Ухвала суду № 126434738, 04.04.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/2712/25

Провадження №1-кс/463/2884/25

УХВАЛА

слідчого судді

04 квітня 2025 року місто Львів

Cлідча суддя Личаківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника підозрюваного ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 та слідчого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_3 про скасування повідомлення про підозру №62023140110000526 від 22.11.2023,

встановила:

Скаржник ОСОБА_3 звернувся із скаргою та просить скасувати повідомлення про підозру від 20.01.2025 ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження №62023140110000526 від 22.11.2023 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України.

В обґрунтування поданої скарги покликався на те, що другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, за процесуального керівництва Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023140110000526 від 22.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Кримінальне провадження №62023140110000526 виділено 22.11.2023 з кримінального

провадження №42023142410000100 від 01.11.2023.

В межах вказаного кримінального провадження досліджується та інкримінується факт провадження Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод решіткового настилу» (надалі - «Товариство», ТОВ «ЗРН») господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.

У зв?язку з цим, 20.01.2025 старшим слідчим в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ОСОБА_6 повідомлено про підозру ОСОБА_3 (директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод решіткового настилу») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України

У повідомленні про підозру від 20.01.2025 ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України (надалі -

«Повідомлення про підозру») стороною обвинувачення стверджується, що ОСОБА_3 підозрюється в тому, що він, діючи умисно, у порушення вимог ст. ст. 19, 68 Конституції України, всупереч встановлених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», постанов Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації», достовірно володіючи інформацією, що ТОВ «ТД Стальпром» є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства російської федерації, яка з 16.05.2016, тобто з дати реєстрації у російській федерації сплачує збори та податки у бюджет держави-агресора, у період з 18.05.2022 по 14.08.2023 здійснював господарську діяльність у взаємодії з ТОВ «ТД Стальпром» (ІНН 5262337000, юридична адреса: 603089, російська редерація, м. Нижній Новгород, вул. Полтавська, 30, приміщення 2, офіс 13, фактична адреса: 607686, російська федерація, Нижегородська область, Кстовський район, с. Опитний, вул. Садова 133), тобто здійснював господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором.

Однак, із врученим 20.01.2025 ОСОБА_3 письмовим повідомленням про підозру сторона захисту не погоджується, з огляду на наступне.

Так, згадане повідомлення про підозру не відповідає критерію обгрунтованості. Фактичні обставини інкримінованого особі кримінально-караного діяння мають відповідати його кримінально -правовій кваліфікації, тобто не допускається інкримінування особі тих дій яких вона фактично не вчиняла. У повідомленні про підозру відсутні відомості з приводу того, яким чином директор ТОВ «ЗРН» ОСОБА_3 спрямовував свої зусилля на заподіяння істотної шкоди (потенційної або реальної) критично важливим інтересам України у сфері національної (економічної) безпеки та в чому виявилась та вираховувалась така шкода.

Покликання сторони обвинувачення на нібито порушення ОСОБА_3 постанови Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації» є повністю безпідставним, оскільки за змістом цього підзаконного акту ТОВ «Завод решіткового настилу» згідно із Договором є кредитором (стягувачем), а ТОВ «ТД Стальпром» (рф) - боржником.

Зміст повідомлення про підозру не містить викладу обставин та обґрунтування, які можуть переконати об?єктивного спостерігача в можливій причетності ОСОБА_3 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, а матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б вказували на заподіяння шкоди критично важливим інтересам України у сфері національної (економічної) безпеки.

Відтак, Повідомлення про підозру не узгоджується з нормами пункту 1 частини 1 статті 91, пунктами 5, 6 частини 1 статті 277 КПК України. З наведених підстав вважає, що Повідомлення про підозру ОСОБА_3 підлягає скасуванню у зв?язку з його необгрунтованістю.

В судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 вимоги скарги підтримала із підстав, зазначених у скарзі та додатках до неї.

Слідчий ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги скарги заперечив. В поданих письмових запереченнях зазначив, що ним в повній мірі було дотримано вимог ст. 276-278 КПК України.

