Рішення № 126428846, 12.03.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2019/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Чайковського, будинок 104, код: 41150746)

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )

про скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Трибушенко І.А.;

від відповідача-1:Плаксій Р.В.;

від відповідача-2:не з`явився;

1. Зміст позовних вимог та заперечень.

Представником Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни (надалі позивачка) за допомогою підсистеми «Електронний суд» 30.07.2024 до Господарського суду Київської області сформовано позовну заяву до товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» та ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47151665 від 31 травня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204, припинивши право власності ОСОБА_1 на зазначене майно;

- скасувати державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» на: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47587286 від 02 липня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204, припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» на зазначене майно.

- витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» на користь фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Аргументи позивача.

В обгрунтування позову позивачка посилалась на те, що на земельній ділянці, наданій їй в оренду з метою розміщення павільйону для здійснення торгівельної діяльності, було встановлено тимчасову споруду-павільйон, в якому позивачка тривалий час здійснювала підприємницьку діяльність.

В наступному, неповноважною особою, зазначену споруду, проте вже як об`єкт нерухомого майна, було передано в межах цивільного спору за мировою угодою, затвердженою судом, у власність ОСОБА_2 , яка на підставі цієї ухвали суду зареєструвала за собою відповідне право на нерухоме майно та після скасування апеляційною інстанцією зазначеної ухвали здійснила відчуження зазначеного майна на користь ОСОБА_1 , яка в свою чергу, внесла набуте майно до статутного капіталу ТОВ «Тугоркан».

Таким чином, як зазначає позивачка, вона була незаконно позбавлена права власності на тимчасову споруду - павільйон, що було встановлено нею на земельній ділянці, що була надана їй з цією метою.

Та оскільки останнім набувачем зазначеного майна є ТОВ «Тугоркан» позивачка просила витребувати зазначене майно від зазначеного товариства, а також просила скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію відповідних прав за ОСОБА_1 та ТОВ «Тугоркан», припинивши їх право власності.

Заперечення ТОВ «Тугоркан».

Заперечуючи проти задоволення позову, ТОВ «Тугоркан» посилалося на те, що є добросовісним набувачем майна, а також на недоведеність позивачкою наявності у неї прав власності на споруду, саме як на об`єкт нерухомого майна, що на думку відповідача свідчить про неможливість задоволення її позову про витребування на її користь майна, що їй фактично не належало.

Також відповідач посилався не неефективність обраного позивачкою способу захисту порушеного права.

2. Рух справи.

Ухвалою суду від 08.10.2024, після усунення позивачкою недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, яке судом неодноразово відкладалося.

ТОВ «Тугоркан» 09.10.2024 в підсистемі «Електронний суд» було сформовано заяву про закриття провадження у справі, обґрунтувавши його тим, що позивачка вже зверталася із таким же позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (справа № 357/6397/19) та постановою Верховного Суду від 24.05.2023 усі постановлені у цій справі судові рішення було скасовано з мотивів віднесення цієї справи до юрисдикції господарського суду та запропоновано позивачці звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією чого позивачка не зробила.

Із посиланням на положення п. 2. ч. 1 ст. 175 та п. 3. ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України ТОВ «Тугоркан» просило закрити провадження у справі оскільки існує постанова Верховного Суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет.

Розглянувши зазначену заяву, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки зазначена постанова Верховного Суду про закриття провадження у справі обумовлена неналежною юрисдикцією суду, що розглянув справу № 357/6397/19, що зумовлює висновки про те, що позивачка підставно звернулася до Господарського суду Київської області та її позов має бути розглянутий по суті.

В підсистемі «Електронний суд» відповідачем 14.10.2024 сформовано відзив на позовну заяву, а позивачкою 16.10.2024 сформовано відповідь на відзив.

Крім того, 23.10.2024 позивачкою сформовано заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, що є предметом спору, яка ухвалою суду від 29.10.2024 була задоволена.

Ухвалою суду від 11.12.2024 підготовче провадження було закрито та справу було призначено до розгляду по суті, який судом також неодноразово відкладався та остаточно був призначений на 12.03.2024, коли судом було проголошено скорочене судове рішення.

