Рішення № 126401887, 31.03.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/12646/23

Провадження № 2/466/262/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2025 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретарів с/з Пукшина А.В., Репети К.М., Климочко-Павляк С.М.

справа №466/12646/23,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду м.Львова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог та предмет спору ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, -

за участю представника позивача адвоката Шкарупської-Баранової Н.Б.,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Писаренка К.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Пащука А.І.,

представника третьої особи Вульчин В.С. адвоката Русенка Р.І.,-

в с т а н о в и в:

24.11.2023 року представник позивача адвокат Сергєєва Ольга Ігорівна в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог та предмет спору ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 та просить суд визнати Договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 від 22 січня 2015 року на суму 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до розписки від 22 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 спільно позичили у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 180 000 доларів США та зобов`язались повернути позику в термін до 22 січня 2020 року. Також їх обов`язком за цим документом було сплатити проценти за користування грошима у розмірі 5 % в місяць від суми боргу.

22 січня 2015 року був укладений Договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_7 . За цим Договором Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим Договором, а Позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Грошовими коштами за цим Договором є долари США. Розмір позики за цим Договором становить 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США. Цей Договір позики є процентним. Розмір процентів становить 5% в місяць від суми боргу. Остаточною датою повернення позики є «22» січня 2020 року. Позика повертається в готівковій формі або шляхом перерахування коштів на рахунок Позикодавця (вказаний в реквізитах сторін). Позика вважається поверненою в момент фактичної передачі Позичальником Позикодавцеві суми позики, визначеної в п.2.1. цього Договору в готівковій формі. У випадку перерахування коштів на рахунок Позикодавця, позика вважається повернутою в момент поступлення коштів на рахунок Позикодавця.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 . Двоюрідний брат - ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. із заявою про прийняття спадщини за законом на все майно. ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина померлого ОСОБА_2 та син ОСОБА_8 подали до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. заяви про відмову від прийняття спадщини за законом, якими відмовилися від належних їм часток спадкового майна на користь ОСОБА_3 . Інші спадкоємці із заявою про прийняття спадщини за законом не зверталися.

Позивач вважає, що таким Договором порушені його права та законні інтереси.

Згідно з розпискою від 27 грудня 2007 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримала протягом березня-грудня 2007 року особисто кошти в сумі 6395000,00 грн., з яких: від ОСОБА_6 3150000,00 грн.; від ОСОБА_9 - 1270000,00 грн.; від ОСОБА_10 - 1975000,00 грн. Вказані кошти відповідачка отримала готівкою та зобов`язувалася повернути до 31 грудня 2012 року або передати у власність майно чи майнові права на еквівалентну суму.

Відповідачка ОСОБА_2 , за доводами Позивача, свої зобов`язання не виконала, грошові кошти в обумовлений час не повернула, ніякого майна у власність таким особам не передала, у зв`язку з чим ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулись до Залізничного районного суду міста Львова з позовом до Відповідача про визнання права власності та стягнення заборгованості.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31.05.2017 по справі №462/2589/14-ц за позовом ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за участю третьої особи ОСОБА_3 , вирішено стягнути: із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 3 729 796,58 грн. боргу та 1218 грн. судового збору; на користь ОСОБА_12 2 398 400,83 грн. боргу та 1218 грн. судового збору; на користь ОСОБА_6 5 948 789,47 грн. боргу та 1218 грн. судового збору.

Вищевказане судове рішення залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.05.2018, постановою Верховного Суду від 28.11.2018 року (за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ) та постановою Львівського апеляційного суду від 21.12.2020 (за апеляційною скаргою ОСОБА_7 ), постановою Львівського апеляційного суду від 28.09.2021 (за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ).