Прокурор ОСОБА_5 проти задоволенняскарги заперечивз підставтого,що органомдосудового розслідуваннядотримано порядокповідомлення особіпро підозруза наявностіобґрунтованих підставпідозрювати ОСОБА_3 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.111-1КК України. В письмових запереченнях додатково зазначив, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обгрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру, він передбачає наявність доказів, які лише об?єктивно пов?язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри. Факти, що підтверджують наявність достатніх доказів для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт «достатніх підстав (доказів)» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред?явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру. При цьому, слідчий суддя в ході розгляду скарг на повідомлення про підозру не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи у вчиненні злочину, а лише зобов?язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а зібрані у кримінальному провадженні на день складення повідомлення про підозру докази були достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто, вцілому заперечення зводяться, до: недопустимих доказів (висновок науково-правової експертизи); доводи скарги не спростовують зібраних у рамках кримінального провадження доказів; відсутності компетенції слідчого судді на стадії досудового розслідування для вирішення питання щодо достатності доказів для повідомлення про підозру.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані матеріали скарги, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, слідча суддя дійшла такого висновку.

Статтею 55Конституції України кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст.8Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини гарантується.

При розгляді питання про можливість оскарження бездіяльності слідчого під час досудового розслідування суд враховує також положення міжнародно-правових норм, які є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання про його права та обов`язки або при висуненні проти нього будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий судовий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Одним з основних складових у системі справедливого судочинства є доступ до суду.

Згідно зі ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний спосіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

Відповідно до ч. 3 ст.21КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим кодексом.

Главою 26КПК визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування. Частиною 1 ст.303КПК передбачено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора підлягають оскарженню під час досудового провадження та ким (заявником, потерпілим, підозрюваним, володільцем майна тощо) такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені.

Так, забезпечуючи принцип доступу до правосуддя, в порядку ст.21КПК України та ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова 25 березня 2025 року відкрито провадження та призначено скаргу до розгляду з метою з`ясування фактичних обставин скарги безпосередньо в судовому засіданні за участю сторін.

Слідчою суддею встановлено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, за процесуального керівництва Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023140110000526 від 22.11.2023 за ч. 4 ст. 111-1 КК України за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

В межах кримінального провадження №62023140110000526 слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львів) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 складено та підписано 20.01.2025 письмове повідомлення про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, тобто у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. Зазначене повідомлення вручене о 10:25 год 20.01.2025 ОСОБА_3 .

Зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що ОСОБА_3 підозрюється в тому, що він, діючи умисно, у порушення вимог ст. ст. 19, 68 Конституції України, всупереч встановлених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», постанов Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації», достовірно володіючи інформацією, що ТОВ «ТД Стальпром» є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства російської федерації, яка з 16.05.2016, тобто з дати реєстрації у російській федерації сплачує збори та податки у бюджет держави-агресора, у період з 18.05.2022 по 14.08.2023 здійснював господарську діяльність у взаємодії з ТОВ «ТД Стальпром» (ІНН 5262337000, юридична адреса: 603089, російська федерація, м. Нижній Новгород, вул. Полтавська, 30, приміщення 2, офіс 13, фактична адреса: 607686, російська федерація, Нижегородська область, Кстовський район, с. Опитний, вул. Садова 133), тобто здійснював господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, а саме - повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Повідомлення про підозру - один з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.

Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених статтею 42КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 42КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Подання скарги на повідомлення про підозру є реалізацією підозрюваним прав, закріплених в КПК України, а саме: пунктом 16 ч. 3 ст. 42 та пунктом 10 частини 1 статті 303. Відповідну скаргу слідчому судді може подати підозрюваний, його захисник або законний представник.

В кримінальному процесуальному кодексі України відсутній конкретний перелік підстав для скасування повідомлення про підозру. Однак, з аналізу положень статей 276-278КПК України можна виділити три групи підстав для скасування повідомлення про підозру: 1) неналежний суб`єкт складення та вручення повідомлення про підозру: повідомлення про підозру складено слідчим, однак немає відмітки про погодження прокурором (дане повідомлення про підозру є недійсним з моменту його здійснення); зміст повідомлення не містить дату його складання, підпис слідчого або прокурора, який здійснив повідомлення про підозру, або в повідомленні не зазначені права підозрюваного; підозра вручена не уповноваженою особою (підозру має право вручити тільки прокурор, у порядку, визначеному ст. 481 КПК України); 2) порушення процесуального порядку вручення повідомлення про підозру: підставою для скасування повідомлення про підозру також є порушення порядку його вручення (зокрема факт, що на момент вручення підозри по кримінальному провадженню закінчився строк досудового розслідування); підставою для скасування повідомлення про підозру є порушення процесу (порядку) здійснення повідомлення про підозру (процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення уповноваженою особою). 3) необґрунтованість підозри: повідомлення про підозру не відповідає вимогам ст. 277 КПК України, не містить правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статей (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, що в свою чергу крім порушення вимог КПК є грубим порушенням права на захист; аналіз змісту повідомлення про підозру не містить виклад обставин та обґрунтування, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в можливій причетності особи до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення; матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б вказували на заподіяння шкоди, на цій підставі повідомлення про підозру є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

На переконання слідчої судді, при складанні підозри органом досудового розслідування зазначені вимоги були дотримано не в повній мірі.

