Рішення № 126381341, 07.04.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/12684/24

Провадження № 2/466/1098/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Комарницької В.-М.В.

з участю:

представника позивача Лєбєдєвої Т.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради за участю третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях про визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

16.12.2024 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в якому просив визнати за ним право власності на транспортний засіб: мотоцикл ММВЗ-3.11211, номер рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , який було придбано 2 квітня 1991 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02.04.1991 він здійснив купівлю транспортного засобу, а саме - мотоцикл ММВЗ-3.11211 номер рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 у магазині «Спорттовари» в м. Кам`янка-Бузька Львівської області.

Позивач самостійно намагався зареєструвати транспортний засіб ММВЗ-3.11211, звертаючись до Начальника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Івано Франківській та Закарпатській областях із заявою про реєстрацію транспортного засобу від 03.07.2024 року.

Згідно відповіді на адвокатський запит представника позивача адвоката Лебєдєвої Тетяни Олександрівни, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській області, Івано Франківській та Закарпатській областях не може провести державну реєстрацію на підставі доданих документах, оскільки вони не входять до переліку таких, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів відповідно до вимог пункту 8 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09. 1998 р. № 1388.

У зв`язку з тим, що наявної документації є недостатньо для реєстрації транспортного засобу ММВЗ-3.11211, вважає, що єдиний спосіб реалізувати своє право власності на рухоме майно є позовна заява про визнання права власності на зазначений транспортний засіб.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та пояснила, що в 1991 році позивач придбав мотоцикл, що підтверджується документами про купівлю. Однак за зверненням позивача йому було відмовлено у проведенні реєстрації вказаного транспортного засобу. Зазначила, що мотоцикл перебуває у власності позивача понад 5 років. Підставою відмови в реєстрації вказаного мотоциклу є те, що документи про купівлю дуже застарілі, інші документи, які б підтверджували перебування мотоцикла у власності позивача відсутні, тому він змушений звернутись до суду. Щодо належності відповідача зазначила, що оскільки вказаний мотоцикл не зареєстрований у встановленому законом порядку, відтак є безхозним і фактично належить територіальній громаді Шевченківського району.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, що в порядку ст. 223 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.04.1991 року ОСОБА_1 здійснив купівлю транспортного засобу, а саме - мотоцикл ММВЗ-3.11211 номер рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 у магазині «Спорттовари» в м. Кам`янка-Бузька Львівської області, що підтверджується актом приймання-передачі мотоцикла ММВЗ-3.11211 від Мінського мотоциклетного заводу, талон № 1 гарантійного ремонту мотоцикла ММВЗ-3.11211, свідоцтвом про приймання мотоцикла ММВЗ-3.11211 від 02.04.1991 року.

В подальшому Кам`янка-Бузька районна спілка споживчих товариств Львівської обласної спілки споживних товариств видала ОСОБА_1 довідку від 14.02.2014 року № 124, якою затверджувала, що Позивач дійсно купив транспортний засіб ММВЗ-3.11211 номер рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , в магазині «Спорттовари» м. Кам`янка-Бузька.

03.07.2024 позивач звернувся до Начальника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Івано Франківській та Закарпатській областях із заявою про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно відповіді на адвокатський запит представника позивача адвоката Лебєдєвої Тетяни Олександрівни, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській області, Івано Франківській та Закарпатській областях не може провести державну реєстрацію на підставі доданих документах, оскільки вони не входять до переліку таких, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів відповідно до вимог пункту 8 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09. 1998 р. № 1388.

У зв`язку з тим, що наявної документації є недостатньо для реєстрації транспортного засобу ММВЗ-3.11211, вважає, що єдиний спосіб реалізувати своє право власності на рухоме майно є позовна заява про визнання права власності на зазначений транспортний засіб, а саме на мотоцикл ММВЗ-3.11211 номер рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ст. 41 Конституції України).

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2019 у справі № 905/494/18.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).

У справі яка розглядається позивач не звертався до відповідача з приводу реєстрації транспортного засобу та останній, як наслідок, не приймав жодного рішення з цього приводу. На думку суду, в такому випадку Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради не є належним відповідачем, що згідно з висновками Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, відповідно до встановлених обставин Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради право власності позивача на мотоцикл не оспорює, а докази того, що правовстановлюючі документи не можуть бути отримані іншим шляхом, до суду не надані.

Що ж стосується пояснень представника позивача про те, що належним відповідачем у вказаній справі є Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, оскільки безхазяйне майно знаходиться на території Шевченківського району міста Львова, то суд вважає такі безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 335 Цивільного Кодексу України безхазяйною є річ яка не має власника або власник якої невідомий, поміж тим, як вбачається зі змісту позовної заяви позивач вважає себе власником вказаного мотоцикла, надає документи про купівлю такого, що у свою чергу виключає безхазяйність речі.

Щодо аргументів представника позивача наданих у судовому засіданні про набуття позивачем права власності за набувальною власністю суд зазначає наступне.

У практиці Європейського суду з прав людини панує ідея про те, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] (Avotins v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119 та інші посилання, ЄСПЛ 2016 та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж право на змагальний судовий процес, у принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші, пункти 36 43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (C?epek v. the Czech Republic), заява № 9815/10, пункти 45 та 51 60, від 05 вересня 2013 року).

Згідно частин 1 та 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Крім того, стаття 49 ЦПК України допускає можливість зміни підстав позову, про що також має бути подана відповідна письмова заява.

В межах цієї справи позивач, як вбачається, у своїх заявах по суті справи не вказував про те, що підставою позову є визнання права власності за набувальною давністю, а також не подавав відповідної заяви про зміну підстав позову, хоча згідно процесуального закону такі аргументи мали бути викладені виключно письмово і виключно в заявах по суті справи. Відповідач, як наслідок, у своїх заявах по суті справи не висловлював аргументів з цього приводу, а суд, перед тим як розпочати розгляд справи по суті, не визнавав ці обставини такими, що підлягають з`ясуванню.

Тому, не маючи повноважень вийти за межі позовних вимог та з метою дотримання принципів змагальності і рівності сторін суд не буде вирішувати питання про наявність підстав для визнання права власності за набувальною давністю, оскільки такі обставини не були підставою цього позову та не досліджувались.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, а також те, що позивач не довів порушення його прав, які можуть бути відновлені або захищені у заявлений ним спосіб, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити, що рішення Регіонального сервісного центру ГЦС МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях про відмову в в реєстрації транспортного засобу може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354, ЦПК України, суд

у х в а л и в:

в позові ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради за участю третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, ЄДРПОУ 04056115, юридична адреса: м. Львів, вул. Липинського, буд. 11.

Третя особа: Регіональний сервісний центр ГЦС МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях, ЄДРПОУ 45307457, юридична адреса: м. Львів, вул. Д. Апостола, буд. 11.

Суддя О. І. Баєва