Рішення № 126373908, 04.04.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/172/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо не звільнення старшого слідчого відділення №3 (смт. Глибока) слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», за власним бажанням з 31.12.2024 р., на підставі поданого нею рапорту про звільнення зі служби в поліції від 01.12.2024 р.;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області прийняти рішення про звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділення №3 (смт.Глибока) слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», за власним бажанням з 13.12.2024 р. на підставі поданого нею рапорту про звільнення зі служби в поліції від 01.12.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 01.12.2024 р. звернулась до відповідача із рапортом про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням з 31.12.2024 р., однак відповідачем станом на 13.01.2025 р. не видано наказ про звільнення позивача. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем у листі від 13.12.2024 р. відмовлено у звільненні позивача з посиланням на пп. «ж» п. 63 Положення №114, однак позивач вважає протиправним застосування норм вказаного Положення №114, який регламентував порядок звільнення осіб зі служби в органах внутрішніх справ, а не поліції. Позивач зазначає, що норми п. 68 Положення №114 не передбачають обов`язку позивача відпрацювати 3 місяці з моменту подання рапорту про звільнення, а також у вказаному пункті норми йдеться про звільнення зі служби за особистим проханням, а не за власним бажанням, як передбачено у п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Також, позивач стверджує, що норми Положення №114 не передбачають надання доказів поважності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, а передбачають лише зазначення цієї причини. Позивач стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 1 ст. 38 КЗпП України. З вказаних обставин, позивач вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві відповідач вказав, що позивачці було відмовлено у задоволені рапорту та повідомлено, що звільнення зі служби в поліції раніше 3 х місячного терміну можливе тільки при наявності поважних причин, що перешкоджають виконання службових обов`язків, вичерпний перелік яких зазначених у Постанові № 413.

Відповідач повідомив, що у зв`язку із тим, що в рапорті позивача, вказані причини не зазначені, а до рапорту не додано жодного документи на їх підтвердження, керівництвом ГУНП було констатовано можливе рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням не раніше 3 х місячного терміну з дати отримання рапорту ГУНП, а саме, 06.03.2025 (з врахуванням від 06.12.2024 + 3 місяці). Позивачу також у листі було роз`яснено про необхідність надання відповідного висновку лікарської або лікарсько-експертної комісії на підтвердження поважних причин для звільнення зі служби. Крім того відповідач зазначив, що припинення служби в поліції за станом здоров`я (через хворобу) є окремою підставою для звільнення. Відповідач вказав, що проігнорувавши роз`яснення в листі ГУНП позивач не зверталась до УКЗ ГУНП, а навпаки, в рапорті від 01.12.2024 чітко визначила, що від проходження військово-лікарської комісії відмовляється, претензій щодо звільнення остання немає. Відповідач вказав, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо можливості звільнення позивача із вказаної у рапорті дати, а тому доводи про наявність підставі для звільнення позивача з 31.12.2024 р. є безпідставними та необґрунтованими. З вказаних підстав, відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 21.01.2025 р. та 03.02.2025 року адміністративний позов залишено без руху. 06.02.2025 року позивачем виправлено недоліки адміністративного позову, у зв`язку із чим судом відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивач з 14.02.2020 р. на підставі контракту, перебувала на службі в Національній поліції України на посаді старшого слідчого відділення №3 (смт.Глибока) слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області. (а.с. 9-10).

01.12.2024 р. позивач подав до відповідача рапорт про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із погіршенням стану здоров`я. Позивач просила її звільнити у найкоротші терміни, а саме з 31.12.2024 року, від проходження ВЛК відмовилась, претензій щодо звільнення не має. (а.с. 11).

13.12.2024 р. відповідачем повідомлено позивача, з посиланням на норми Положення №114, що рішення про звільнення позивача за власним бажанням може бути прийнято не раніше 3-х місячного терміну з дати подання первісного рапорту на звільнення, який був отриманий 06.12.2024 року. Також було вказано про можливість звільнення у коротший строк виключно на підставі відповідного висновку лікарської або лікарсько-експертної комісії. (а.с. 8).