На підставі даного судового рішення та виконавчих листів у справі № 462/2589/14-ц 09.07.2018 приватним виконавцем Львівського виконавчого округу Маковецьким З.В. відкриті виконавчі провадження №56735305, №56737606 та об`єднані того ж дня у зведене виконавче провадження. Також до вказаного зведеного виконавчого провадження 02.03.2020 приєднано виконавче провадження №61431414 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

З метою уникнення виконання зобов`язання перед позивачами по справі №462/2589/14-ц, стягнення на своє майно, ОСОБА_2 укладено договір дарування на користь свого сина ОСОБА_13 щодо відчуження земельної ділянки площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована на АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,7 кв.м, що позначена на плані літерами А-1 та А-l та котельні, площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Позивачі звернулися до Залізничного районного суду м.Львова з позовом про визнання фіктивним договору дарування нерухомого майна та земельної ділянки, укладеного 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1031, а також подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова по цивільній справі №462/2990/14-ц від 12.05.2014 вжито заходів забезпечення позову за заявою ОСОБА_5 , накладено арешт на майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер №461013600:06:018:0128; будівлі лазні-пральні та котельні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вищезгаданої ухвали, державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за № 43320983 від 14.05.2014 внесено відомості у відповідний Реєстр обтяжень нерухомого майна за № 5657095, № 6177179 та № 5657286, а саме на нерухоме майно: земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №4610136300:06:018:0128; будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами А1, А- 1,та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 25.08.2016 у справі №462/4525/16-ц накладено арешт на вищезгадане майно.

Цією ж ухвалою заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 4610136300:06:018:0128; будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами А1, А- 1,та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року у справі №462/2990/14-ц задоволено позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання договору фіктивним, визнано недійсним договір дарування нерухомого майна земельної ділянки, укладеного 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Львівсько міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1031.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28.01.2020 рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року у справі №462/2990/14-ц залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_13 - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2020 по справі №462/2990/14-ц (проваджен №61-3314ск20) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_13 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року.

У зв`язку з цим, 02.03.2020 приватний виконавець Маковецький З.В. звернувся до Залізничного районного суду м.Львова з поданням про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме, нерухоме майно, зазначене вище, на яке було накладено арешти у порядку норм ст.440 ЦК України (заінтересовані особи - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 ).

30.04.2020 Залізничним районним судом м.Львова по справі №462/1399/20 подання приватного виконавця задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме на лазню-пральню загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами 7 А-1, та котельню площею 134.3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 328806146101; земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №4610136300:06:018:0128, цільове призначення для обслуговування комплексу лазні, реєстраційний номер майна 328806146101, право власності на які не зареєстровані у встановленому законом порядку, однак належне боржнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 22.12.2020 по справі №462/1399/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м. Львова 30.04.2020 - без змін.

31.03.2020 з інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, як зазначає Позивач йому стало відомо, що нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Київського нотаріального округу Ворос Тетяною Петрівною 24.03.2020 було безпідставно припинено обтяження №56570 №6177179 та №5657286.

Крім цього, державним виконавцем Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Бузніцькою Тетяною Григорівною 25.03.2020 аналогічно припинено обтяження №16070562, зареєстроване на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошено заборони його відчуження №52040500 від 25.08.2016, обтяжувачем по якому виступає Залізничний ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області.

Будь-яких судових рішень у справах, де сторонами виступають - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо припинення обтяжень, накладених у цих справах немає, такі ухвали не виносилися.

Згідно повідомлення нотаріуса Іванківської районної державної нотаріальної контори Київського нотаріального округу Воробей Тетяни Петрівни, рішення №517563 №51757436 та №51757703, якими припинено обтяження №5657095, №6177179 №5657286, нею не приймалися та до відповідного реєстру не вносилися. Станом 31.03.2020 ці рішення нотаріусом анульовано, як безпідставні. Крім цього, нотаріусом повідомлено, що дослідженням файлів свого службового комп`ютера, нею встановлено ознаки несанкціонованого доступу до ПК та внесення відповідних відомостей з нього відповідних реєстрів обтяжень нерухомого майна.

Іванівська районна державна нотаріальна контора листом №331/02-14 від 01.04.2020 повідомила, що нею було виявлено факт втручання в роботу Реєстру речових прав на нерухоме майно (несанкціоноване втручання) та встановлено, що 24.03.2020 під їхнім ключем було здійснено погашення записів про заборони нерухомого майна за №5657095, №6177179 та №5657286. Державним нотаріусом Воробей Т.П., державним реєстратором Іванківської державної нотаріальної контори такі обтяження не припинялися.