3. Факти та обставини, встановлені судом.

3.1. Рішенням Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.09.2015 позивачці надано дозвіл на розробку проектної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 0,0060 га, розташовану в АДРЕСА_3 для обслуговування павільйону продовольчих товарів в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 17.02.2016 № 98, позивачці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 0,0060 га для будівництва та обслуговування підприємств торгівлі, пов`язаних з обслуговуванням територіальної громади Білоцерківського району та м. Біла Церква в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 20.07.2016 № 483, позивачці затверджено проект землеустрою, розроблений ПП «Землевпорядний центр АО», щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку загальною площею 0,0060 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що пов`язане з обслуговуванням територіальної громади Білоцерківського району та м. Біла Церква в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку державної власності, віднесену до земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,0060 га (кадастровий номер 3220489500:02:021:0870) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що пов`язане з обслуговуванням територіальної громади Білоцерківського району та м. Біла Церква в адміністративних межах Шкарівської сільської ради, за адресою: АДРЕСА_3 .

01.09.2016 позивачкою та Білоцерківською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що пов`язане з обслуговуванням територіальної громади Білоцерківського району та м. Біла Церква в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 0,0060 га.

Також, рішенням виконавчого комітету Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 08.09.2015 № 64, земельній ділянці та павільйону продовольчих товарів (власник ОСОБА_3 ), присвоєно адресу: АДРЕСА_3 .

Крім того, Відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської районної державної адміністрації позивачці видано паспорт прив`язки тимчасової споруди в складі зупинки громадського транспорту по АДРЕСА_3 .

3.2. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 28.12.2018 у справі № 376/3274/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 01.11.2013, суд постановив: затвердити мирову угоду, яка укладена 21.12.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за умовами якої: визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю магазин, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю магазин кафетерій, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлову будівлю магазин, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Закрито провадження у справі.

01.03.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис номер 30544594 щодо реєстрації права власності на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин) площею 34,1 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204 за ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 21.05.2019 за скаргою позивачки зазначену ухвалу Сквирського районного суду скасовано. Справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зазначеною постановою, серед іншого, встановлено, що матеріали справи не містять відомостей щодо належності нерухомого майна відповідачу у справі ( ОСОБА_4 ), таким чином, місцевий суд, затвердивши мирову угоду, з врахуванням встановлених апеляційним судом обставин, порушив права та інтереси ОСОБА_3 , як дійсного власника цих нежитлових приміщень чи будівельних матеріалів та обладнання.

Надалі, за заявою ОСОБА_2 , що надійшла до канцелярії Сквирського районного суду Київської області 23.07.2019 її позов до ОСОБА_5 ухвалою від 14.08.2019 було залишено без розгляду.

3.3. Перед цим, 31.05.2019, тобто вже після скасування ухвали Сквирського районного суду про затвердження мирової угоди, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазина площею 34,1кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0060 га з кадастровим номером 3220489500:02:021:0870 за адресою АДРЕСА_3 , який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В.

На виконання умов договору купівлі-продажу, за актом приймання передавання від 31.05.2019, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 отримала: магазин площею 34,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , що відповідають санітарним та технічним нормам щодо нежитлових приміщень; оригінал технічного паспорта з інвентаризаційної справи № 1782; повний комплект ключів від нежитлових приміщень.

Того ж дня, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис номер 31814099 щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю магазин-кафетерій за ОСОБА_1 .

3.4. 12.06.2019 ОСОБА_1 прийняла рішення про створення ТОВ «Тугоркан», та у якості внеску до статутного капіталу 25.06.2019 за актом приймання-передавання внесла нерухоме майно, зокрема магазин площею 34,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 до статутного капіталу товариства.

26.06.2019 було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазин площею 34,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 за ТОВ «Тугоркан».

ОСОБА_1 є власником 100% частки в статутному капіталі ТОВ «Тугоркан».

