Рішення № 126400214, 03.04.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1317/25

Провадження №2/461/1133/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Панасюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про розірвання договору про надання правничої допомоги та стягнення коштів-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», в якому просить розірвати договір про надання правничої допомоги №21062429 від 21 червня 2024 року, укладений з ТОВ «ЛІГЛ», стягнути з відповідача на її користь грошові кошті у сумі 6000 грн., які були сплачені за договором, 10000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 21.06.2024 між нею та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги №21062439, предметом якого є юридичні послуги з підготовки процесуальних документів до суду. Позивач повідомила, що вона виконала свої зобов`язання за договором, зокрема сплатила вартість надання юридичних послуг в розмірі 6000 грн. Позивач стверджує, що після підписання договору, відповідачем не вчинено жодних дій на виконання зобов`язань за договором. Також, позивач повідомила, що внаслідок протиправних дій відповідача, їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 10 000 грн. Відтак просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.02.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2025 розгляд справи відкладено та надано відповідачу час на підготовку та скерування відзиву на позовну заяву.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Виклик сторін до суду був здійснений шляхом скерування судових повісток на їх поштову та електронну адреси, а також через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Галицького районного суду м. Львова).

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву та інших заяв до суду від нього не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 21.06.2024 між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «ЛІГЛ» (виконавець) було укладено договір №21062429 про надання правничої допомоги /а.с.8-9/.

Відповідно до пункту 1.2 предметом Договору є юридичні послуги з підготовки процесуальних документів до суду.

Згідно пункту 2.1.2. Виконавець зобов`язується приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України а також іншим нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2.2.1. Замовник зобов`язується своєчасно надати Виконавцю наявні достовірні дані та документи, необхідні для надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2. цього Договору. Згідно з п. 2.2.2. Замовник також зобов`язується сплатити юридичні послуги, зазначені в п. 1.2. цього Договору, в порядку та терміни, зазначені в розділі 3 цього Договору.

Згідно п.3.1 Договору вартість надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2 цього Договору становить 6000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зобов`язання за договором виконала належним чином та сплатила 6000 (шість тисяч) гривень, що підтверджується копією чеку про оплату /а.с.10/.

Як стверджує позивач, після підписання Договору ТОВ "ЛІГЛ" не здійснило жодних дії на виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов`язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1,2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 906 ЦК України встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв`язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також цивільне законодавство передбачає й можливість розірвання договору про надання послуг.

Так відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

В постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16 викладений висновок про те, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. ст.79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами 1,5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задоволити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з врахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Не зважаючи на приписи ч.1 ст.81 ЦПК України, відповідач ТОВ «ЛІГЛ» станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав вказані вище умови договору про надання правничої допомоги №21062429, натомість позивач стверджує про порушення зобов`язань відповідачем, який не приступив до виконання зобов`язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити та розірвати договір про надання правничої допомоги.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

В постанові Верховного Суду України від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц викладений правовий висновок щодо того, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Верховний Суд України в постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17 дійшов висновку, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.02.2020р. № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що позивач довела, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки відповідач не приступив до виконання зобов`язань за договором, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені нею грошові кошти в сумі 6000 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Окрім того, позивачем заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, яка полягає у неможливості реалізації її звичок та бажань, які вона могла б реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв та судових позовів, відвідування установ органів державної влади.

Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна немайнова шкода, заподіяна громадянинові діяннями іншої особи, відшкодовуються особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральну шкоду заподіяно не по її вині. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, що причинила шкоду, фізичних або моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року із послідуючими змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак, позивачем не наведено аргументів, які б свідчили про нанесені їй моральні чи душевні страждання, а також не доведено факту заподіяння моральних чи фізичних страждань, спричинених відповідачем, не аргументовано суму морального відшкодування. Відтак, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем та підтверджені матеріалами справи підлягають стягненню з відповідача.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Витрати на професійну правничу допомогу, згідно з частиною 3 ст.133 ЦПК України, відносяться до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що 25.12.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» укладено договір про надання юридичних послух №2512202405 /а.с.19-20/

ОСОБА_1 було надано правову допомогу, що підтверджується актом приймання - передачі за договором №2512202405 від 25.12.2024, складеного та підписаного ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» та позивачем, відповідно до якого останній надано юридичні послуги, а саме підготовлено позовну заяву та вимогу про повернення коштів, вартість яких становить 5500 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач долучила до матеріалів справи копію квитанції №00064 від 25.12.2024 про оплату послуг в розмірі 5500 грн., тому суд вважає доведеною вимогу позивача про стягнення витрат на правову, а відтак така підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 528, 626, 627, 638, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 10, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про розірвання договору про надання правничої допомоги та стягнення коштів - задоволити частково.

Розірвати договір про надання правничої допомоги №21062429, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6000 (шість тисяч) гривень, що були сплачені за договором №21062429 про надання правничої допомоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», ЄДРПОУ 41614728, юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а, фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318.

Суддя Зубачик Н.Б.