Крім того, згідно повідомлення державного виконавця Бородянського районного відділу виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) Бузніцької Т.Г., рішення №51771820, яким припинено обтяження №16070562, нею також не приймалося та до відповідного реєстру не вносилося. Станом на 31.03.2020 це рішення виконавцем анульоване як безпідставне. Вважає, що до автоматизованої системи вчинено несанкціонований доступ сторонніми особами. З цього приводу ОСОБА_14 до Департаменту кіберполіції Національної поліції України направлена відповідна заява щодо встановлення вищезазначеного правопорушення з метою проведення розслідування.

За доводами Позивача, Відповідач ОСОБА_2 , достовірно знаючи про накладені судами та виконавчою службою арешти на усе її майно, які не скасовані, вчинила незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт.

Також, 15.07.2020 внаслідок несанкціонованого втручання невідомими особами до Реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно припинені обтяження на вищевказане майно по АДРЕСА_1 : обтяження №5657095 припинено 15.07.2020 державним виконавцем Франківського ВДВС ЗМУ МЮ (м.Львів) Борським Русланом Михайловичем (лазня-пральня, котельня); обтяження №5657286 припинено 15.07.2020 начальником Яготинського ДВС Центрального МЮ (м.Київ) Жовтун Оленою Іванівною (земельна ділянка).

Зі слів вищевказаних посадових осіб, такі обтяження ними не припинялися, у зв`язку з чим обтяження №5657286 в Реєстрі речових прав поновлено ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не взмозі відновити обтяження у зв`язку із закінчення терміну дії електронних ключів.

Крім того, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Христиною Василівною 26 березня 2020 року посвідчено акт приймання-передачі об`єктів нерухомого майна до статутного капіталу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стеко», код ЄДРПОУ 34725225.

Згідно вищевказаного акту приймання-передачі об`єктів нерухомого майна ОСОБА_17 передала в якості внеску до статутного капіталу, а Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Стеко» прийняло у власність: земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №4610136300:06:018:0128; будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами А1, А- 1,та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що такі дії ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіди-Кришкевич Христини Василівни та директора Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стеко» - Бузовського Анатолія Васильовича є незаконними, оскільки вищевказане майно перебуває під арештом, забороною відчуження.

Незважаючи на численні обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявність записів в Єдиному реєстрі боржників про боржника ОСОБА_2 та відкриті щодо неї виконавчі провадження, нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Христиною Василівною незаконно переоформлено право власності на будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 га, що позначені на плані літерами А1, А-1,та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на ПП «ВКФ «СТЕКО», код ЄДРПОУ 34725225, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №216447715.

В зв`язку із вищевказаними несанкціонованим втручанням в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, безпідставним припиненнями обтяжень нерухомого майна та незаконним переоформленням цього майна, Позивачі відповідно звернулися із заявою до органів поліції, триває досудове розслідування.

ОСОБА_7 також оскаржував договір позики від 27.12.2007 року, оформлений борговою розпискою між ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львіської області від 01.11.2022 року (справа № 450/4128/20) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_22 ) до ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 06.04.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення від 01.11.2022 року без змін. В касаційному порядку судові рішення не оскаржувалися.

Вищенаведене, на думку Позивача підтверджує, що ОСОБА_2 всіляко намагалася уникнути звернення стягнення на її майно, унеможливити виконання судового рішення про стягнення з неї боргу на користь ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 .

Щоб уникнути стягнення на своє майно в користь ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , на переконання Позивача, укладено фіктивний договір позики з ОСОБА_4 .

