Рішення № 126394401, 07.04.2025, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/44/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонекс Україна" (код ЄДРПОУ 37868561), вул. Набережна, 7, корп. А, оф. 208, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл., 07300

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

про стягнення 48 000,00 грн.

без виклику учасників справи;

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» через підсистему Електронний суд подано позов до Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича про стягнення 48000 грн заборгованості, з яких 45000 грн боргу по несплаті вартості перевезення та 3000 грн боргу за простій авто.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості транспортно-експедиторських послуг, наданих відповідно до разового договору заявки № 58 від 09.08.2021.

Ухвалою суду від 05.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, без проведення судового засідання, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду від 05.02.2025 доставлена до електронних кабінетів сторін 06.02.2025 о 06:40, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, в розумінні ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді та обізнані про встановлені судом строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

20.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив. Обґрунтовуючи свої заперечення, ФОП Лукашевич В.В. зазначив таке:

- відповідач не може підтвердити того факту, що в серпні 2021 року ним було направлено пропозицію про укладення певного разового договору - заявки, а також факт наявності належним чином оформлених цивільно-господарських відносин між сторонами у зв`язку з відсутністю підпису відповідача;

- посилання позивача на той факт, що він виконав свої зобов`язання на підставі вантажної накладної (CMR) № 951206 від 10.08.2021 не може братися до уваги, оскільки виконання саме Договору перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR), яка укладена між позивачем та ним залученою транспортною компанією SONEX EUROPE (Чеська Республіка), але аж ніяк не між позивачем та відповідачем;

- наданий на підтвердження виконання Договору Акт № СУНФ-00100 від 27.08.2021 не може вважатися належним доказом виконання послуг, оскільки не містить підпису відповідача;

- направлення засобами електронного зв`язку Разового договору - заявки № 58 на надання транспортно-експедиційних послуг не підтверджує факт укладення договору, оскільки такий договір повинен відповідати формі електронного документу;

- з наданих позивачем доказів відповідач не може підтвердити факт отримання оригіналів документів, а отже заперечує факт настання строку для проведення оплати, що вказує на передчасне звернення до суду для примусового стягнення за неналежним чином оформленими договірними відносинами.

У відзиві на позов відповідач також вказує на необхідність застосування строку позовної давності.

Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву.

25.02.2025 позивачем подана відповідь на відзив, відповідно до якої останній заперечує проти доводів відповідача та зазначає таке:

- позивач довідався про порушення свого права 24.01.2022 р., тобто термін позовної давності має відраховуватися від цієї дати, що вказує на додержання позивачем терміну подання позовної заяви до суду, а саме до 24.01.2025;

- взяті на себе зобов`язання Позивачем були виконані в повному об`ємі, про що свідчать відмітки відправника вантажу, митних органів та отримувача вантажу в №951206 від 10.08.2021 та ДКД - ЕЕ № UA 102000.2021.908020;

- відсутність підписаного акту виконаних робіт зі сторони відповідача лише свідчить про навмисне ухиляння його від виконання своїх зобов`язань;

- не визнаючи підпису зі своєї сторони відповідачем у Разовому договорі-заявці №58 на надання транспортно-експедиторських послуг від 09.08.2021, відповідач не довів наявність тих обставин, за якими закон визнав неналежним чином оформлення цивільно-господарських відносин між сторонами та недотримання їх форми і факту їх укладання;

- позивачем були надіслані оригінали документів відповідачу за допомогою ТОВ «Нова Пошта» експрес-накладною № 59000730955897 від 15.09.2021. Документи назад позивачу не повернулися.

Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

03.03.2025 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, які є аналогічними запереченням, викладеним у відзиві на позов.

Заперечення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

11.03.2025 позивачем подані пояснення з клопотанням про долучення доказів.

Відповідно до поданих пояснень позивач зазначає про те, що станом на 09.08.2021 на платформі «Lardi-Trans» (що належить і адмініструється ТОВ «Ларді»), було розміщено оголошення (заявка) відповідача про потребу у перевезенні певного вантажу за маршрутом Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна). Цього ж дня після двосторонніх перемовин у телефонному режимі на адресу позивача засобом електронного зв`язку від відповідача надійшов разовий договір-заявка №58.

Як вбачається із листа-відповіді ТОВ «Ларді» від 10.03.2025 р. вих. № 10/03, яка була надана на адвокатський запит Бекірова С.Н. від 06.03.2025 р., відповідач двічі, а саме 02.08.2021 р. і 03.08.2021 р. на платформі «Lardi-Trans» розміщував ідентичне за змістом оголошення (заявку) про потребу у перевезенні вантажу за маршрутом Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна), які відкориговані автором 09.08.2021. Тобто вказана інформація ТОВ «Ларді» додатково підтверджує той факт, що саме відповідач 09.08.2021 підшуковував послуги з перевезення для того ж самого вантажу і за тим саме маршрутом, що і були зазначені у договорі-заявці №58 від 09.08.2021 р., який надійшов на адресу позивача 09.08.2021.

