Рішення № 126444065, 08.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2025 року Справа№640/21111/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправною відмови, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 31634.4/Б-18109.3/22/41.2) про внесення подання до Конституційного Суду України про відповідність частині другій статті 22, частині першій статті 58 Конституції України Конституції України положень пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851;

- зобов`язати Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернутися з поданням до Конституційного Суду України про відповідність частині другій статті 22, частині першій статті 58 Конституції України Конституції України положень пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою захисту своїх конституційних прав він звертався до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте, відповідач не дослідив всебічно матеріали зібрані за його зверненнями, а також не перевірив належним чином їх на стан додержання положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280» відповідності положенням частини другої статті 22 Конституції України, оскільки право позивача, як внутрішньо переміщеної особи, на отримання грошової компенсації у розмірі, визначеному до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 142 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280», - були порушені, тобто, як вважає позивач, гарантовані Конституційні права на отримання грошової компенсації були безпідставно скасовані, а отже вказує, що положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851, - є неконституційними.

Крім того, вказує, що зазначені вище положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280» не відповідають положенням частини першої статті 58 Конституції України, оскільки мають зворотно дію в часі, а саме, розповсюджуються на внутрішньо переміщених осіб, які раніше мали право на отримання грошової компенсації у розмірі, визначеному до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 142 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280», а отже положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851, - є неконституційними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/19984/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.

29.01.2025 адміністративна справа № 640/21111/22 надійшла до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.02.2025 справу прийнято до провадження суддею ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позов, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, зазначив, що під час опрацювання заяв позивача відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

На переконання відповідача, позивачем не доведено порушення його прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

За приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У зв`язку з відсутністю клопотань сторін про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням від 30.10.2022 щодо про внесення подання до Конституційного Суду України про відповідність Конституції України положень пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851. У клопотанні вказано, що положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280» не відповідають положенням частини другої статті 22 Конституції України, оскільки право позивача, як внутрішньо переміщеної особи, на отримання грошової компенсації у розмірі, визначеному до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 142 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280», - були грубо порушені, тобто гарантовані Конституційні права на отримання грошової компенсації були безпідставно скасовані, а отже положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851, - є неконституційними. Крім того, вважає зазначені вище положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280» не відповідають положенням частини першої статті 58 Конституції України, оскільки мають зворотно дію в часі, а саме, розповсюджуються на внутрішньо переміщених осіб, які раніше мали право на отримання грошової компенсації у розмірі, визначеному до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 142 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280», а отже положення пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851, - є неконституційними.

На підставі викладеного, просить відповідача, відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», звернутися до Конституційного Суду України з поданням про відповідність частині другій статті 22, частині першій статті 58 Конституції України положень пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2022 № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280».

Представником Уповноваженого на адресу позивача надіслано лист від 25.11.024 №31634.4/Б-18109.3/22/41.2 щодо внесення подання до Конституційного суду України про відповідність Конституції України положень пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2022 року № 851 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 р. № 280» (далі постанова № 851) у якому повідомлено, що статтею 147 Конституції України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України не розглядає питання щодо відповідності законам України актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, актів інших органів державної влади, та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених пунктом 28 частини першої статті 85 та частиною другою статті 137 Конституції України.

У зверненні обґрунтовуються неконституційність пункту 12 постанови № 851 невідповідністю статті 22 Конституції України, якою визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та частині першій статті 58 Конституції України, якою визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте вказано у листі, що оскаржувана постанова № 851 є нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, а не законом.

Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Постанова № 851 розроблена, зокрема, відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України, якою визначено, що Порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Тобто законом внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України наділяються правом на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, питання визначення розміру компенсації законом не регулюються.

Разом з тим, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тому, положення Постанови № 851 не поширюються на регулювання правових відносин, які виникли до моменту прийняття нормативно-правового акта, а застосовуються з моменту набрання ним чинності.

З урахуванням вимог частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» розгляд зазначеного питання не належить до компетенції Конституційного Суду України.