Так, аналіз положень п. 10 ч. 1 ст. 303КПК України дає підстави вважати, що в ході розгляду скарги на повідомлення про підозру підлягають з`ясуванню дотримання в ході повідомлення про підозру положень Глави 22 КПК України, у тому числі щодо відповідності підозри вимогам ст. 277 КПК України.

Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

У відповідності до ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, підозра це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних доказах під час досудового розслідування та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз`ясненням її прав та обов`язків.

У зв`язку з тим, що чинними нормами кримінального процесуального законодавства не надано оцінку поняттю «обґрунтована підозра» та не визначено єдиних критеріїв підходу до визначення її наявності у кримінальному провадженні, в оцінці цього питання суд користується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права.

Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення.

Крім того, згідно рішень Європейського суду з прав людини у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan» пункт 88, «Erdagoz v. Turkey» пункт 51, «Cebotari v. Moldova» пункт 48 «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Murray v. the United Kingdom». Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.

Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.

Отже, не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення кримінального правопорушення, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Визначаючи стандарт «достатня підстава», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022р. зазначила, що … стандарт доказування «достатня підстава» є значно нижчим порівняно з такими стандартами як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті), так і «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження)(справа №11-132сап21).

Аналогічний підхід має застосовуватися при визначенні «достатності доказів для підозри», що необхідно встановити у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Вищенаведене, а також системний аналіз положень ст.ст.276-278 КПК України вказує на те, що у випадку розгляду скарги на рішення органу досудового розслідування про підозру слідчий суддя має з`ясувати не лише виконання останнім положень кримінального процесуального закону в частині дотримання порядку повідомлення про підозру та її змісту, але й наявності на день повідомлення про підозру достатніх доказів для підозри такої особи.

При цьому, повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при з`ясуванні достатності доказів, що стали підставою повідомлення особі про підозру. Водночас, докази, на яких ґрунтується підозра, повинні бути отримані органом досудового розслідування в порядку та у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, та містити відомості, які могли б переконати стороннього спостерігача в тому, що ця особа має відношення до вчиненого кримінального правопорушення.

Надання слідчим суддею оцінки достатності доказів для повідомлення особі про підозру можливе лише в межах перевірки у відповідному судовому провадженні.

Так, згідно оскаржуваного повідомлення про підозру, на думку органу досудового розслідування, ОСОБА_3 , діючи умисно, у порушення вимог ст. ст. 19, 68 Конституції України, всупереч встановлених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», постанов Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації», достовірно володіючи інформацією, що ТОВ «ТД Стальпром» є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства російської федерації, яка з 16.05.2016, тобто з дати реєстрації у російській федерації сплачує збори та податки у бюджет держави-агресора, у період з 18.05.2022 по 14.08.2023 здійснював господарськудіяльність увзаємодії зТОВ «ТДСтальпром» (ІНН 5262337000, юридична адреса: 603089, російська федерація, м. Нижній Новгород, вул. Полтавська, 30, приміщення 2, офіс 13, фактична адреса: 607686, російська федерація, Нижегородська область, Кстовський район, с. Опитний, вул. Садова 133), тобто здійснював господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором.

Так, частиною 4 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Колабораційна діяльність це умисний злочин. Тобто, особа вчиняє діяння, передбачені ч. 4 ст. 111-1 КК України, з прямим умислом.

Суб`єктивна сторона умисел на співпрацю з окупантами завжди проявляється через об`єктивну сторону кримінального правопорушення. Тобто в будь-якому випадку, коли особа передає матеріальні ресурси, то залишаються певні сліди того, зробила вона це добровільно, з власної ініціативи чи під примусом.

