Рішення № 126394132, 27.03.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2025м. ХарківСправа № 922/4706/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 42206328) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) про стягнення 10 918 231,19грн за участю учасників справи:

позивача - Власенко К.С.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 7 850 435,83грн та 3% річних в розмірі 3067795,36грн. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу № 195 від 21.12.2018 щодо несплати або частково здійсненої несвоєчасно оплати за спожиту електричну енергію в обумовлений термін, з посиланням на норми Господарського та Цивільного кодексів України.

Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання. Відповідачу встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

У встановлений строк від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що заборгованість відповідача для нарахування штрафних санкцій визнана судовими рішеннями, які не виконуються, оскільки їх виконання зупинено законом. На момент нарахування позивачем 3% річних в сумі 3 067 795,36грн та індексу інфляції в сумі 7850 435,83грн відповідач перебував і продовжує перебувати у переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

Як вважає відповідач, з нього за даним позовом не можуть стягуватися річні та інфляційні втрати через відсутність вини відповідача щодо невиконання договору про постачання електричної енергії споживачу № 195 від 21.12.2018, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних.

Також відповідач звертає увагу на те, що з моменту виникнення зобов`язань у відповідача перед позивачем до моменту початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України минуло лише 85 днів (з 01.12.2021 до 24.02.2022). Оскільки до відповідача була передана кредиторська заборгованість АТ "Завод "Електроважмаш" на суму більше 2 млрд.грн більше ніж 260 кредиторів, цей строк був занадто малим, щоб вирішити будь-яким належним чином питання погашення заборгованості перед позивачем.

Відповідач з посиланням на наявність воєнного стану як форс-мажорної обставини, вважає можливим звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному договору і таке врахування може бути здійснено у загальному порядку, як це передбачено у листі Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2024 як на підставі даного листа, так і на підставі наданих доказів.

На підставі зазначеного просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись із запереченнями відповідача, посилається на те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі ст.625 Цивільного кодексу України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу. Відсутність фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Як зазначає позивач, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за договором не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а тому у позивача виникло право на нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини та застосування форс-мажорних обставин позивач зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для невиконання боржником зобов`язання та звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив форс-мажорних обставин на можливість виконання ним зобов`язання, тобто наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами форс-мажорними обставинами та неможливістю належного виконання зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за договором внаслідок обставин непереборної сили та не доведено, що загальновідомі форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань по оплаті за спожиту електроенергію за договором.

Позивач вважає, що аргументи скаржника, викладені у відзиві на позовну заяву є безпідставними, у зв`язку з чим просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

На адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд у разі неврахування пункту прохальної частини відзиву про відмову у стягненні відсотків річних та інфляційних втрат, перевірити правильність їх розрахунку (нарахування) позивачем та зменшити загальний розмір їх стягнення на 99%.

Клопотання про зменшення розміру 3% річних та збитків від інфляції обґрунтовано обставинами, які зазначені відповідачем у відзиві на позов та фактично його дублюють.

Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач посилається на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Відсутність фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання. Також, позивач наголошує, що довідка про фінансово-економічний стан на яку посилається відповідач, датована 01.12.2023, зазначає лише про збитки в діяльності АТ Українські енергетичні машини, але відсутні дані щодо прибутковості, що в свою чергу не можливо встановити про збитковий фінансовий стан відповідача. З початком війни діяльність відповідача не припинена, а отже, відповідач здійснює господарську діяльність, має можливість отримувати грошові кошти за поставку товарів, а тому посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин є необґрунтованим.

Також позивач зазначає, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України, тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Будь-яких інших заяв або клопотань по суті спору від учасників справи не надходило.

В судовому засіданні 20.03.2025 судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.03.2025 об 11:40год.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлений судом належним чином.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи по суті, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.10.2021 у справі № 922/3215/21 позов Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (позивач) задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на користь позивача заборгованість за електричну енергію в сумі 10 756 357,25грн (з яких електрична енергія 8 963 631,05грн, ПДВ на електричну енергію 1792726,20грн), заборгованість по пені у сумі 313 818,76грн, 3% річних у сумі 79075,03грн та інфляційні у сумі 636 241,80грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.02.2022 у справі № 922/4541/21 в позові Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" відмовлено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" суму у розмірі 8384 947,03грн (де: заборгованість за електричну енергію у сумі 7 849 817,61грн (з яких: ел. енергія 6 541 514,67грн, ПДВ на ел. енергію 1 308 302,94грн); пеня у сумі 435952,54грн, 3% річних у сумі 99 176,88грн), а також 125 774,21грн судового збору. В частині стягнення індексу інфляції у сумі 24 511,09грн в позові відмовлено.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі № 922/4575/21 позов Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь позивача 30 201 800,73грн заборгованості за електричну енергію (з яких: електроенергія - 25 168 167,30грн, ПДВ на електроенергію - 5 033 633,43грн); 1019273,23грн пені; 274 480,20грн 3% річних; 587 559,36грн індексу інфляції та 481246,71грн судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.2023 у справі № 922/640/23 позов Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь позивача заборгованість за електричну енергію в сумі 32 597 380,92грн; заборгованість по пені у сумі 2 537 546,22грн, 3% річних у сумі 2 530 164,68грн, індекс інфляції у розмірі 17 529 799,35грн та 865 986,56грн судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2 537 546,23грн відмовлено.