3.5. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 22.05.2020 у справі № 357/6397/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ТОВ «Тугоркан» про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.03.2021 у цій справі апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2020 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ТОВ «Тугоркан», про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , зокрема громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47151665 від 31.05.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204; Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Тугоркан», зокрема на: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47587286 від 02 липня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2023, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 09.03.2021 скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачці, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

4. Оцінка та висновки суду

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Власник має право вимагати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Передбачений статтею 387 Цивільного кодексу України віндикаційний позов це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до вододіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен довести факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач).

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі № 522/1853/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Очевидною метою звернення позивачки до суду із розглядуваним позовом є відновлення її права власності на тимчасову споруду торгівельний павільйон, що було нею встановлено на земельній ділянці наданій для зазначеної мети.

Позивачка стверджує, що майно, яке внаслідок неправомірного вилучення з її власності та внаслідок прийняття Сквирським районним судом наразі скасованої ухвали від 28.12.2018 (про затвердження мирової угоди), безпідставно набуло статусу нерухомого майна та було безпідставно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як об`єкт нерухомого майна, що наразі внаслідок вчиненого договору купівлі-продажу та внесення до статутного капіталу остаточно обліковується як власність ТОВ «Тугоркан».

Тобто позивачка хоче домогтися відновлення свого майнового права на зазначений об`єкт у спосіб, як припинення державної реєстрації такого майна в реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки така реєстрація проведена на підставі скасованого судового рішення та щодо майна, що не є нерухомим, адже є тимчасовою спорудою, так і у спосіб витребування цього майна з володіння останнього набувача.

Так, з метою введення себе у володіння майном, якого вона була позбавлена у незаконний спосіб, позивачкою заявлено віндикаційний позов про його витребування від останнього власника ТОВ «Тугоркан».

Відповідаючи на питання чи належить позивачці суб`єктивне право з метою захисту якого вона звернулася до суду, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з п. 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва, та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Уклавши договір оренди земельної ділянки, з метою розміщення на ній тимчасової споруди-торгівельного павільйону, отримавши відповідний паспорт прив`язки позивачка встановила тимчасову споруду, в якій тривалий час здійснювала підприємницьку діяльність.

Докази, надані позивачкою у своїй сукупності та спираючись на принцип вірогідності доказів, оцінюються судом як достатні для висновку про те, що саме позивачка є власником споруди (торгівельний павільйон) за адресою Київська область, Білоцерківський р-н, вулиця Гетьманська, будинок 2, адже оскільки земельна ділянка (кадастровий номер 3220489500:02:021:0870) була надана в оренду саме їй, то саме вона могла встановити на ній зазначений об`єкт.

Отже, уклавши договір оренди земельної ділянки, отримавши дозвільну документацію на встановлення тимчасової споруди, встановивши її позивачка є власником зазначеної споруди та тривалий час здійснювала в ньому господарську діяльність.

Зазначені твердження відповідачами жодним чином не спростовані.

Таким чином, позивачка достатньою мірою підтвердила існування у неї захищуваного права власності, як об`єкту судового захисту, а вчинені в наступному подальші дії, наслідком чого стало вибуття з її володіння зазначеного майна, вочевидь свідчать про порушення її права та наявність підстав для його судового захисту.

Відповідач-1 ТОВ «Тугоркан» заперечуючи проти позову посилався на те, що йому належить право власності саме на приміщення магазину об`єкт нерухомого майна, та оскільки позивачка не була власницею саме нерухомого майна вона не наділена повноваженнями на витребування такого майна від ТОВ «Тугоркан», що є добросовісним набувачем.

Проте, позивачка дійсно прямо зазначає, що була власником тимчасової споруди, державна реєстрація якої в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно не вимагалася.

Як вбачається, первинна реєстрація об`єкту, що наразі належить ТОВ «Тугоркан» та про витребування якого позивачкою заявлено розглядуваний позов, проведена на підставі ухвали Сквирського районного суду Київської області від 28.12.2018 по справі № 376/3274/18.

Тобто на момент прийняття зазначеної ухвали це майно не було зареєстроване в реєстрі речових прав, а вказане судове рішення не містить жодного посилання на існування правовстановлюючих документів на зазначене майно у особи, що розпорядилася цим майном у спосіб укладання мирової угоди.

