Ухвала суду № 126444058, 08.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову в ухваленні додаткового рішення

08 квітня 2025 року Справа №200/431/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача адвоката Берової Ольги Василівни про ухвалення додаткового судового рішення

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

державного підприємства «Документ»

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, державного підприємства «Документ» з вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України, державного підприємства «Документ», щодо невжиття заходів з організації видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який оформлений на ім`я ОСОБА_1 , у відокремленому підрозділі ДП «Документ» у Республіка Польща, м. Краків;

- зобов`язання державне підприємство «Документ» організувати видачу ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон у відокремленому підрозділі ДП «Документ» у Республіці Польща, м. Краків, у порядку та на підставі вимог законодавства України, яке було чинне на момент звернення із заявою 13.02.2024 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, державного підприємства «Документ» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою про закриття провадження вирішено питання судового збору та повернуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у загальному розмірі 2422,40 гривень згідно платіжних інструкцій від 09.01.2025 року № АКЕ6-0Т57-С9СР-ССР3 на суму 1211,20 гривень та № Е8Н3-РСР2-8М6Е-М77Р на суму 1211,20 гривень.

14 березня 2025 року на адресу суду від представника позивача адвоката Берової Ольги Василівни надійшла заява про обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань державного підприємства «Документ» витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката та послугами перекладача під час розгляду справи в загальному розмірі 21350,00 гривень.

У період з 17 березня 2025 року по 04 квітня 2025 року суддя Голубова Л.Б. перебувала у відпустці, у зв`язку з чим заява про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення розглядається після виходу з відпустки.

Згідно з частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що розгляд адміністративної справи № 200/431/25 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення судом також здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши вищевказану заяву та додані матеріали, суд приходить до переконання про відмову в ухваленні додаткового судового рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Зазначений перелік підстав, передбачених у частини 1 статті 252 КАС України для прийняття додаткового рішення є вичерпним.

Тобто, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Окрім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2021 року у справі № 120/432/20-а зазначив, що додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Крім того, спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту порушеного права. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Для встановлення чи зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе встановлення чи зміна способу виконання рішення до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки встановлюючи чи змінюючи спосіб виконання основного судового рішення, суд не може змінювати рішення по суті.

Разом з тим, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу; витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; витрати пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано підстави закриття судом провадження у справі, зокрема:

- якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (пункт 2);

- щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8).

Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Суд зазначає, що в ухвалі про закриття провадження від 13 березня 2025 року вирішено питання про повернення судового збору.

Представником позивача у поданій заяві заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань державного підприємства «Документ».

Витрати на правничу допомогу адвоката відповідно до частини 2 статті 134 КАС України підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи разом з іншими судовими витратами.

Отже, вказана норма відсилає до загального порядку розподілу судових витрат, що визначений статтею 139 КАС України.

Суд зауважує, що положення статті 139 КАС України, на яку посилається представник позивача у вказаній заяві, не передбачають стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень на користь позивача у випадку закриття провадження у справі.

При цьому, зі змісту статей 134 та 139 КАС України, не вбачається визначення порядку розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

Крім цього суд звертає увагу, що стаття 140 КАС України також не підлягає застосуванню в даному випадку, з огляду на відсутність заяви позивача про відмову від позову.

З урахуванням обставин, що склалися, за відсутності правового регулювання розподілу судових витрат саме у такому випадку процесуальним законом, суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Так, визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу. За таких обставин суд вважає за можливе і необхідне на підставі частини 8 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати залишити за такими сторонами, не покладаючи обов`язок їх відшкодування на іншу сторону.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 810/3180/18 та від 27.04.2023 року у справі № 260/3162/22.

Таким чином суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо стягнення з відповідача витрат пов`язаних з перекладом документів в сумі 2850,00 гривень, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

При цьому, частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі №160/7049/19, відповідно до яких склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представник позивача на підтвердження понесення витрат на послуги з перекладу надав рахунок № 1 від 23.12.2024 року на суму 2850,00 гривень та акт прийому-передачі виконаних робіт від 23.12.2024 року складений ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до зазначених документів здійснено завірений письмовий переклад документів на українську мову.

Проте суд зазначає, що зі змісту вказаних документів неможливо встановити, які саме документи підлягали перекладу та зв`язок таких послуг із цією справою. Також не зазначено з якої мови здійснювався переклад документів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат, пов`язаних з перекладом документів в сумі 2850,00 гривень з відповідача державного підприємства «Документ».

Більш того, до витрат на переклад документів також застосовуються позиції Верховного Суду викладені у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 810/3180/18 та від 27.04.2023 року у справі №260/3162/22, оскільки провадження у справі було закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Таким чином суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та переклад документів.

Керуючись ст. ст. 243, 248, 252, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви представника позивача адвоката Берової Ольги Василівни про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 200/431/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, державного підприємства «Документ» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Повний текст ухвали складено та підписано 08 квітня 2025 року.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Л.Б. Голубова