Відтак, правових підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) Постанови № 851 не вбачається.

Вважаючи протиправною відмову представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо розгляду його звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 101 Конституції України передбачено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений.

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, Законом України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі Закон № 776/97-ВР) та іншими законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Згідно зі статтею 16 Закону № 11 в Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України.

Відповідно до статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 393 відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 17 Закону № 776 при розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 частини першої статті 13 Закону № 776 Уповноважений має право звертатись до Конституційного Суду України з конституційним поданням, зокрема з питань відповідності Конституції України актів Кабінету Міністрів України. Конституційне подання Уповноваженого є актом реагування до вказаного суду щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина (частини перша та друга статті 15 Закону № 776).

При цьому конституційне подання повинно відповідати вимогам, передбаченим частиною третьою статті 51 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136), згідно з положеннями якої у ньому має бути зазначено акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).

Пунктом 10 статті 13 встановлено, що Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров`я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку, що звернення з поданням до Конституційного Суду України є виключним право відповідача, а не його обов`язком. Звернення Уповноваженого до суду, у тому числі і Верховного Суду України можливе у разі наявності обставин викладених у п. 10 ст. 13 Закону.

Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції Уповноваженого, надані йому Законом стосовно вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням про офіційне тлумачення Законів України.

Позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод та інтересів при здійсненні Уповноваженим його управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, допущені діями чи бездіяльністю відповідача.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що на звернення позивача стосовно направлення Уповноваженим до Конституційного Суду України подання з приводу відповідності Конституції України положень пункту постанови КМУ від 29.07.2022 №851 представником Уповноваженого Верховної ради з прав людини надавались роз`яснення заходів, що їх має вжити особа, яка подала таке звернення Уповноваженому.

Так із наявного у матеріалах справи копії листа вбачається, що позивачу було повідомлено, що однією з умов застосування акту реагування Уповноваженого є наявність для цього законних підстав.

Статтею 147 Конституції України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України не розглядає питання щодо відповідності законам України актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, актів інших органів державної влади, та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених пунктом 28 частини першої статті 85 та частиною другою статті 137 Конституції України.

Позивачу також роз`яснено, що оскаржувана ним постанова № 851 є нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, а не законом.

Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти -постанови і розпорядження.

Постанова № 851 розроблена, зокрема, відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України, якою визначено, що Порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законом внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України наділяються правом на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, питання визначення розміру компенсації законом не регулюються.

Позивач вважав положення «пункту 12» постанови № 851 неконституційними, про що йдеться мова у його зверненні до Уповноваженого.

Водночас в постанові № 851 відсутній «пункт 12», а зміни, які вносяться зазначеною постановою до Положення, не позбавляють Позивача права на «гарантовані Конституційні права на отримання грошової компенсації», про що позивач зазначив у позовній заяві, оскільки таке право визначено законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом, яким є постанова №851.

Оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 62 Закону № 2136 однією з підстав для відмови у відкритті конституційного провадження у справі є невідповідність конституційного подання чи конституційного звернення вимогам, передбаченим цим Законом, у Відповідача були відсутні належні законні підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) Постанови № 851, про що листом від 25.11.2022 № 31634.4/Б-18109.3/22/41.2 повідомлено позивача.

Враховуючи викладене, під час опрацювання клопотання позивача від 30.10.2022 та надання відповіді на нього відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки дотримався вимог Законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян» та «Про Конституційний Суд України», надавши заявнику обґрунтовану відповідь у межах компетенції та строку їх надання, а отже, позов не підлягає задоволенню.

Також суд вказує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

У разі, якщо позивача вважає, що внаслідок застосування органами державної влади положень Постанови № 851 порушені його права, то позивач вправі звернутись до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом про визнання положень відповідного нормативно-правового акту протиправними та нечинними. Оскарження нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, за правилами виключної підсудності визначеної статтею 27 КАС України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов є необґрунтованим та таким що задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 139 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправною відмови, зобов`язати вчинити дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Т.В.Загацька