З приводу наведеного слідча суддя вважає за необхідне звернути увагу сторони обвинувачення на постанову Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №202/13808/23, у якій суд встановив визначальні критерії щодо розмежування усіх видів колабораціонізму з іншими злочинами проти основ національної безпеки.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив: «Так, в умовах збройної агресії однієї країни проти іншої достатньо поширеним явищем є співпраця населення з ворогом, одним із проявів якої є колабораціонізм. Останній, на відміну від інших можливих форм взаємодії з агресором, можливий лише в умовах окупації, які якраз і визначають сутність цього суспільно небезпечного явища.». Також, Верховний Суд виснував, що «іманентною ознакою всіх кримінальних правопорушень, які становлять колабораційну діяльність, є наявність сталих зв?язків суб?єкта цих правопорушень із відповідною окупованою територією, поза межами якої явища колабораціонізму існувати не може. У разі вчинення відповідних діянь особами, які не мають зв?язків із тимчасово окупованою територією, навіть якщо така особа є громадянином України, але при цьому проживає в інших місцевостях, такі діяння не є колабораційною діяльністю за своєю суттю, а тому їх необхідно кваліфікувати за іншими статтями, зокрема, як у даному кримінальному провадженні за ст. 114-2 КК України. Суд виснуває, що взаємодія з ворогом може бути дистантною, що є специфічною рисою насамперед інформаційних діянь, вчинення яких на шкоду Україні є можливим як на тимчасово окупованій території, так і на території, що підконтрольна Україні, чи взагалі закордоном. Але навіть визнання можливості безконтактної взаємодії з ворогом, не повинно змінювати соціально-правової природи колабораційної діяльності як такої, що як явище існує лише на окупованих територіях».

Таким чином, обов?язковою ознакою об?єктивної сторони усіх видів колабораційної діяльності, яка кваліфікується за статтею 111-1 КК України, є місце та обстановка.

Зі змісту повідомлення про підозру, слідчою суддею встановлено, що місцем вчинення директором ТОВ «Завод решіткового настилу» ОСОБА_3 інкримінованого йому злочину, що кваліфікований стороною обвинувачення за ч. 4 ст. 111-1 КК України, є фактична адреса цього суб?єкта господарювання - вул. Зелена, 238, м. Львів, 79035.

Із наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004 та яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вбачається, що станом на 18.05.2022, та 14.08.2023 Львівська область і м. Львів, не є тимчасово окупованими територіями України.

Із наведених обставин випливає, що повідомлення про підозру не містить таких обов`язкових ознак об?єктивної сторони колабораційної діяльності, включаючи господарську (економічну) сферу колаборації, як місце вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 111-1 КК України, - тимчасово окупована територія України та/або обстановка - умови окупації незалежно від правового режиму воєнного стану, що визначений статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Таким чином, зміст підозри та правова кваліфікація, а саме «обгрунтовано підозрюється у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України» не узгоджуються із викладом стороною обвинувачення фактичних обставин, тобто описом ознак складу кримінального правопорушення (злочину), яке інкримінується ОСОБА_3 .

Також варто зазначити, що повідомлення про підозру охоплює 2020-2023 роки. При цьому первинним є укладення договору №4 від 18.01.2020 на забезпечення виконання якого укладалися додаткові договори. При цьому додаткові договори носили технічний характер. Поставка товару з боку ТОВ «ЗРН» нерезиденту відбулася до 31.12.2020. В подальшому мало місце вчинення дій щодо оплати (повернення заборгованості) за поставлену продукцію (з 18.02.2022 по 14.03.2023).

Разом з тим КК України доповнено статтею 111-1 тільки в березні 2022, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» №2108-ІХ від 03.03.2022, який набрав законної сили 15.03.2022.

Згідно з статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

Таким чином, з урахуванням ст. 58 Конституції України, вимог частини 2 статті 4 КК України щодо того, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, за статтею 111-1 КК України можливо кваліфікувати лише діяння, вчинені після 15 березня 2022 року. Діяння, вчинені до цього часу, за умови, що вони не підпадають під ознаки іншого складу кримінального правопорушення, не є підставою для притягнення суб?єкта до кримінальної відповідальності.

Всупереч наведеному, повідомлення про підозру від 20.10.2025 охоплює період і до 15.03.2022.

Також, вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що у повідомленні про підозру відсутні відомості про те, чи ТОВ «ТД Стальпром» являється державним або комунальним підприємством, частка держави-агресора у якому становить 50 та більше відсотків, а лише побічно зазначається, що така юридична особа «з дати реєстрації у російській федерації сплачує податки у бюджет держави-агресора».