Так, рішеннямі Франківського районного суду м.Львова по справі №465/1005/20 встановлено, що 21 січня 2015 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений Договір позики (надалі Договір), згідно п. 2.1 розмір позики за цим Договором становить 180 000, 00 (сто вісімдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно 4 401 000, 00 гривень (по курсу НБУ 24, 45 грн за долар США, на момент подання позовної заяви). Відповідно до п 2.2 цей Договір позики є процентним. Розмір процентів становить 5% в місяць від суми боргу. Таким чином, загальна сума заборгованості становить 720 000, 00 (сімсот двадцять тисяч) доларів США, що по курсу НБУ еквівалентно 17 640 000, 00 (сімнадцять мільйонів шістсот, сорок тисяч) гривень. Згідно п. 4.1 Договору, Відповідачка мала повернути позичені кошти в термін до 21 січня 2020 року. На підтвердження передання коштів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали ОСОБА_4 розписку. Однак відповідачі у встановлений строк не повернули кошти позивачу.

В рішенні суду зазначено, що представником відповідачів було подано клопотання про визнання позову разом з нотаріальною заявою від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 визнають в повному обсязі, просять позов задовільнити, та проводити розгляд справи за їхньої відсутності.

Вказаним рішенням суду позовні вимоги задоволені.

Приватним виконавцем Білецьким І.М. постановою від 18.09.2020 відкрито виконавче провадження №ВП 63081481 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Франківським районним судом м.Львова по справі №465/1005/20 про стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 17 640 000 грн., судового збору в сумі 10 510 грн. на користь ОСОБА_4 .

За доводами Позивача, спірний Договір позики від 22 січня 2015 року безпосередньо стосується його прав та законних інтересів, адже спрямований на унеможливлення звернення стягнення на майно Відповідачки, яке було куплене за частину коштів, які передав останній ОСОБА_10 , тому аби не виконувати боргове зобов`язання перед Позикодавцями, одним з яких являється - Позивач ОСОБА_23 .

Тому Позивач вважає, що визнанням недійсним (нікчемним) правочину є можливість відновити порушене його право шляхом повернення коштів такій особі, які він надав як позику Відповідачці (а.с.1-6).

Ухвалою від 27.11.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив проводити розгляд справи в загальному позовному провадженні.

15.01.2024 представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Пащук А.І. подав письмовий відзив на позовну заяву.

29.01.2024 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сєргєєва О.І. подала відповідь на відзив на позовну заяву.

07.02.2024 представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Пащук А.І. подав письмові заперечення на відповідь на відзив.

21.02.2024 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Цімура Я.В. подав письмовий відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 21.03.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

15 січня 2024 року представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Пащук А.І. подав суду відзив на позовну заяву. Так, доказами фіктивності позивач зазначає, що ОСОБА_2 винна гроші ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі розписки від 27.12.2007 року зі строком повернення до 31.12.2012 року. При цьому до матеріалів позовної заявине долучено жодного доказу фіктивності правочину. Так, як у договорі визначено місце виконання АДРЕСА_3 , то такий спір підсудний Франківському районному суду м.Львова.Так, позивач просить визнати договір недійсним із підстав його фіктивності, для цього суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Позивачем також не надано доказів порушення його прав та інтересів оспорюваним договором (том 1 арк.спр. 140-147).

29.01.2024 року представник позивача адвокат СєргєєваО.І. подала відповідь на відзив зазначивши, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як стороною договору, так і іншою заінтересованою особою. Оспорюваний договір позики 22.01.2015 року безпосередньо стосується прав та законних інтересів Позивача, адже спрямований на унеможливлення звернення стягнення на майно Відповідача, яке було куплене за частку коштів, які передав ОСОБА_1 . Щодо непідсудності справи Шевченківському районному суду м.Львова, то вважає таке помилковим, оскільки ч.8 ст.28 ЦПК України передбачено право звертатися звертатися до суду за місцем виконання договору, однак позов поданий на підставі ч.15, 16 ст.28 Кодексу (том 1 арк.спр. 164-167).

21.02.2024 року представником ОСОБА_2 адвокатом Цімурою Я.В. подано суду письмовий відзив на позовну заяву. Вважає, що позивач висловив хибну думку щодо укладення оспорюваного договору з метою уникнення боргових зобовязань. Так, стороною оспорюваного договору були подружжя ОСОБА_24 , тоді як перед позивачем у зобовязанні була лише ОСОБА_2 ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулися до суду в 2014 році про стягнення заборгованості за розпискою, однак. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 02.10.20213 року здійснено поділ майна подружжя та визнано право власності за ОСОБА_7 в т.ч. і на лазню-пральню А-!, А*-1загальною площею 543,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Тому позивач не може претендувати на це майно. З урахуванням презумпції правомірності договору, зазначає, що ОСОБА_5 відмовлено в оскарженні рішення Франківського районного суду м.Львова (справа № 465/1005/20) про стягнення суми позики на користь ОСОБА_4 , з мотивів, що його право не порушено. Оскільки інтереси ОСОБА_5 є тотожними з інтересами позивача , а також ОСОБА_6 , підлягає застосуванню преюдиція, що Договір позики між ОСОБА_4 та подружжям ОСОБА_24 від 21.01.2015 року не стосується прав, свобод, інтресів та (або) обов`язків ОСОБА_1 , просили відмовити у задоволенні позову повністю (том 1 арк.спр. 154-155).

Адвокат Писаренко К.Ю., в інтересах відповідача ОСОБА_3 , 21.05.2024 року подав письмові заперечення щодо вимоги про визнання правочину недійсним.

Третіми особами у справі письмові пояснення щодо позовних вимог суду не подавались.

У судовому засіданні Позивач та його представник адвокат Шкарупська-Баранова Н.Б. надали пояснення, що аналогічні викладеному в позовній заяві, запереченнях на відзив, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_17 та її представник адвокат Цімура Я.В. до суду не прибули. Представником позивача поданий відзив на позовну заяву та в подальшом 19.09.2024 року клопотання про розгляд справи у їх відсутності (том 2 арк.спр. 1-6).

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Пащук А.І. позовні вимоги заперечив, надав пояснення аналогічні які викладені у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Вульчина В.С., що не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні Позивача адвокат Русенко Р.І. у судовому засіданні підтримав доводи сторони Позивача, просив позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши думку позивача, представника позивача, представників відповідачів, письмові пояснення третьої особи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить такого.

Даний спір виник із приводу виконання договірних зобов`язань.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Судом встановлено такі обставини справи.

У 2014 році позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 звернулися до Залізничного районного суду м.Львова до ОСОБА_2 з вимогою про стягнення заборгованості за розпискою від 27.12.2027 року, строк виконання зобов`язання закінчився 31.12.2012 року.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 31.05.2017 в справі №462/2589/14-ц за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за участю третьої особи ОСОБА_13 стягнуто із ОСОБА_2 на користь: ОСОБА_6 5 948 789,47 грн. боргу та 1218 грн. судового збору; ОСОБА_12 2 398 400,83 грн. боргу та 1218 грн. судового збору; ОСОБА_11 3 729 796,58 грн. боргу та 1218 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили.

В подальшому рішення оскаржувалося другим з подружжя ОСОБА_7 та постановою Львівського апеляційного суду від 21.12.2020 залишено без змін, а також спадкоємцем ОСОБА_22 ОСОБА_3 і також постановою Львівського апеляційного суду від 28.09.2021 залишено без змін.

Зокрема рішенням суду встановлено, що відповідач ( ОСОБА_2 ) позичила в них ( ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) гроші на викуп майна КППО «Дельфін-1», що стверджуються матеріалами справи № 2-2720/10 за позовом ОСОБА_2 до КППО «Дельфін-1» про стягнення коштів, в яких містяться прибуткові касові ордери зазначеного підприємства від 27 грудня 2007 року, 28 грудня 2007 року, 13 лютого 2008 року /а.с.49-51 справи № 2-2720/10/, з яких вбачається, що саме з дня підписання відповідачем розписки від 27 грудня 2007 року, вона почала вносити значні кошті в статутний фонд підприємства, загальна сума внесених нею коштів становила 1233020,00 грн., що у подальшому призвело до того, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно КППО «Дельфін-1» на підставі мирової угоди від 29 липня 2010 року, укладеною між нею та підприємством, і затвердженою ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 27 серпня 2010 року (том 1 арк.спр.19)

22 січня 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 уклали Договір позики, за яким позичили у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 180 000 доларів США та зобов`язались повернути позику в термін до 22 січня 2020 року, з обов`язком сплатити відсотки за користування грошима у розмірі 5 % в місяць від суми боргу. Цією ж датою надали розписку про отримання коштів в зазначеній сумі (том 1 арк.спр.11,12).