Письмові пояснення долучені до матеріалів справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на забезпечену можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України в межах розумного строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

09.08.2021 між Фізичною особою - підприємцем Лукашевичем Василем Вікторовичем (далі - Експедитор 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» (далі - Експедитор 2, Виконавець) укладено Разовий договір - заявка № 58 на надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Експедитор 1 зобов`язувався надати вантаж, готовий до перевезення, необхідні документи на нього та своєчасно оплатити вартість перевезення. Експедитор 2 зобов`язувався виконати перевезення в повному обсязі згідно з даними, вказаними нижче.

Маршрут: 26030 Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна).

Найменування вантажу: котел код 8402199000;

Розміри: 190*155*h279 см;

1 упаковка (комплектуючі на рамі котла)

Маса - вага: 3100 кг;

Кількість та тип автотранспорту: 1;

Завантаження: дата: 10.08.2021;

Адреса, вантажовідправник: CALDAIE MELGARI S.R.L.

Via Arts e Mestieri n9

26030 Gadesco Pieve Delmona (GREMONA)

t.0372.830441/F.0327.818347

Марко Вецнолі +393914877842

Погранперехід: Ужгород

Дата поставки: до 19-21.08.2021

Митниця: Козелець

Розвантаження: Адреа: відповідно ЦМР м. Чернігів

Авто Мерседес 3ФФ2311/3ФФ4987

Водій: Коречний Тарас

Тел. НОМЕР_2

Вартість перевезення: 45000 грн б/г протягом 10 днів з дня отримання оригіналів документів.

Нормативний простій: на завантаження та замитнення: 2 доби. На розвантаження та розмитнення: 2 доби.

Наднормативний простій оплачується Експедитором - з розрахунку 1000 грн в Україні та 100 Євро за кордоном за добу (не враховуючи вихідні та святкові дні, якщо авто прибуло не менше, ніж за 36 годин до початку таких). У випадку запізнення а/м на завантаження та розвантаження вартість перевезення зменшується на 100 грн за кожну почату добу. У випадку не подачі а/м на завантаження чи відмови від перевезення Перевізник оплачує штраф в розмірі 20% від вартості перевезення.

Додаткові умови: Факсована копія заявки має юридичну силу (п. 2 додаткових умов).

Для виконання транспортно-експедиторських послуг згідно Договору позивачем була залучена транспортна компанія SONEX EUROPE s.r.o. (Чеська Республіка), авто держ. № 3АА2311/3АА4987, що підтверджується даними зазначеними в CMR, Договорі та (ДКД) - ЕЕ № UA 102000.2021.908020.

Згідно з CMR № 951206 від 10.08.2021 завантаження відбулось 10.08.2021.

Відповідно до штампу з (ДКД) - ЕЕ № UA 102000.2021.908020 авто держ. №3AA2311/3AA4987 прибуло до Чернігівської митниці 20.08.2021 о 09 год. 20 хв. Згідно з відміткою у CMR № 951206 від 10.08.2021 у графі 24 «Вантаж одержано» розвантаження відбулось 27.08.2021.

27.08.2021 позивачем складено Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СУНФ-00100, відповідно до якого загальна вартість робіт (послуг) склала 48000 грн.

27.08.2021 позивачем також оформлено рахунок-фактуру СУНФ-00100 на оплату 48000 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, оригінали документів, а саме CMR № 951206 від 10.08.2021, Акт здачі-прийняття робіт № СУНФ-00100 від 27.08.2021 та рахунок - фактуру №СУНФ-00100 від 27.08.2021. направлені відповідачу15.09.2021 в доказ чого надав експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» № 59000730955897.

У матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача, датований 13.01.2022, відповідно до якого останній зобов`язався оплатити доставку вантажу авто Мерседес 3А2311/5АJ0772 за маршрутом: 26030 Кремона (Італія)-м. Чернігів (Україна) у строк до 24.01.2022.

10.08.2023 позивач направив відповідачу претензію № 1/090823 від 09.08.2023 з вимогою про сплату 48000 грн у строк до 31.08.2023.

Разом з претензією позивач направив відповідачу копію Разового договору - заявки № 58 на надання транспортно-експедиційних послуг від 09.08.2021, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СУНФ-00100 від 27.08.2021, копію CMR № 951206 від 10.08.2021 від 10.08.2021, копію ДКД-ЕЕ № UA 102000.2021.908020., копію квитанції ТОВ «Нова пошта» про відправку документів представником ТОВ «Сонекс Україна», копію гарантійного листа.