Слідча суддя вважає слушними доводи сторони обвинувачення про недопустимість висновку науково-правової експертизи як доказу обгрунтування заявлених вимог скарги.

Разом з тим інші покликання заперечення в сукупності не є спроможними, з огляду на таке.

Так, слідча суддя вважає за необхідне зазначити, що статтею 3 Господарського кодексу України, визначено поняття господарської діяльності, під якою розуміється діяльність суб?єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тобто, під категорію провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, потрапляє будь-яке постачання товару, виконання робіт, надання послуг таким органам влади (окупаційній адміністрації) або державі-агресору.

В ході розгляду скарги встановлено, що слідчий у повідомленні про підозру покликається на порушення ОСОБА_3 вимог закону, а саме: постанови КМУ №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації», відповідно до якої установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов?язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов?язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; постанови КМУ №426 від 09.04.2022 «Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації», відповідно до якої заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації; постанови КМУ №1076 від 27.09.2022 «Про заборону вивезення товарів з України на митну територію російської федерації», відповідно до якої заборонено вивезення за межі митної території України товарів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), торговельною країною та/або країною призначення яких є російська федерація.

Проте, незважаючи на наведене, у повідомленні про підозру ОСОБА_3 відсутні відомості про постачання ТОВ «ЗРН» товарів чи надання послуг юридичним особам, які створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації у період, починаючи з 24.02.2022, а також про сплату на користь таких суб?єктів грошових коштів, що давало би підстави стверджувати про порушення директором ТОВ «ЗРН» ОСОБА_3 яких-небудь нормативних заборон.

Також, у повідомленні про підозру взагалі відсутні відомості про те, чи вчинялися ТОВ «ЗРН» та ТОВ «ТД Стальпром» будь-які дії на виконання додаткових угод, укладених у період з 18.05.2022 по 14.08.2023, а йдеться лише про «підготовку», «підписання» та «надсилання, використовуючи засоби електронного листування» додаткових угод та листів.

Слідча суддя особливу увагу звертає на те, що у повідомленні про підозру відсутні відомості про те, яким чином директор ТОВ «Завод решіткового настилу» ОСОБА_3 спрямовував свої зусилля на заподіяння істотної шкоди (потенційної або реальної критично важливим інтересам України у сфері національної (економічної) безпеки, та в чому виявлялася та вираховувалася така шкода.

Як викладено у повідомленні про підозру, ОСОБА_3 , як керівник ТОВ «ЗРН», шляхом укладення до договору із ТОВ «ТД Стальпром» №4 від 28.01.2020, який було підписано задовго до 24.02.2022, додаткової угоди №8 від 18.05.2022, угоди №9 від 11.08.2023 до Договору, трьохсторонньої додаткової угоди №11 від 04.08.2023 до Договору, Угоди про відступлення прав і обов?язків від 14.08.2023, навпаки свої зусилля спрямовує на виконання боржником грошових зобов`язань за Договором (контрактом), заборгованість якого становить 40786,74 Євро, тим самим намагається повернути ці кошти в Україну.

Згідно з пп. 2 п. 17 Постанови Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 (далі Постанова № 18), уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операціїучасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в Республіці Білорусь.

Водночас пп. 2 п. 17-2 Постанови № 18 зазначені винятки з вказаної заборони. Зокрема, дозволено переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на рахунки резидентів у банках за операціями з експорту товарів, повернення коштів за операціями з імпорту товарів. А у разі надходження коштів із-за кордону в російських рублях/білоруських рублях за такими операціями банку дозволяється здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнта.

Окрім того в листі НБУ № 40-0007/27832 від 14.04.2022 роз`яснено, що положення пп. 2 п. 17-2 Постанови № 18 не можуть бути застосованими для здійснення обміну коштів в російських рублях/білоруських рублях, що розміщені на рахунку клієнта в банку.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (переведення боргу).

Згідно з роз`ясненням ГУ ДПС, допускається здійснення відступлення права вимоги (переведення боргу) між резидентами при здійсненні експортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Наслідками переведення боргу є вибуття первинного боржника із зобов`язання, вступ до зобов`язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов`язання при зміні його суб`єктного складу. У випадку заміни боржника-нерезидента іншим нерезидентом валютна виручка (товар) надійде експортеру (імпортеру) продукції, але від іншого нерезидента, як наслідок, не буде порушено вимоги Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі Закон № 2473).

За ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

За своїм характером припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами ст. 601 ЦК України.

Згідно з постановою Верховного Суду від 02.04.2019 № 918/539/18 «вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги».

Враховуючи ситуацію, яка виникла, сторони можуть припинити зобов`язання шляхом укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог. Досягнення згоди щодо умов такої угоди дозволить, як припинити зобов`язання сторін одне перед одним, так і закрити дебіторську заборгованість нерезидента.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, сторони також можуть домовитися про виконання зобов`язання нерезидентом російської федерації, шляхом укладення договору поруки між ним та нерезидентом з іншої держави, щодо якої немає законодавчих заборон на здійснення валютних операцій. Виконання зобов`язання іншим нерезидентом дозволить закрити дебіторську заборгованість та мінімізує репутаційні втрати підприємства.

З огляду на вказане, варіантами для закриття дебіторської заборгованості нерезидента з російської федерації можуть бути: оплата за операцію з експорту товарів на валютний рахунок резидента, але не в російських рублях; виконання зобов`язання іншим нерезидентом після переведення боргу; укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог; укладення договору поруки між нерезидентом з російської федераціїта нерезидентом з іншої держави, для виконання зобов`язання перед кредитором з України.

Вищенаведені норми щодо обліку та зарахування дебіторської заборгованості, на думку слідчої судді спростовують наведенні у повідомленні про підозру дії ТОВ «ЗРН», які на думку сторони обвинувачення і становлять склад інкримінованого кримінального правопорушення.

А тому, на думку слідчої судді, посилання сторони обвинувачення на нібито порушення ОСОБА_3 постанови Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації» є повністю безпідставним, оскільки за змістом цього підзаконного акту ТОВ «Завод решіткового настилу» згідно із Договором є кредитором (стягувачем), а ТОВ «ТД Стальпром» (рф) - боржником.

Відсутність факту ведення ТОВ «ЗРН» господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором також підтверджується матеріалами кримінального провадження, а саме проведеним 27.11.2023 прокурором детального огляду папки-швидкозшивача (теки) зеленого кольору з написом «Експорт 2022», проведеним 29.11.2023 прокурором детального огляду папки-швидкозшивача (теки) зеленого кольору з написом «Контракти/експорт 2020- 2021», проведеним 05.12.2023 прокурором детальним оглядом журналу реєстрації укладених договорів ТОВ «Завод решіткового настилу», у яких відсутні докази ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора (детальний перелік документів у папках-швидкозшивачах (теках), огляд яких здійснювався прокурором, наведено у постанові прокурора про часткову відмову в задоволенні клопотання від 11.01.2024).

Відтак, у повідомленні про підозру відсутні відомості щодо спрямування зусиль ОСОБА_3 на заподіяння шкоди критично важливим інтересам України у сфері національної (економічної) безпеки, що становить основний безпосередній об?єкт кримінального правопорушення (злочину), відповідальність за який встановлена ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Також при розгляді скарги слідчою суддею встановлено, що питання дотримання вимог валютного законодавства по експортному зовнішньоекономічному контракту від 28.01.2020 №4, з урахуванням укладених до нього додаткових угод, було предметом перевірки ГУ ДПС у Львівській області, з результатом якої було складено довідку №13509/13-01-09-07-10/41336154.

Із вказаної довідки встановлено, що в процесу згаданої перевірки перевірено стан розрахунків за експортними операціями по згаданому договору та встановлено: «Станом на 18.02.2022 за даними бухгалтерського обліку підприємства (картка рахунку 362, оборотно-сальдова відомість по рахунку 362, картка рахунку 6812) обліковувалась дебіторська заборгованість в сумі 137633,48 євро з наступними граничними строками надходження грошових коштів 10000,00 евро - 13.01.2023, 27413,09 євро - 27.01.2023, 28292,48 євро - 30.01.2023, 19500,00 євро - 03.02.2023, 19500,00 евро - 10.02.2023, 32927,91 євро - 17.02.2023.

Грошові кошти надійшли від нерезидента ТОВ «тд стальпром» (російська федерація) на валютний рахунок ТОВ «Завод решіткового настилу» № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Кредобанк» (МФО 325365) на загальну суму 130000,00 євро (свіфт-повідомлення від 23.05.2022 в сумі 10000,00 євро, свіфт-повідомлення від 03.06.2022 в сумі 20000,00 євро, свіфт-повідомлення від 18.07.2022 в сумі 50000,00 євро, свіфт-повідомлення від 13.09.2022 в сумі 50000,00 євро), без порушення граничних строків розрахунків, а в сумі 7633,48 євро не надійшли.