На підставі рішення суду від 31.05.2017 року та виконавчих листів у справі №462/2589/14-ц, приватним виконавцем Львівського виконавчого округу Маковецьким З.В. 09.07.2018 року відкриті виконавчі провадження №56735305, №56737606 та об`єднані того ж дня у зведене виконавче провадження. Також до вказаного зведеного виконавчого провадження 02.03.2020 приєднано виконавче провадження №61431414 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника (том 1 арк.спр. 56,57).

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 05 грудня 2018 року в справі №462/2990/14-ц за позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 визнано недійсним договір дарування нерухомого майна земельної ділянки, укладеного 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Львівсько міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1031, яке постановою Львівського апеляційного суду від 28.01.2020 залишено без змін (том 1 арк.спр. 59-71).

02.03.2020 приватний виконавець Маковецький З.В. звернувся до Залізничного районного суду м.Львова з поданням про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме нерухоме майно, зазначене вище - земельної ділянки площею 0,3494 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0128, що розташована по АДРЕСА_1 ; будівлі лазні-пральні, площею 543,7 кв.м, що позначена на плані літерами А-1 та А-l та котельні, площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані по АДРЕСА_1 , на яке було накладено арешти у порядку ст.440 ЦК України (заінтересовані особи - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 ).

30.04.2020 Залізничним районним судом м.Львова в справі № 462/1399/20 подання приватного виконавця задоволено (том 1 арк.спр.75-79).

Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: на лазню-пральню загальною площею 543,7 кв.м., що позначені на плані літерами 7 А-1, та котельню площею 134.3 кв.м під літерою Б-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 328806146101; земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 4610136300:06:018:0128, цільове призначення для обслуговування комплексу лазні, реєстраційний номер майна 328806146101, право власності на які не зареєстровані у встановленому законом порядку, однак належне боржнику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 22.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 30.04.2020 - без змін (том 1 арк.спр. 80-84).

Однак, після звернення - 02.03.2020 приватного виконавця Маковецького З.В. до Залізничного районного суду м.Львова з поданням про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 та до ухвалення - 30.04.2020 судового рішення з цього питання, відбувся несанкціонований доступ до бази реєстраційних даних.

Так, у зв`язку з несанкціонованим доступом 24.03 та 25.03.2020 року до ПК нотаріуса, відбулося втручанням в систему та внесення відповідних відомостей в реєстрі обтяжень нерухомого майна. В результаті таких неправомірних дій було припинено обтяження №5657095, №6177179 №5657286.

Того ж дня, 25.03.2020 після зняття обтяжень, на ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію прав на вказане нерухоме майно.

26 березня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Христиною Василівною посвідчено акт приймання-передачі об`єктів нерухомого майна до статутного капіталу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стеко», код ЄДРПОУ 34725225, згідно якого ОСОБА_17 передала в якості внеску до статутного капіталу, а Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Стеко» прийняло у власність: земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 4610136300:06:018:0128; будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 кв.м., що позначені на плані літерами А1, А- 1, та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що знаходяться на цій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 арк.спр. 105).

Після відновлення даних в реєстрі, повторно 15.07.2020 внаслідок несанкціонованого втручання невідомими особами до Реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно припинені обтяження на майно по АДРЕСА_1 : обтяження №5657095 припинено 15.07.2020 державним виконавцем Франківського ВДВС ЗМУ МЮ (м.Львів) Борським Русланом Михайловичем (лазня-пральня, котельня); обтяження №5657286 припинено 15.07.2020 начальником Яготинського ДВС Центрального МЮ (м.Київ) Жовтун Оленою Іванівною (земельна ділянка).