На виконання вказаних судових рішень видано відповідні накази.

01.12.2021 Фондом державного майна було проведено позачергові збори акціонерного товариства Українські енергетичні машини, за результатами яких затверджено передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від акціонерного товариства Завод Електроважмаш до акціонерного товариства Українські енергетичні машини. Відповідно до передавального акта всі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству - правонаступнику в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п.1.4. Статуту Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", затвердженого протоколом спільних позачергових загальних зборів Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" та Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" від 23.12.2021 № 32/2021, Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" є правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом".

Позивач зазначає, що на даний час рішення суду у справах № 922/3215/21, № 922/4541/21, № 922/4575/21, № 922/640/23 не виконані, а отже з відповідача, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п.8 комерційної пропозиції мають бути стягнуті збитки від інфляції та 3% річних.

Так, позивач здійснив розрахунок заборгованості по 3% річних по формулі: S=N*3/100/365*Р, де S сума 3% річних, N - сума простроченої заборгованості, Р - кількість днів заборгованості.

Так, за період з 01.01.2023 по 31.07.2024 станом на 01.10.2024 відповідачу нараховано 3% річних в розмірі 3 067 795,36грн.

Розрахунок заборгованості інфляційних втрат здійснено позивачем по формулі: S=N*(K100)/100, де S сума індексу інфляції, N- сума простроченої заборгованості, K-індекс інфляції, відповідно до якого індекс інфляції за період з січня 2023 року по липень 2024 року станом на 01.10.2024 складає суму 7 850 435,83грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 195 від 21.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між позивачем та відповідачем та наявність у нього заборгованості в розмірі 81840485,93грн з оплати електричної енергії встановлено рішеннями Господарського суду Харківської області від 20.10.2021 у справі № 922/3215/21, від 10.02.2022 у справі № 922/4541/21, від 22.02.2022 у справі № 922/4575/21 та від 21.06.2023 у справі № 922/640/23.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст.202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Так, ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність з його боку вини є безпідставним, а тому судом не приймається.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на які заборгованість за грошовим зобов`язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

З цих же підстав суд не приймає доводів відповідача про наявність у нього законних підстав для невиконання рішення суду через включення його до переліку об`єктів великої приватизації та зупинення вчинення виконавчих дій, а отже відсутня вина, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами 1 та 2 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

В свою чергу умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" і саме в рамках цього закону зупиняються вчинення виконавчих дій. Таким чином зупинення вчинення виконавчих дій не звільняє відповідача від обов`язку добровільно виконати рішення суду. При цьому відмова від добровільного виконання рішення призводить до відповідальності встановленої законом.

Таким чином, застосування ст.625 Цивільного кодексу України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

Перевіривши правомірність нарахування 3% річних в розмірі 3 067 795,36грн за період з 01.01.2023 по 31.07.2024 та збитків від інфляції в розмірі 7 850 435,83грн за період з січня 2023 року по липень 2024 року, судом вбачається, що даний розрахунок є арифметично правильним, позивач має право на заявлену суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на форс-мажорні обставини.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.12.1 укладеного між сторонами договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереробної сили (форс-мажорних обставин).

У п.12.4 договору сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до законодавства.

Відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за договором внаслідок обставин непереборної сили та не доведено, що загальновідомі форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань по оплаті за спожиту електроенергію за договором.

Суд вважає за необхідне зазначити також, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Проте, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно із п.п.6.1 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

Натомість відповідачем не надано Сертифікату ТПП, отриманого в порядку Регламенту за конкретним зобов`язанням, що випливає із спірного договору.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин за конкретним зобов`язанням, що випливає із спірного договору, суд не приймає заперечення відповідача через їх недоведеність.

Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції, суд зазначає, що положення ст.233 Господарського кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій.

Водночас, як вже зазначалось судом, відповідальність, передбачена положеннями ст.625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції.

За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позов є цілком обґрунтованим, доведеним, у зв`язку з чим він підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору суд покладає на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 42206328) - 3 067 795,36грн 3% річних, 7 850 435,83грн збитків від інфляції, 131 018,77грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "07" квітня 2025 р.

СуддяТ.А. Лавренюк