Зазначене дає підстави для висновку, що саме ухвала Сквирського районного суду стала підставою для первинної реєстрації (із відкриттям розділу) зазначеного майна за ОСОБА_2 .

При цьому, згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 375 Цивільного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у ОСОБА_4 (особи що розпорядилося спірний майном за мировою угодою) чи ОСОБА_2 прав землекористування.

Навпаки, відповідні права належали виключно позивачці на підставі відповідного договору оренди.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього ж кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Тобто для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття в експлуатацію; 3) державна реєстрація. Без виконання цих умов особа не може вважатися власником нерухомого майна.

Проте, матеріали справи не містять доказів проведення первинної державної реєстрації права власності на новостворене майно, в порядку встановленому законом та як вбачається зі змісту судових рішень у справі № 376/3274/18 у зазначеній справі такі документи також були відсутні.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 вказаного закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Проте, жодних об`єктивних доказів, які свідчили б про прийняття спірного об`єкту в експлуатацію, як об`єкту нерухомого майна, в порядку, встановленому законом матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Із тексту згаданої ухвали Сквирського районного суду від 28.12.2018 не вбачається, що зазначений об`єкт було збудовано ОСОБА_4 (особа, що передала майно в рахунок погашення боргу за мировою угодою), на відповідній земельній ділянці, що його було прийнято до експлуатації саме як об`єкт нерухомого майна та проведено його державну реєстрацію, як це вимагається ст. ст. 331, 334 Цивільного кодексу України.

А подальші дії вчинені ОСОБА_2 щодо проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт, як об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не призводить до виникнення у неї відповідного права, враховуючи подальше скасування ухвали Сквирського районного суду від 28.12.2018 в апеляційному порядку.

Вчинення ОСОБА_2 , особливо в період вже після скасування ухвали Сквирського районного суду від 28.12.2018, дій направлених на подальше відчуження спірного майна також відбулося із порушенням вимог закону, за відсутності у ОСОБА_2 відповідних повноважень та із порушенням прав та законних інтересів позивачки, як законного власника цього майна.

Суд, оцінюючі усі обставини справи у сукупності приходить до висновку, що певними особами застосовано механізм, направлений на незаконне позбавлення позивачки права власності на торгівельний об`єкт, використавши для цього ініціювання в суді штучного спору, в межах якого, особа, що ніколи не була власником торгівельного павільйону, як об`єкта нерухомого майна, чи тимчасової споруди, розташованої на земельній ділянці, що перебувала в оренді у позивачки, передав це майно, як його власник в межах мирової угоди іншій особі, яка після скасування відповідної ухвали суду продала його на користь ОСОБА_1 .

Таким чином, ухвала Сквирського районного суду від 28.12.2018 не могла призвести до виникнення у ОСОБА_2 повноважень власника майна, та з огляду на її скасування не може вважатися належним правовстановлюючим документом, що підтверджує виникнення у неї права власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, у тому числі й право володіння.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності або права оренди хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18.

Таким чином, первинна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_2 на підставі ухвали Сквирського районного суду від 28.12.2018, яка в подальшому була скасована в апеляційному порядку не може свідчити на підтвердження виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірне майно.

З огляду на це, договір купівлі-продажу від 31.05.2019 вчинений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також акт приймання-передавання майна до статутного капіталу, вчинений ОСОБА_1 та ТОВ «Тугоркан» не могли призвести до правових наслідків, обумовлених їх змістом, з огляду на відсутність як у ОСОБА_2 так і у ОСОБА_1 прав відчужувати спірне майно.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (близькі за змістом висновки, сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 147), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46).

Отже, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Проте кількість відчужень спірного майна, надання відповідним правочинам формальних ознак правомірного відчуження за наявності достатніх підстав для висновків про неправомірну первісну державну реєстрацію права власності на зазначене майно, не може обмежувати власника у можливості домогтися поновлення свого права, застосовуючи відповідні способи судового захисту.