Оскільки посадовими особами, такі обтяження не припинялися, в зв`язку з чим обтяження №5657286 в Реєстрі речових прав поновлено ОСОБА_25 17.07.2020.

З наведеного вище вбачається, що будучи учасником судових проваджень, відповідачу ОСОБА_2 достеменно було відомо про судові рішення як щодо спірного майна, так і договорів позики. Саме в часі звернення приватного виконавця Маковецького З.В. до Залізничного районного суду м.Львова з поданням про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , останньою було з урахуванням проведених іншими особами неправомірних дій, оформити на себе реєстрацію майна та на наступний день передати його до статутного капіталу юридичної особи. Отже, суд погоджується з твердженнями позивача, що ОСОБА_2 , достовірно знаючи про накладені судами та виконавчою службою арешти на усе її майно, які не скасовані, вчинила дії щодо цього майна, які спрямовані на уникнення звернення стягнення на таке майно, а саме - з метою унеможливити виконання судового рішення про стягнення з неї боргу на користь ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 . Таким чином мотивація позивача ОСОБА_1 , що укладений ОСОБА_2 спірний Договір позики з ОСОБА_4 , порушує його інтереси та права.

Так, укладення Договору позики ОСОБА_2 з ОСОБА_4 вчинені незадовго після прийняття Залізничним районним судом міста Львова ухвали про відкриття провадження у справі та забезпечення позову від 16.04.2014 року, що вказує на прагнення сторін договору на умовний перехід грошових коштів на суму 180 000 доларів США від особи до Позичальника з метою унеможливити в майбутньому за його рахунок виконання судового рішення про стягнення грошових коштів в користь кредиторів, одним з яких є Позивач - ОСОБА_1 .

Як зазначалося вище, представник Відповідача у відзиві на позовну заяву, а також представники в судовому засіданні наголошують на тому, що Позивач та треті особи не є претендентами на спірне майно, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою в травні 2014 року, однак ще 02.10.2013 р. Залізничним районним судом м. Львова було прийнято рішення у справі N?462/5935/13-ц про поділ майна подружжя.

Так, рішенням від 02 жовтня 2013 року Залізничного районного суду м.Львова (справа № 462/5935/13-ц) задоволено позов та визнано за ОСОБА_7 як одним з подружжя, право власності на квартиру АДРЕСА_4 ; право власності на лазню-пральню А-1, А-1 загальною площею 543,7 кв.м. та котельню Б-1 загальною площею 134,3 кв.м., розташовані на АДРЕСА_1 . У власність дружини - ОСОБА_2 залишено земельну ділянку загальною площею 0,3494 га. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:06:018:0128. Однак, шлюб між подружжям не був розірваний і такі проживали за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Отже, зазначеним рішенням суду було порушено принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній споруд.

При цьому, не зважаючи, що подружжя визначило правову природу майна, 26 березня 2020 року актом приймання-передачі об`єктів нерухомого майна до статутного капіталу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стеко», код ЄДРПОУ 34725225, ОСОБА_17 передала в якості внеску до статутного капіталу, а Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Стеко» прийняло у власність: земельну ділянку загальною площею 0,3494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 4610136300:06:018:0128; будівлі лазні-пральні загальною площею 543,7 кв.м., що позначені на плані літерами А1, А- 1, та котельні площею 134,3 кв.м під літерою Б-1, що знаходяться на цій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , в т.ч і майно, яке їй нібито не належало.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, розглядаючи касаційну скаргу у справі про поділ майна подружжя, підсумував, що «за таких підстав правильними є висновки апеляційного суду, що виниклий спір порушує права та інтереси ОСОБА_10 оскільки позбавлення позивача права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 суми боргу. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб, з урахуванням наявності обтяження, яке зареєстроване у відповідному порядку на майно, яке є предметом поділу між сторонами».

У постанові КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц вказано, що «поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Також у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 487/6342/18 провадження № 61-2433св24, Верховний Суд вказав: Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , є заінтересованою особою у цій справі, адже від вирішення такої залежить виконання рішення Залізничного районного суду міста Львова від 31.05.2017 р. про стягнення заборгованості на його користь та надасть можливість повернути частину або всі коштів, які він передав в якості позики ОСОБА_2 .

