Рішення № 126444062, 08.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2025 року Справа№200/852/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області

Державної судової адміністрації України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2) про:

- визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року становить 2270,00 гривень, на 01.01.2022 року 2481,00 гривень, на 01.01.2024 року- 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки.

Крім того, просить рішення суду, в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць, звернути до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача Указом Президента України «Про призначення суддів» від 23 квітня 2008 року № 392/2008 призначено на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області строком на п`ять років.

Згідно з наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області № 46-к від 15 травня 2008 року позивач приступила до виконання обов`язків судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя № 3312/о/15-24 від 14.11.2024 року вирішено відрядити суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області для здійснення правосуддя строком на 1 рік з 02.12.2024 року.

Зазначає, що за період з 01.01.2021року по 31.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 01.12.2024 року відповідач 1 нараховував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року», у розмірі 2102 гривні.

Відповідно до довідок ТУ ДСА за вказаний період зазначено оклад 63060,00 грн. (тобто 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2102 грн.= 63060,00 грн.) Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, зокрема, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року.

Вважає виплату суддівської винагороди в неналежному розмірі протиправною, тому позивач звернулася до суду за захистом своїх конституційних прав та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року вказаний позов залишено без руху у зв`язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду і повернуто позовну заяву в частині позовних вимог заявлених поза межами строку звернення до суду, а саме про:

- визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно, допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно, допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 року 2481,00 гривень, на 01.01.2023 року 2684,00 гривень, на 01.01.2024 року- 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року включно.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14 березня 2025 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року відмовлено в залученні до розгляду справи третіх осіб.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 08 квітня 2025 року в порядку письмового провадження.

Відповідачем 1 надано письмовий відзив від 26.02.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що відповідно до статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021-2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня складає 2102 грн.

Отже, з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу.

Відповідно до штатних розписів Красноармійського міськрайонного суду Донецької області на 2021-2024 роки посадовий оклад судді цього суду становить 63060 грн.

Враховуючи викладені обставини, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено в позовній заяві.

Таким чином, в діях відповідача 1 відсутня протиправність, оскільки він діяв на виконання норм діючого законодавства.

З зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач 2 також надав письмовий відзив від 06.03.2025 року.

Зазначає, що в силу частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із тим, положеннями статті 233 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частини п`ятої статті 122 КАС України.

Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту:

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року № 651). Таким чином, на момент звернення Позивача із адміністративним позовом до суду у лютому 2025 року, карантин вже не діяв. За таких обставин, оскільки позивачем було заявлено позовні вимоги, які стосуються невиплати йому в повному обсязі суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2024 року, на нього розповсюджується тримісячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КзпП України, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому ДСА України зауважує, що застосування приписів статті 233 КЗпП України є недоречними, оскільки спір у межах даної справи не пов`язаний із звільненням позивача.

Вважає, що посилання позивача на довідки Територіального управління від 04.02.2025 не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Аналогічне право застосування було підтримане Верховним Судом у межах справи № 240/12017/19.

Наголошує, що оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції.

При цьому Закон № 1402-VIII не дає визначення «прожиткового мінімуму для працездатних осіб» та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.

Зважаючи на правові висновки Конституційного Суду України, наведені в Рішенні від 11.03.2010 № 7-рп/2010, щодо повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України, який має передбачати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а також виключних повноважень ухвалювати Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.

Отже, ДСА України та Територіальне управління, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

З огляду на вищезазначене, вважає, що у діях ДСА України та Територіального управління відсутні ознаки протиправності, тому просить відмовити у позові.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 .

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 23 квітня 2008 року № 392/2008 призначено на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області строком на п`ять років.

Згідно з наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області № 46-к від 15 травня 2008 року позивач приступила до виконання обов`язків судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя № 3312/о/15-24 від 14.11.2024 року суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Величко О.В. вирішено відрядити до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області для здійснення правосуддя строком на 1 рік з 02.12.2024 року.

Згідно з наказом голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області № 14-к від 21 січня 2025 року позивач приступила до виконання обов`язків судді вказаного суду.

В період з 01.01.2021року по 31.01.2021 року, з 01.01.2022 року по 01.12.2024 року відповідач 1 нараховував позивачу суддівську винагороду для визначення суми, якої застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в сумі 2102 гривні.

Згідно з довідками розрахунками відповідача 1 у спірному періоді оклад позивача становить 63060,00 грн., тобто 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2102 грн.= 63060,00 грн.

При цьому, позивач вважає, що відповідач має нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 135 Закону України №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 10 років - 30 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»;

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 р. № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 р. № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік») ;

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 р. № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»);

- станом на 01 січня 2024 року встановлений в розмірі 3028,00 грн. (стаття 7 Закону України від 09.11.2023 р. № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений, зокрема Законом № 3460-IX на 01.01.2024 року.

Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021-2024 року в розмірі 2102 гривень.

Суддівську винагороду позивача у 2021-2024 роках обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 гривень.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Суд зазначає, що пунктом 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів наголошується, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Водночас, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина остатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік, разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, визначено «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 гривень.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у 2024 році, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень, зокрема Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не може містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Відтак, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021-2024 року на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 гривень) є неправомірною.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Аналізуючи вищевказані норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність порушеного права, яке підлягає судовому захисту саме шляхом, визначеним позивачем.

Стосовно спонукання відповідача до негайного виконання рішення суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки позивачем не заявлялися вимоги щодо стягнення конкретних сум, суд позбавлений можливості допустити негайне виконання рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та ним не понесені витрати, пов`язані з розглядом справи, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати у справі не розподіляються.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 2, код ЄДРПОУ 26288796) (відповідач1), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) (відповідач2) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року становить 2270,00 гривень, на 01.01.2022 року 2481,00 гривень, на 01.01.2024 року- 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року, з 01.11.2024 року по 31.12.2024 року та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки.

Судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 квітня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Л.Б. Голубова