Очевидно, в умовах коли позивачка, оцінюючи своє майно, як тимчасову споруду та таке, що не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, стикається із певною складністю щодо обрання правильного способу захисту свого права, адже за ТОВ «Тугоркан», як останнім набувачем, зареєстровано право власності на спірний об`єкт саме, як на об`єкт нерухомого майна. Звідси і аргументи відповідача про недоведеність приналежності позивачці прав саме на об`єкт нерухомого майна, що на його думку унеможливлює задоволення позову про витребування.

Менше з тим, штучне та незаконне проведення первинної державної реєстрації на це майно на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, що не може бути самостійною підставою для введення певного об`єкту у цивільний оборот, в обхід законодавчо визначених процедур первинної реєстрації прав власності на нерухоме майно, не може тлумачитися на шкоду інтересам позивачки, яка в достатній мірі підтвердила наявність у неї права та охоронюваного інтересу щодо володіння тимчасовою спорудою торгівельним павільйоном, якого вона була позбавлена у незаконний спосіб.

В матеріалах справи відсутні об`єктивні докази на підтвердження того, що хтось збудував споруду, що відповідає ознакам нерухомого майна, що цей об`єкт прийнято в експлуатацію, в порядку передбаченому для цього, із отриманням відповідних документів, на підставі яких проводиться первинна державна реєстрація на нерухоме майно.

Навпаки, земельна ділянка надавалася в оренду саме позивачці, тобто саме їй належало відповідне право чи то забудови, чи то розміщення на ній тимчасової споруди, та оскільки вона стверджує, що нею на цій земельній ділянці було розміщено саме тимчасову споруду, у суду відсутні підстави ставити зазначені твердження під сумнів та очікувати від позивачки, що вона доведе, як на цьому наполягає ТОВ «Тугоркан», що їй належить право саме на об`єкт нерухомого майна.

Посилання ТОВ «Тугоркан» на наявний в матеріалах справи технічний паспорт складений на спірний об`єкт, як на доказ віднесення спірного майна саме до об`єкту нерухомого майна, судом відхиляються.

Нормативно-методологічне забезпечення діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна, порядок та методика проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд регулюються Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127(далі - Інструкція), в редакції чинній станом на дату складання технічного паспорту.

Технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику (пункт 2 розділу І Інструкції).

Технічну інвентаризацію проводять у таких випадках: 1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; 2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт; 3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію; 4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника (пункт 6 розділу І Інструкції).

Замовник технічної інвентаризації (далі - замовник) - власник об`єкта нерухомого майна (у тому числі земельної ділянки), об`єкта незавершеного будівництва; замовник будівництва; особа, яка має право на спадщину (за запитом нотаріуса); особа, яка має інші речові права на об`єкт нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташовано такий об`єкт; орган, уповноважений управляти майном (у тому числі житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи, садові товариства) (пункт 2 розділу І Інструкції).

Як вбачається з технічного паспорту, його складено на замовлення ОСОБА_2 станом на 27.02.2019.

Проте судом встановлено, що ОСОБА_2 не набула права власності на спірне майно, ухвала Сквирського районного суду від 28.12.2018 до виникнення такого права не призвела, відповідна технічна інвентаризація в аспекті підготовки документів для прийняття завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію не проводилася.

За таких обставин, наявний в матеріалах справи технічний паспорт, складений на замовлення неповноважної особи, не може вважатися належним доказом віднесення спірного майна саме до об`єкту нерухомого майна, адже інших об`єктивних та належних доказів, таких як дозвіл на будівництво, прийняття завершеного будівництвом об`єкту в експлуатацію, документів на підтвердження прав користування земельною ділянкою, в матеріалах справи не має. А з огляду на чинний на момент вибуття з володіння позивачки спірного майна договір оренди земельної ділянки, за яким саме їй належали відповідні права землекористування, будь-яка інша особа була позбавлена фактичної можливості здійснювати забудову цієї земельної ділянки.

Отже, безпосереднім об`єктом права на який позивачка домагається захистити є тимчасова споруда торгівельний павільйон, та той факт, що за ТОВ «Тугоркан» зареєстроване право власності на нього, як на об`єкт нерухомого майна не робить неможливим відновлення порушеного права позивачки, зокрема у спосіб витребування від ТОВ «Тугоркан» на її користь зазначеного об`єкту.