В доказ направлення претензії та додатків позивачем надано опис вкладення у цінний лист від 10.08.2021, поштову квитанцію № 073010540070 від 10.08.2023, фіскальний чек від 10.08.2023.

Відповідач вартість перевезення та простій авто не сплатив, що і стало підставою звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування .

Відповідно до статті 316 ГК України та статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату й за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Відповідно до статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

За змістом статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

При цьому, одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції, а саме в ній має бути вказано:

- дата і місце складання вантажної накладної;

- ім`я та адреса відправника;

- ім`я та адреса перевізника;

- місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;

- ім`я та адреса одержувача;

- прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;

- кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;

- вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;

- платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);

- інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;

- заява про те, що перевезення здійснюється незалежно від будь-яких умов згідно положень дійсної Конвенції.

Судом встановлено, що на підставі укладеного між сторонами Договору, позивачем надані послуги з перевезення вантажу в міжнародному сполученні на суму 45000 грн, що підтверджується CMR № 951206 від 10.08.2021.

За умовами Договору оплата вартості перевезення здійснюється відповідачем протягом 10 днів з дня отримання оригіналів документів.

Як доказ направлення відповідачу оригіналів документів у матеріалах справи наявна квитанція ТОВ «Нова Пошта» № 59000730955897 від 15.09.2021.

У матеріалах справи відсутні докази повернення даного відправлення.

Крім того, у матеріалах справи наявна претензія № 1/090823 від 09.08.2023 з вимогою про сплату боргу, направлена позивачем відповідачу 10.08.2023. Разом з претензією позивачем направлялись відповідачу додатки, зокрема, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № СУНФ - 00100 від 27.08.2021, копія CMR № 951206 від 10.08.2021, копія ДКД-ЕЕ № UA 102000.2021.908020.

Претензія з документами повернута відправнику як неодержана відповідачем.

Як встановлено судом, претензія від 09.08.2023 направлена на офіційну адресу відповідача, номер телефону мобільного зв`язку одержувача, зазначений на поштовому відправленні № 0730106540070 від 10.08.2023, належить відповідачу (відповідно до даних транспортно-інформаційної платформи Lardi-trans.com (ТОВ «Ларді»). Відправлення документів позивачем через поштову службу ТОВ «Нова Пошта» також відбувалось із зазначенням номеру телефону відповідача.

Отже, що сам по собі факт неотримання відповідачем кореспонденції, яку позивач надсилав на офіційну адресу позивача, вказану в ЄДР, не може вважатися поважною причиною невиконання дій, обумовлених таким поштовим відправленням, оскільки викликаний не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, наявним у справі гарантійним листом від 13.01.2022 відповідач підтвердив своє зобов`язання по сплаті вартості доставки вантажу 26030 Кремона (Італія) - м. Чернігів (Україна) у строк до 24.01.2022.

За звичаєм ділового обороту гарантімйний лист - це офіційний лист особи щодо виконання ним викладених у ньому зобов`язань.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, положень ст. 530 ЦК України, відповідач повинен був оплатити вартість доставки у строк до 24.01.2022.

У зазначений строк відповідач вартість доставки в сумі 45000 грн не оплатив.

Щодо вимог про стягнення 3000 грн за простій суд зазначає таке.

Відповідно до умов Договору наднормативний простій оплачується Експедитором - з розрахунку 1000 грн в Україні та 100 Євро за кордоном за добу (не враховуючи вихідні та святкові дні, якщо авто прибуло не менше, ніж за 36 годин до початку таких).

З огляду на те, що у серпні 2021 року 21-24.08 були вихідними днями, а відповідно до наявної у матеріалах справи копія ДКД-ЕЕ № UA 102000.2021.908020. автомобіль (держ. № 3АА2311/3АА4987) прибув на митницю у п`ятницю 20.08.2021 о 09 год. 20 хв. і згідно з відміткою у CMR № 951206 від 10.08.2021 розвантаження відбулося 27.08.2021, вимоги позивача про стягнення 3000 грн за простій автомобіля є обґрунтованими.

Відхиляючи заперечення відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на недійсність Договору, оскільки останній не містить підпису відповідача.

При цьому, відповідач зазначає, що оскільки договір направлено засобами електронного зв`язку, останній повинен відповідати формі електронного документу.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Як убачається з матеріалів справи, погодження Разового договору-заявки здійснювалось за допомогою обміну відсканованим екземпляром договору.

При цьому, п. 2 Додаткових умов Договору сторони погодили, що факсована копія заявки має юридичну силу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не скористався своїм правом, наданим ст. 92 ГПК України та не заявляв клопотання про витребування оригіналу Договору.

