Рішення № 126411646, 07.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 квітня 2025 року справа № 520/2226/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ43983495) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0021373-5706-2034 від 03.02.2020 за 2019 рік на суму 4661,24 гривень, № 0049589-2414-2034 від 01.03.2021 за 2020 рік на суму 4835,96 гривень, №0004302-2405-2034 від 12.01.2023 за 2021 рік на суму 6702,00 гривень, № 2212735-2405-2034 від 18.06.2024 за 2022 рік на суму 1210,08 гривень, № 2646979-2405-2034 від 16.12.2024 за 2023 рік у сумі 1870,97 гривень про сплату ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо об`єкту: нежитлове приміщення площею 111,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 24.02.2025р. відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Позивачці поновлено строк для звернення до суду.

Відповідач ГУ ДПС у Харківській області подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що прийняті ним податкові повідомлення- рішення є правомірними, а позовні вимоги позивача безпідставними. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої вона підтвердила раніше викладену правову позицію та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення 1-го поверху № 9, 10 в нежитловій будівлі літ. А-2, загальною площею 111,70 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідно до технічного паспорту, виданого ТОВ «Харківське міське інвентарбюро» від 18.06.2015р. вищевказані нежитлові приміщення літ. А-2, загальною площею 111,70 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ), складаються із: гаража, загальною площею 86,5 кв.м., та майстерні, загальною площею 25,2.

Позивачці ОСОБА_1 контролюючим органом був нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сформовані податкові повідомлення-рішення (далі ППР) на сплату податку на нерухоме майно за 2019-203 рік, а саме:

- за нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 111,70 кв. м. винесено податкові повідомлення-рішення : від 03.02.2020 № 0021373-5706-2034, від 01.03.2021 № 0049589-2414-2034, від 12.01.2023 № 0004302-2405-2034, від 18.06.2024 № 2212735-2405-2034, від 16.12.2024 № 2646979-2405-2034 на суму 19 280,25 гривень за 2019 2023 податкові періоди.

При нарахування податку контролюючий орган виходив з того, що розмір податку визначений відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (зі змінами та доповненнями), застосована ставка податку 1 відсоток від мінімальної заробітної плати за певний податковий період. Посилався, що головним правовстановлюючим документом визначення приналежності будівлі до конкретної категорії є витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно, а технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, а лише описує об`єкт та визначає його складові для подальших дій. Визначення належності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом від 17.08.2020 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації (далі Державний класифікатор).

З огляду на зазначене відповідач стверджував, що для визначення класифікації будівель відповідно до Державного класифікатора позивачу необхідно звернутись до органу, уповноваженого на ведення Державного класифікатора Державного науково дослідного інституту автоматизованих систем у будівництві Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України для отримання експертного висновку щодо приналежності описаного об`єкта нерухомості до певного класу будівель за Державним класифікатором.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 8 Податкового кодексу України (в подальшому ПК України) встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості.

До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.

Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.261 ПК України).

Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об`єкту тощо).

Суд зазначає, що для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 р. по справі № 140/2387/19.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями, яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, керуючись ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Суд зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі № 822/2624/16 та в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2024 р. у справі № 520/2983/22.

Судовим розглядом встановлено, що спірне нерухоме майно належало у відповідному податковому періоді позивачці на праві власності. Сторони вказаної обставини не заперечують.

Відповідно до технічного паспорту вищевказані нежитлові приміщення літ. А-2, загальною площею 111,70 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ), складаються із: гаража, загальною площею 86,5 кв.м., та майстерні, загальною площею 25,2.

За таких обставин вказані приміщення підпадають під дію підпункту 4 гаражі та пункту 8 (інші) пункту 5 Додатку №1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 Про місцеві податки і збори у місті Харкові, оскільки не є готелем, офісом, торгівельним приміщенням, а також не є будівлею для публічних виступів, тому до вказаних нежитлових будівель має бути застосована ставка податку в розмірі 0,1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Таким чином, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 28.11.2018 р. № 1284/18, : нежитлові приміщення літ. А-2, загальною площею 111,70 кв.м., що знаходяться за адресою: пр-т Ювілейний, буд. 54Б, м. Харків (колишня назва: пр-т 50-річчя ВЛКСМ, 54 Б), які складаються із: гаража, загальною площею 86,5 кв.м., та майстерні, загальною площею 25,2 підлягають оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами законність та обгрунтованість оскаржуваних рішень, надані ним до суду докази отримання позивачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не спростовують доводи позивача про їх отримання в грудні 2024 року, внаслідок чого висновки про поважність причин пропущення строку звернення до суду є правомірними. При цьому, надані відповідачем докази надіслання та отримання спірних рішень вказують, що позивачу надсилались якісь документи, проте які саме однозначно встановити не вбачається за можливе. Подібна правова позиція щодо поновлення строку звернення до суду підтверджується в Постанові Верховного Суду від 22.03.2024р. у справі № 380/13865/22.

Враховуючи, що при зверненні до суду позивачка не просила про визнання оскаржуваних рішень протиправними, беручи до уваги положення пункту 2 частини 2 ст. 245, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог з урахуванням встановленої протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, шляхом визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити, вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0021373-5706-2034 від 03.02.2020 за 2019 рік на суму 4661,24 грн., № 0049589-2414-2034 від 01.03.2021 за 2020 рік на суму 4835,96 грн., №0004302-2405-2034 від 12.01.2023 за 2021 рік на суму 6702,00 грн., № 2212735-2405-2034 від 18.06.2024 за 2022 рік на суму 1210,08 грн., № 2646979-2405-2034 від 16.12.2024 за 2023 рік у сумі 1870,97 грн. про сплату ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо об`єкту: нежитлове приміщення площею 111,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров