Рішення № 126423354, 08.04.2025, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/230/25

Номер провадження 2/350/234/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 квітня 2025 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі :

головуючого судді Бейка А.М.,

секретаря судового засідання Маєвської С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Рожнятів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області пропозбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, суд -

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій сторін:

позивач ОСОБА_1 звернувся із даною позовною заявою до суду в якій просив позбавити відповідачку ОСОБА_2 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просив стягувати з відповідачки ОСОБА_2 в його користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 гривень щомісячно, починаючи з дня подання заяви до повноліття дитини.

В обгрунтування позовних вимог позивач зіслався на те, що перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між ними існували тільки формально, так як відповідачка покинула сім`ю ще у 2022 році, з того часу не спілкується ні з ним ні з дочкою, місце її перебування йому невідоме. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської областівід 05.12.2024 шлюб між ними було розірвано, а малолітню дочку залишено на проживання разом з ним. З 2022 року їхня малолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Відповідачка не цікавиться життям та здоров`ям дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя, всі питання щодо виховання дитини вирішуються ним самостійно без участі відповідачки. Крім цього, відповідачка ухиляється від утримання дитини, жодної матеріальної допомоги не надає. В минулому він намагався переконати відповідачку в необхідності спілкуванні з дитиною та в тому, що вона як мама зобов`язана надавати матеріальну допомогу на утримання дочки, проте це не принесло жодних результатів. У зв`язку з вищенаведеним він змушений звернутися з даним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, направив суду заяву про розгляд справи без його участі, крім цього зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, хоча була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомила, відзиву на позов не подала.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Перегінської селищної ради Кулик Х.Б. у судове засідання не прибула, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а також зазначила, що позов підтримує.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи (а.с.17).

12.03.2025 представник служби у справах дітей Перегінської селищної ради подала рішення №25 від 28.02.2025 «Про затвердження висновку комісії з питань захисту прав дитини щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 " та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ( далі- висновок, висновок комісії) ( а.с.22-23).

01.04.2025 до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від позивача ОСОБА_1 поступила заява про розгляд справи у його відсутності (а.с.25), у якій він також зазначив, щопозов підтримує.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області Кулик Х.Б. у судове засідання не прибула, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а також зазначила, що позов підтримує.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 01.04.2025 (а.с. 32) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2025 (а.с. 35) суд постановив провести заочний розгляд цієї цивільної справи.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дотримуючись вимог вищезазначених норм процесуального закону, розгляд справи проводиться у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.4-5) позивач у справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.6) відповідачка у справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно витягів з реєстру територіальної громади №2024/012317168 від 11.10.2024, №2024/012317389 від 11.10.2024 (а.с.10-11) встановлено, що місце проживання позивача ОСОБА_1 та його малолітньої дочки ОСОБА_3 зареєстровано у буд. АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2024/012317423 від 11.10.2024 (а.с.12) встановлено, що місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстровано у буд. АДРЕСА_2 .

Сторони по справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27.06.2023 року (а.с.9).

Копією рішення Рожнятівського районного уду Івано-Франківської області від 05.12.2024 у справі №350/1949/24 (а.с.8) підтверджено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з батьком - ОСОБА_1 .

З акту обстеження житлово-побутових умов сім`ї від 13.12.2024, складеного уповноваженою комісією Служби у справах дітей Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області (а.с.13) вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . На даний час ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує малолітню дочку. Для дитини створені належні умови для повноцінного росту та розвитку.

У своєму висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісія з прав дитини встановила, що сторони з 16.07.2015 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Рожнятівського районного суду від 05.12.2024 шлюб між ними розірвано, дитина залишена на проживанні з батьком ОСОБА_1 , який самостійно утримує та виховує малолітню дочку. Для дитини створені належні умови для повноцінного росту та розвитку. Сусіди ОСОБА_1 надали письмові пояснення в яких підтвердили що батько самостійно виховує дочку, а під час його відсутності дитиною піклується бабуся ОСОБА_5 . Мама дитини ОСОБА_2 вже тривалий час з ними не проживає.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини мати ОСОБА_2 пояснила, що місце перебування дочки їй невідоме, з нею не спілкувалася більше пів року. Вказала, що вихованням онуки займається батько, а на час його відсутності - його мати ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 надала письмове пояснення, що вона допомагає своєму синові ОСОБА_1 піклуватися про онуку.