Отже, з урахуванням дослідження всіх доказів у сукупності, суд доходить висновку, що замовлення, яке підписано сторонами і передано за допомогою факсимільного (електронного чи іншого зв`язку), дозволяє вірогідно встановити, що документ надходить від сторони за договором і може вважається таким, що має юридичну силу.

При цьому, умови-застереження того, що сторони повинні оформити і підписати оригінал договору і саме він буде мати юридичну силу, Разовий договір-заявка не містить.

Також суд звертає увагу на те, що Договір містить підпис і печатку Фізичної особи - підприємця Лукашевича В.В.

З урахуванням того факту, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що остання не належить йому, а також втрати, викрадення печатки, або, що печатка іншим незаконним шляхом вибула з володіння відповідача, суд дійшов висновку про погодження, належність та підписання ФОП Лукашевичем В.В. Договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 914/1019/16 від 28.01.2020.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначених вимог закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Положення ч. 3 ст. 16 ЦК України є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р(ІІ)/2021).

Загалом позиція відповідача в цій справі видається суперечливою, оскільки він стверджує про неукладеність договору, а також про те, що такої події, як замовлення послуги з перевезення ним не надавалось, але, при цьому, матеріали справи містять докази, що саме відповідачем 09.08.2021 розміщувалась заявка на організацію перевезення вантажу, а також у матеріалах справи наявний гарантійний лист від 13.01.2022, відповідно до якого відповідач зобов`язався оплатити вартість перевезення по спірному Договору.

А тому, вище зазначені твердження відповідача свідчать про недобросовісність його поведінки у відносинах з позивачем і порушення ним доктрини venire contrafactum proprium.

Суд наголошує, що суперечлива поведінка сторін заборонена в цивільних правовідносинах, оскільки не сприяє сталому діловому обороту. Тому, на переконання суду, вказане свідчить лише про намагання відповідача уникнути господарської відповідальності за порушення умов Договору.

Відтак, заперечення відповідача щодо неукладеності договору відхиляються судом.

Суд також критично оцінює заперечення відповідача про те, що виконання позивачем своїх зобов`язань на підставі вантажної накладної (CMR) № 951206 від 10.08.2021 не може братися до уваги, оскільки виконання саме Договору перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR), який укладений між позивачем та ним залученою транспортною компанією SONEX EUROPE (Чеська Республіка), але аж ніяк не між позивачем та відповідачем, з огляду на таке.

Відповідно до статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Для виконання Договору позивач залучив компанію SONEX EUROPE s.r.l. згідно з договором №020118/1 від 02.01.2018, що не суперечить положенням ст. 932 ЦК України.

Отже, заперечення відповідача не приймаються судом до уваги.

З приводу тверджень відповідача на необхідність застосування строку позовної давності суд зазначає.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У п. 19 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України в редакції Закону № 3450-IX визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, якщо на спір поширюється правила позовної давності, передбачені ст. 257-259 Цивільного кодексу України (в т.ч. і правило про загальну позовну давність), особа може звернутися за їх захистом як під час так і після закінчення дії воєнного стану. Продовження строку позовної давності гарантується законом.

З огляду на те, що відповідач гарантував сплату вартості послуг по перевезенню вантажу у строк до 24.01.2022, а позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 20.01.2025, строк позовної давності по вимозі по стягненню боргу не сплив.

Відтак, доводи відповідача в цій частині не приймаються судом.

Всі інші доводи та заперечення відповідача спростовані вищевикладеними висновками суду.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонекс Украна» підлягають задоволенню у повному обсязі і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 45000 грн заборгованості по оплаті вартості перевезення та 3000 грн заборгованості за простій.

Розподіл судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені судом повністю, судовий збір в сумі 2422,40 грн покладається на відповідача.

При цьому суд зазначає таке.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 3028 грн судового збору.

Позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» подано через підсистему "Електронний суд".

Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням підсистеми "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір". При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29.10.2021 №10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30.11.2021 №28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") не набрала чинності у порядку, встановленому Законом, не змінюють установленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22, а також з огляду на обставини подання позивачем позову через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду становить 2422,40 грн (3028 грн х 0,8), який і розподілений судом за результатами розгляду даної справи.

У зв`язку зі сплатою позивачем при зверненні до суду судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лукашевича Василя Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонекс Україна» (код ЄДРПОУ 37868561), вул. Набережна, буд. 7, корп. А, оф.208, м. Вишгород, Київська обл., 07300, заборгованість по оплаті вартості перевезення в сумі 45000 грн, заборгованість за простій автомобіля в сумі 3000 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Т.О.Кузьменко