Згідно із ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) погодилась з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі №646/3972/16-ц (провадження №61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. При цьому у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для відступу від цього висновку.

Таким чином, доводи адвоката Пащука А.І., стосовно того, що існує суперечність у позиції Позивача, а саме, що заявлено позов про визнання договору позики фіктивним, а в обгрунтуванні позову представниками ОСОБА_1 наводяться доводи щодо його фраудаторності, є помилковими та суперечать висновкам Верховного Суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, судом враховано, що: 1) відповідач неодноразово вчиняв дії щодо відчуження майна після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості і такі дії визнавалися судом незаконними; 2) майно відчужене на користь близького родича (договір дарування нерухомого майна та земельної ділянки, укладеного 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1031); 3) після укладення оспорюваного договору, у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-1751 Ісв 19) висловлено правову позицію, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудсітоуності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, які дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредиторові. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова наявність відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 наголошено на тому, що обираючи варіант добросовісно боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, то кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтереси кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною чи недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Позичальник у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно і його бажанням, який став боржником у зв`язку з невиконанням ним свого обов`язку, не абсолютно вільними в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно, недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудиторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду: 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17,від 03.03.2020;справі №904/7905/16,від 03.03.2020 у справі №916/3600/15 від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011. від 17.09.2020 у справі У 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19, від 02.06.2021 у справі 904/7905/16.

Суд вважає, що Договір позики, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 відповідає ознакам фраудаторного правочину, оскільки такий укладений в момент існування у Відповідача перед Позивачем невиконаного зобов`язання із повернення позики, яке мало бути виконане Позичальником в термін до 31.12.2012.

Також суд враховує, що ОСОБА_2 на час укладення Договору володіла інформацією про те, що 16.04.2014 Залізничним районним судом м. Львова відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_12 та ОСОБА_1 до останньої з вимогами про визнання права власності та стягнення заборгованості, вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, про що вказано в ухвалах такого суду в справі №462/2589/14-ц.

Суд звертає увагу на твердження Позивача і таке розцінює як прийнятне, що оспорюваний правочин укладений з ОСОБА_4 , заінтересованою особою, яка перебуває в тісних відносинах та в сфері впливу ОСОБА_2 .

Суд погоджується з правовою позицією Позивача, що сукупність наведених обставин доводить наявність умислу всіх сторін правочину, а саме - свідомого наміру невиконання спірного Договору, тобто про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Дії з укладення Договору позики Відповідачки ОСОБА_2 з Відповідачем ОСОБА_4 вчинені в короткий проміжок часу після прийняття Залізничним районним судом міста Львова ухвал про відкриття провадження у справі та забезпечення позову від 16.04.2014, що вказує на прагнення сторін договору на фіктивний перехід грошових коштів на суму 180 000 доларів США від близької особи до Позичальника з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів в користь кредиторів, одним з яких є Позивач ОСОБА_23 .

Відтак, на думку суду, дії Відповідачки були спрямовані на створення для Позивача перешкод щодо стягнення існуючої у ОСОБА_2 заборгованості, у зв`язку з чим такі дії є недобросовісними та такими, що були вчинені на шкоду одному з кредиторів, внаслідок чого такий правочин є фраудитопним і підлягає скасуванню як недійсний.

З урахуванням викладеного, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи та перевіркою доводів сторін, дослідженні письмових доказів у справі, керуючись принципом, що злий умисел не може бути реалізований під приводом права, всупереч засадам розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, повністю доведеними у судовому розгляді належними та допустимими доказами, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а тому такий позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на Відповідача.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (том 1 арк.спр. 8). Вказана сума підлягає стягненню на користь Позивача з Відповідачів у рівних частках.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 247, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог та предмет спору ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним - задовольнити.

Визнати Договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 від 22 січня 2015 року на суму 180 000 (сто вісімдесят тисяч) доларів США недійсним.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_6

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 .

Повний текст рішення виготовлений 31.03.2025 року

Суддя П. С. Невойт