13.01.2025 р. позивач подала до відповідача рапорт із повідомленням про припинення несення служби з 14.01.2025 р. та надіслано виданий позивачу спеціальний жетон та службове посвідчення. (а.с. 12).

Мотивувальна частина

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Приписами частини першої статті 60 Закону №580 визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону №580.

Так, пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Суд звертає увагу позивача, що КЗпП України до відносин звільнення поліцейських зі служби не застосовується з наступних підстав.

Законом від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку, зокрема, припинення служби в поліції.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи позивача про застосування у спірних правовідносин ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Поряд із цим суд звертає увагу, що пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Згідно з пп. «ж» п. 63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються приписи п. 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.

Так, з аналізу п. 68 Положення №114 слідує, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У межах передбаченого п. 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.

На підставі вказаного слідує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

01.12.2024 р. позивач подав до відповідача рапорт про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із погіршенням стану здоров`я. Позивач просила її звільнити у найкоротші терміни, а саме з 31.12.2024 року, від проходження ВЛК відмовилась, претензій щодо звільнення не має.

13.12.2024 р. відповідачем повідомлено позивача, з посиланням на норми Положення №114, що рішення про звільнення позивача за власним бажанням може бути прийнято не раніше 3-х місячного терміну з дати подання первісного рапорту на звільнення, який був отриманий 06.12.2024 року. Також було вказано про можливість звільнення у коротший строк виключно на підставі відповідного висновку лікарської або лікарсько-експертної комісії.

На підставі аналізу поданого позивачем рапорту від 01.12.2024 р. та повідомлення відповідача від 13.12.2024 р. суд встановив, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо звільнення позивача у коротший строк ніж 3 місяця.

При цьому, суд звертає увагу, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд наголошує, що норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти поліцейських зі служби в поліції за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення, тобто у строк, коротший ніж три місяці.

Також у поданому відзиві відповідачем зазначається, що звільнення позивача зі служби у більш коротший строк фактично не відповідало б цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом №580, в тому числі під час правового режиму воєнного стану на території України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмова у звільненні позивача зі служби у строк, коротший ніж 3 місяці, фактично відповідає положенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Крім цього, суд зазначає, що обов`язковою умовою для звільнення за підпунктом «ж» пункту 64 Положення №114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу».

Згідно з положеннями Постанови №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості.

Таким чином, поважність причин звільнення з підстав погіршення здоров`я позивача повинно було бути підтверджено відповідним висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії, що погіршення стану здоров`я позивача перешкоджає несенню служби, що і було б поважною причиною для звільнення позивача у коротші строки. З вказаних підстав суд вважає помилковими доводи позивача про достатність зазначення у рапорті лише причин поважності для звільнення без надання відповідних підтверджуючих документів, оскільки лише на підставі такого зазначення неможливо визначити, що погіршення стану здоров`я позивача перешкоджає несенню служби та потребує звільненню в найкоротші строки. Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що припинення служби в поліції за станом здоров`я (через хворобу) є окремою підставою для звільнення, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону №580, однак позивач відмовилась у рапорті від проходження ВЛК, що ставить під сумнів вказані у рапорті підстави для звільнення. Поряд із цим, позивачем не виконано вимоги Положення №114 та Постанови №413 та не додано до рапорту від 01.12.2024 р. підтверджуючих доказів існування реальних перешкод проходити військову службу за станом здоров`я, а тому суд погоджується, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача у коротші, аніж трьохмісячний строк.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено суду правомірність відмови відповідача у звільненні позивача зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», за власним бажанням з 31.12.2024 р., на підставі поданого нею рапорту про звільнення зі служби в поліції від 01.12.2024 р.

У зв`язку із зазначеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати

Відповідно до ч.2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки відповідач не поніс відповідні витрати з розглядом справи, суд не вирішує питання про їх стягнення.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення складання.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул. Головна, 24, м. Чернівці, 58008, код ЄДРПОУ 40109079).

Суддя Т.М. Брезіна