Рішення № 126429063, 07.04.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5440/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" (код ЄДРПОУ 32901991, 65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 140/1, прим. 510)

про стягнення 1343009,65 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" про стягнення 1343009,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору постачання природного газу від 02.10.2023 №5958-ТКЕ(23)-23.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 23.12.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.

06.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву разом з клопотанням про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.

06.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, 08.01.2025 - заява про збільшення розміру позовних вимог.

13.01.2025 від відповідача надійшло заперечення.

Ухвалою суду від 07.04.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" про закриття провадження у справі в частині вимог; закрито провадження у справі в частині вимог в розмірі 1039193,80 грн. основного боргу; постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вимог в розмірі 201318,65 грн. пені, 79775,52 грн. інфляційних збитків, 22722,68 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 07.04.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням наступних вимог: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 212242,03 грн. пені, 100459,51 грн. інфляційних втрат, 26363,01 грн. 3 % річних.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 02.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" з ЕІС - кодом 56XQ0000WP1RJ00A (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №5958-ТКЕ(23)-23, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1 пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з 1 вересня 2023 року по 15 квітня 2024 року (включно), в кількості 1293,83201 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях.

Відповідно до п.3.1 договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики i бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

За умовами п.3.5 договору, приймання - передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акти), підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на Обсяг І (фіксований), акт на Обсягу III (фіксований) та акт на Обсяг II. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п. 2.1, пп. 2.2.3 та пп. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість.

Сумарні обсяги за всіма складеними за розрахунковий/звітний період актами мають відповідати обсягам за даними остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС за цей період. Якщо споживач в будь-якому місяці постачання природного газу з 01.09.2023 по 15.04.2024 використав Обсяг І (фіксований) та Обсяг III (фіксований), зазначений в рядку "Всього" таблиці пункту 2.1, тоді обсяги природного газу, використані споживачем: для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб; для виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та релігійним організаціям, закладам охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладам охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб, постачальник оформлює документально, як Обсяг II.

Якщо споживач до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, не надав постачальнику документи, зазначені в пп.3.5.1 цього договору, або сумарні обсяги за актами не відповідають даним остаточної алокації, сторони оформлюють весь фактично використаний споживачем природний газ (за даними остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС споживачем у звітному періоді) як Обсяг II.

Постачальник протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати одержання актів зобов`язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника або надає обґрунтовану відмову від підписання акту.

Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими.

Відповідно до п. 3.6 договору, звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Розділом 4 договору передбачена ціна природного газу та порядок її розрахунку.

Відповідно до п.5.1 договору, споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору.

Згідно з п. 5.4 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.

За умовами з пп. 6.2.4 договору, споживач зобов`язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором, та використовувати його відповідно до умов цього договору.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. У разі наявності у виробника теплової енергії невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах, розрахованої та узгодженої відповідно до законодавства, на суму заборгованості за природний газ, що еквівалентна сумі заборгованості з різниці в тарифах на відповідну дату, неустойка (штрафи, пені), інфляційні нарахування, проценти річних ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не нараховуються.

Згідно з п. 13.1 договору, даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 15 квітня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

31.01.2024 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору, за умовами якої сторони погодили викласти пункти 3.3 та 5.2 договору у новій редакції.

Додаткову угоду підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.

На виконання умов договору позивач в період з листопада 2023 року по серпень 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи), що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: від 30.11.2023 на суму 844465,85 грн.; від 31.12.2023 на суму 1731560,71 грн.; від 31.01.2024 на суму 2066146,64 грн.; від 29.02.2024 на суму 1469795,26 грн.; від 31.03.2024 на суму 1471994,59 грн.

В матеріалах справи наявна інформація АТ "Державний ощадний банк України" від 14.11.2024 щодо надходження/перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Позивач зазначає, що відповідачем зобов`язання за договором виконано частково та здійснено оплату на суму 6544769,25 грн. Залишок заборгованості складає 1039193,80 грн., що і зумовило нарахування пені, збитків від інфляції, 3% річних та звернення до суду із даним позовом.

ТОВ "УПРАВДОМ" у відзиві на позовну заяву не погодилось з позовними вимогами ТОВ "Газопостачальника компанія "Нафтогаз Трейдинг" в частині нарахування пені, наголошує про її необґрунтованість, оскільки така міра відповідальності за прострочення грошового зобов`язання є неспівмірною та непосильною для відповідача.