Суд приймає до уваги як доказ висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він ґрунтується на вимогах закону, є обґрунтованим, вмотивованим, переконливим та не викликає сумнівів у суду щодо викладених у ньому обставин.

Отже, між сторонами виник спір з приводу позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітньої дитини та щодо участі батька в утриманні дитини.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

беручи до уваги позицію позивача, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно із ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 27 даної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно із ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Системний аналіз вищенаведених норм права дає підстави суду зробити висновок, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

На перше місце судом ставиться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків (Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18).

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Право звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

Згідно з рішенням № 25 від 28.02.2025 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав» та висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позбавлення батьківських прав останньої стосовно її дочки ОСОБА_3 , є доцільним. Даний висновок та рішення відповідачем не оскаржувалися.

Частиною 6 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд, враховуючи зміст вказаного висновку органу опіки та піклування, вважає його повним, всебічним та достатньо обґрунтованим, оскільки в ході розгляду даної цивільної справи викладені в ньому обставини знайшли своє підтвердження.

При ухвалені рішення суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», де встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (п. 48).

Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що перешкод у спілкуванні з дитиною йому ні хто не чинив і не чинить.

Суд вважає, що наявність вини належить до обов`язкових умов позбавлення батьківських прав.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Проаналізувавши викладені обставини, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить висновку, що фактично відповідачка ОСОБА_2 не цікавилася життям дитини, всі питання, щодо її виховання вирішувались та вирішуються батьком, вона, як мати, не бере участі в її вихованні, хоча їй відомо місце проживання дитини, жодних перешкод у спілкуванні з нею, участі в їх вихованні, утриманні, у неї немає.

Факт того, що відповідачка ОСОБА_2 не піклується про дитину, про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, її вихованням, не проявляє щодо неї батьківської уваги і турботи, не відвідує та не спілкується з нею, тобто вона самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, підтверджується викладеними вище доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки йдеться і у вищевказаному висновку Органу опіки та піклування Перегінської селищної ради. Існування матері формально, тільки по документах, якої фактично немає в житті дитини, призводить до її душевного неспокою, незручності перед однолітками.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Отже, проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що наявні у справі докази свідчать про умисне ухилення відповідачки від обов`язків по вихованню дитини, та з урахуванням наведених обставин справи, вважає що є достатньо підстав для застосування до відповідачки вказаного крайнього заходу впливу у виді позбавлення батьківських прав.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів суд враховує таке.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. При цьому, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ч. 1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

У частині 1 статті 182 СК України зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлений прожитковий мінімум на одну особу на 2024 рік в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідачка зобов`язана матеріально надавати допомогу батькові (у вигляді сплати аліментів) для утримання дитини.

Суд вважає доведеними доводи позивача про те, що їхня спільна із відповідачкою дитина проживає разом з ним. Відповідачка проживає окремо, участі в утриманні дитини не бере, тому він просить стягувати з неї аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі по 2500, які забезпечать регулярне щомісячне утримання дитини. Відповідачка не надала суду докази добровільного надання допомоги на утримання дитини, не довела та не обґрунтувала свою неспроможність сплачувати аліменти, а також не спростувала доводи, зазначені у позовній заяві, тому аліменти на утримання малолітньої дитини підлягають стягненню з неї в примусовому порядку.

Враховуючи, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання їхньої малолітньої дочки у твердій грошовій сумі у розмірі по 2500 гривень щомісячно.

При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України, у тому числі відсутність у відповідачки інших документально підтверджених утриманців, тому вважає, що аліменти у вказаному розмірі є гарантованими, справедливими, розумними та необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до вимог ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України, рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

V. Розподіл судових витрат:

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Беручи до уваги, що згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, тому судовий збір в розмірі 1211,20 грн. слід стягнути з відповідачки на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 280-282, 284 ЦПК України, ст.ст. 150, 155, 164,180, 182, 192 СК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області пропозбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительку АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про народження №2 від 12.01.2016 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 27.06.2023).

Проводити стягнення аліментів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 , жителя АДРЕСА_1 , на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі по 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень щомісячно.Стягнення аліментів розпочати з 12.02.2025 і проводити до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_2 , на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783 Банк отримувача Казначейство України (ЕАП) Рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001 код класифікації доходів бюджету - 22030106).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Бейко