На виконання умов експортного контракту від 28.01.2020 №4, укладеного з ооо «то стальпром» (російська федерація), ТОВ «Завод решіткового настилу» здійснено експорт частин металоконструкцій з чорних металів, що використовуються на цивільних промислових підприємствах (код товару 7308909800) згідно з митною декларацією від 19.02.2022 «UA209140/2022/014834 на суму 33153,26 євро. У митній декларації зазначено контракт від 28.01.2020 №4, інвойс від 18.02.2022 №506, нерезидент - ТОВ «но стальпром» (російська федерація) та банк - АТ «КРЕДОБАНК», код ЄДРПОУ 9807862, МФО 325365.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (із внесеними змінами, далі - Закон №2473-VIII), з урахуванням пункту 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №5 (далі - Положення N?5), граничний строк надходження по даній експортній операції - 18.02.2023 року. У зв?язку з неможливістю виконання умов договору укладено додаткову угоду N?11 від 04.08.2023 до договору від 28.01.2020 №4.

На виконання умов даної додаткової угоди від 04.08.2023 №l1 до договору від 28.01.2020 №4 нерезидентом Spotfex Impex s.r.o. (Чеська Республіка) здійснено переказ коштів на валютний рахунок ТОВ «Завод решіткового настилу» № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Кредобанк» (МФО 325365) на загальну суму 40786,74 євро (свіфт-повідомлення від 06.09.2023 в сумі 10500,00 євро та свіфт-повідомлення від 08.09.2023 в сумі 30286,74 євро).»

За результатами проведення перевірки Головне управління ДПС у Львівській області прийшло до висновку, що «Проведеною перевіркою ТОВ «ЗРН» не встановлено порушення частини 2 статті 13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (із внесеними змінами), 3 урахуванням пункту 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №5 (із внесеними змінами), по експортному зовнішньоекономічному контракту від 28.01.2020 №4, укладеному з тов «но стальпром» (російська федерація), дата здійснення експортної операції - 19.02.2022 року».

Слідчою суддею встановлено, що АТ «Кредобанк» здійснюючи фінансовий моніторинг платіжних операцій ТОВ «ЗРН», проводив аналіз операцій товариства, які проводилися 23.05.2022, 03.06.2022. 18.07.2022 та 13.09.2022 на відповідність обмежень, які існували на момент здійснення операцій та здійснив їх зарахування тому, що вони відповідали чинному законодавству та не порушували обмеження, які діяли на момент здійснення зазначених операцій.

Проте, жодних із згаданих дій повідомлення про підозру від 20.01.2025 не враховує.

Таким чином, повідомлення про підозру ОСОБА_3 не містить жодних відомостей, у чому полягає здійснення господарської діяльність у взаємодії з державою-агресором, а висновок щодо здійснення такої діяльності ОСОБА_3 суперечить матеріалам кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються слідчою суддею та не спростовуються, оскільки на висновки слідчої судді про наявність підстав для задоволення скарги не впливають.

За цихобставин,слідча суддявважає,що змістповідомлення пропідозру від20.01.2025 ОСОБА_3 не вказуєна існуванняфактів абоінформації,які можутьпереконати об`єктивногоспостерігача втому,що особа,про якуйдеться,могла вчинитикримінальне правопорушення.Зазначена обставина,на думкуслідчої судді,є підставоюдля скасуванняповідомлення пропідозру від20.01.2025 ОСОБА_3 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.111-1 КК України.

Згідно з ч. 2 ст.307КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги.

Оскільки слідчимсуддею встановленоправові підставидля скасуванняповідомлення пропідозру від20.01.2025,яке складенеу кримінальномупровадженні №62023140110000526від 22.11.2023,за підозрою ОСОБА_3 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.111-1 КК України, а тому скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити.

Керуючись ст. 303-309 КПК України, слідча суддя

постановила:

Скасувати повідомлення про підозру від 20 січня 2025 року відносно підозрюваного ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, складене у кримінальному провадженні №62023140110000526 від 22.11.2023.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено о 14 год. 30 хв. 08 квітня 2025.

Слідча суддя ОСОБА_1