Відповідач зазначає, що він є теплопостачальною організацією і фактичною метою укладання ним спірного договору є забезпечення потреб цивільного населення (в переважній більшості) тепловою енергією. Тобто, можливість розрахунків за вказаним договором напряму залежить від надходження до ТОВ "УПРАВДОМ" грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії, а через збройну агресію російської федерації проти України постійно відзначається низька платіжна дисципліна споживачів через їх тяжкий фінансовий стан. При цьому, відповідач зазначає, що він позбавлений в умовах дії воєнного стану в Україні об`єктивної можливості в повній мірі здійснювати претензійно-позовну роботу.

Наголошує, що несвоєчасна оплата ТОВ "УПРАВДОМ" за надані послуги перед позивачем була зумовлена причинами, які не залежали від волі підприємства та за відсутності вини останнього.

ТОВ "УПРАВДОМ" не оспорює нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, проте вважає, що будь-яке збільшення фінансового тиску на збиткове підприємство в умовах загострення його фінансового становища у воєнний час, зокрема, шляхом присудження надмірно великого розміру пені, може призвести до виникнення у підприємства інших заборгованостей, в тому числі, зі сплати податків, зборів, інших платежів до бюджету та заробітної плати

З урахуванням наведеного, відповідач просить суд зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню, на 92 %.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що до матеріалів справи відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, кредиторської/дебіторської заборгованості та не доведено документально ті обставини затримки розрахунку, на які відповідач посилається у відзиві.

Позивач наголошує, що він є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу, спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку російської федерації у позивача значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання їм природного газу від інших приватних постачальників. При цьому, за твердженнями позивача, розмір дебіторської заборгованості постійно зростає через відсутність платіжної дисципліни споживачів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище позивача та впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Позивач зауважує, що заборгованість кінцевих споживачів не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки або уникнення відповідальності, а за умови зменшення пені на 92% буде знівельоване саме значення пені та недотримано баланс інтересів сторін.

У запереченнях відповідач зазначає, що нараховану позивачем пеню як міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання вважає неспівмірною та непосильною для відповідача, та урахуванням наведеного просить суд зменшити розмір пені на 99 %.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

За ч.1 та 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 та 2 статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач - прийняти його та оплатити на умовах договору.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На час звернення позивача до суду із даним позовом за відповідачем обліковувалась основна заборгованість в розмірі 1039193,80 грн., яка була сплачена у повному обсязі, у зв`язку з чим 07.04.2025 провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 212242,03 грн. пені, 100459,51 грн. інфляційних втрат, 26363,01 грн. 3 % річних.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції .

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків і констатує, що їх здійснено арифметично вірно.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99 %.

Так, справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно, вказане питання віршується судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Крім цього, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При вирішенні питання про зменшення штрафної санкції суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та її розміру. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Суд враховує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.

З огляду на наведені позиції, суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом враховано:

- відсутність основної заборгованості перед позивачем;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 100459,51 грн. інфляційних витрат та 26363,01 грн. 3% річних;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання; в свою чергу, зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності; проаналізувавши всі фактичні обставини справи з урахуванням запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що розмір заявленої до стягнення пені підлягає зменшенню на 90% до 21224,20 грн.

На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд вважає, що зменшення розміру пені на 99%, про що клопотав відповідач, не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, і таке зменшення фактично буде нівелювати мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Так, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 21224,20 пені, 100459,51 грн. інфляційних збитків та 26363,01 грн. 3% річних.

У задоволенні решти позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі в сумі 4068,77 грн.

При цьому суд зауважує, що при зверненні із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 16116,12 грн. на підставі платіжної інструкції №0000022489 від 11.12.2024.

Ухвалами від 07.04.2025 було закрито провадження у справі в частині вимог основної заборгованості, а також прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, розмір належного до сплати судового збору складає 4068,77 грн. (339064,55 грн. х 1,5% х 0,8).

За приписами ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, питання про повернення позивачу судового збору у розмірі 12047,35 грн. буде вирішено судом після надходження відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" (код ЄДРПОУ 32901991, 65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 140/1, прим. 510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1) - 21224 (двадцять одну тисячу двісті двадцять чотири) грн. 20 коп. пені, 26363 (двадцять шість тисяч триста шістдесят три) грн. 01 коп. 3 % річних, 100459 (сто тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 51 коп. інфляційних втрат, 4068 (чотири тисячі шістдесят вісім) грн. 77 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 07 квітня 2025 р.