Тобто, суд приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування з власності ТОВ «Тугоркан» на користь позивачки саме тимчасової споруди (магазину).

Той факт, що позивачка сформулювала позовну вимогу в частині витребування таким чином, що вона ніби вимагає витребування на свою користь саме об`єкту нерухомого майна не позбавляє суд, керуючись положеннями ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, застосувати в судовому рішенні належне формулювання та саме той спосіб захисту який відповідає суті порушення, приймаючи до уваги, що позивачка як у позові так і в перебігу розгляду справи наполягала на тому, що їй належить та було вилучено у неї саме тимчасову споруду, що не призводить до порушення принципу диспозитивності процесу.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне в частині витребування прийняти рішення про задоволення позову та витребування від ТОВ «Тугоркан» на користь позивачки тимчасову-споруду (магазин), загальною площею 34,1 кв.м., за адресою Київська область, Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. Гетьманська, 2.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації, суд приходить до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором

Отже, судове рішення про скасування державної реєстрації прав визнано законом, як належний спосіб захисту порушеного права.

Зазвичай, коли об`єктом захисту виступає нерухоме майно, для захисту прав неволодіючого власника, достатнім та ефективним слід вважати вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки задоволення таких вимог призведе до реального поновлення права та введення власника у володіння, якого він був незаконно позбавлений у спосіб проведення відповідної державної реєстрації права власності за позивачем, як належним власником.

І в такому випадку скасування державної реєстрації права власності за попередніми власниками не вимагається та відповідна вимога свідчила б про обрання неефективного способу захисту порушеного права.

Проте у цій справі, як встановлено судом вище, метою звернення позивачки є не тільки відновлення її прав власника на належну їй тимчасову споруду, а також усунення невизначеності в питанні існування в Державному реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію відповідних прав, зокрема за відповідачами, що виникла внаслідок безпідставної реєстрації прав та спірне майно, як на об`єкт нерухомого майна.

Тобто, оскільки рішення суду у цій справі, в частині витребування на користь позивачки тимчасової споруди, яка перебуває у фактичному володінні ТОВ «Тугоркан» не потребуватиме проведення відповідної державної реєстрації речових прав у реєстрі речових прав, з огляду на наявні у реєстрі попередні записи про право власності зокрема за ОСОБА_1 та ТОВ «Тугоркан» не усуватиме невизначеності та будуть продовжувати свідчити про приналежність зазначеним особам певних, визнаних державою, в порядку реєстрації, прав.

Суд, вище, вже дійшов висновку, що первинна реєстрація на тимчасову споруду, що належить позивачці було безпідставно проведено на підставі ухвали Сквирського районного суду 28.12.2018 про затвердження мирової угоди за ОСОБА_2 ..

Подальша ж державна реєстрація переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу та від ОСОБА_1 на користь ТОВ «Тугоркан» на підставі акту приймання-передачі про внесення майна до статутного капіталу, вочевидь, зачіпає інтереси позивачки, права якої, через неможливість проведення нею власної нової державної реєстрації прав власності на своє майно, з огляду на відсутність у нього ознак нерухомого майна, перебуватимуть у невизначеності, за для усунення якої суд вважає за можливе та, з урахуванням обставин справи, необхідне, задовольнити позовні вимоги і в частині скасування відповідної державної реєстрації прав за ОСОБА_1 та ТОВ «Тугоркан» із одночасним припиненням їх права власності на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача на оплату судового збору покладаються на відповідачів у рівних частках.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни задовольнити повністю.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності Вакулюк Оксани Іванівни на: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47151665 від 31.05.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204, припинивши право власності Вакулюк Оксани Іванівни на зазначене майно.

3. Скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» на: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47587286 від 02.07.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1778293232204, припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» на зазначене майно.

4. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (код: 41150746) на користь фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) тимчасову споруду (магазин), загальною площею 34,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Чайковського, будинок 104, код: 41150746) на користь Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 7535,50 гривень судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Вериженко Алли Казимірівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 7535,50 гривень судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 07.04.2025.

Суддя Р.М. Колесник