Рішення № 126372514, 03.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року м. Львівсправа № 380/24477/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-2), в якому із урахуванням позовної заяви від 16 грудня 2024 року просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року в ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначає, що в період з 28 вересня 2020 року по 05 вересня 2024 року відповідачі неправомірно застосовували під час обчислення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а не станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року відповідно, що призвело до одержання позивачем сум грошового забезпечення за вказаний період у неналежних розмірах. Позивач відзначає, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) набув редакції, яка діяла до 23 лютого 2018 року, відповідно до якої розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Отже, на переконання позивача, відповідачі протиправно не нараховували та не виплачували йому грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, розмір яких визначається у спосіб множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 в період з 28 вересня 2020 року по 05 вересня 2024 року включно.

Позивач, уважаючи свої права зазначеною поведінкою відповідачів порушеними, з метою їх захисту звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду.

По суті спору відповідач-1 зазначає, що Постанова № 704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 досі є чинною, а отже, підлягає застосуванню, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена судом. Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність до норми пункту 4 цієї ж постанови. Крім цього, примітка до нормативно-правового акта носить інформаційний характер та не може містити норм права. Відповідний обов`язок видати нормативно-правовий акт у судовому рішенні у справі у справі № 826/6453/18 не визначено; Кабінет Міністрів України жодних нормативно-правових актів з цього питання не видавав. Отже, підстави для висновку про наявність у відповідача-1 обов`язку застосовувати під час визначення складових грошового забезпечення пункт 4 Постанови № 704 відповідно до якого розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, відсутні.

Також відповідач-1 зазначає, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник більше ніж через 1 рік 8 місяців після його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переміщення до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України умов для стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

Зауважує, що позивач 17 листопада 2022 року здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та повернувся лише 21 листопада 2022 року.

З урахуванням викладеного відповідач-1 уважає, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, інших його складових за спірний період здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, натомість заявлені позивачем вимоги є безпідставними.

З огляду на вказане в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481) чітко зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Тож позовні вимоги позивача, що стосуються встановлення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, є безпідставними, оскільки ні Закон України «Про Державний бюджет України», ні Постанова № 704 не містять норм права в такій редакції.

З огляду на вказане в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13 грудня 2024 року продовжено позивачу встановлений судом процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою від 10 грудня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, в частині подання до суду позовної заяви із зазначенням правильного місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ).

Ухвалою судді від 20 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10 січня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача-1 від 02 січня 2025 року про залишення позову без розгляду у зв`язку із порушенням строків звернення до суду відмовлено.

Ухвалою суду від 28 січня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача-1 від 16 січня 2025 року про залишення позову без розгляду у зв`язку із порушенням строків звернення до суду у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року заяву відповідача-1 від 03 лютого 2025 року про належний розгляд клопотання відповідача про залишення позовної заяви позивача без розгляду повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року у прийнятті заяви представника позивача від 04 лютого 2025 року про збільшення позовних вимог у справі відмовлено; заяву представника позивача від 04 лютого 2025 року про збільшення позовних вимог у справі повернуто.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 29 квітня 2015 року, виданого Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

У період з 28 вересня 2020 року (витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 вересня 2020 року № 192) по 17 квітня 2023 року (витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 квітня 2023 року № 87) позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 17 квітня 2023 року виключений зі списків особового складу цієї частини, з речового та грошового забезпечення.

У період з 19 квітня 2023 року (витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 19 квітня 2023 року № 86) по 05 вересня 2024 року (витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 05 вересня 2024 року № 214) позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 05 вересня 2024 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2024 року № 1683 про розмір грошового забезпечення та суми нарахованої та виплаченої додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 старшому солдату ОСОБА_1 позивачу у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року виплачувалося грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія тощо); грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено: у листопаді 2020 року за жовтень 2020 року; у жовтні 2021 року за вересень 2021 року; у квітні 2022 року за березень 2022 року; у березні 2023 року за лютий 2023 року.

Згідно з картками особистого рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023 - 2024 роки позивачу у період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року виплачувалося грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія тощо).

Відповідачі не заперечують тієї обставини, що нараховували та виплачували позивачу грошове забезпечення за спірні періоди, грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 гривні), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до Постанови № 704. Вказана обставина підтверджується також листом відповідача-1 від 06 грудня 2024 року № 3578 та листом відповідача-2 від 01 листопада 2024 року № 812/9805.

Позивач, уважаючи таку поведінку відповідачів протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за спірні періоди, грошової допомоги для оздоровлення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011).

Згідно з пунктами першим - третім статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату видання) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Тож, на переконання суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Одночасно з цим суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Водночас суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Натомість Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928) та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також зважаючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, Законам № 294, № 1082, № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 та інших.

Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Також суд ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, згідно з якими абзац перший цієї норми викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Зазначені зміни, що стосуються визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні, набрали чинності 20 травня 2023 року.

Водночас у позовній заяві позивач зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним. На його думку, це відновило дію пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції на дату її видання, а тому грошове забезпечення повинно обчислюватися виходячи не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлюється на кожен календарний рік окремо відповідними Законами України «Про Державний бюджет України».

Оцінюючи посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, суд ураховує вищезгадані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, за змістом яких суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (зокрема підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Тому посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не є основним (ключовим) під час розгляду цієї справи.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами під час обчислення позивачу грошового забезпечення за періоди з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року та з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року відповідачі застосовували пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Застосовуючи вищевказані висновки суду до обставин цієї справи, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, суд доходить переконання, що така поведінка відповідачів у межах спірних правовідносин не узгоджується з приписами частини другої статті 2 КАС України, а тому є неправомірною.

Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення суд зазначає таке.

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України.

Виплата грошової допомоги для оздоровлення регулюється розділом XXIII Порядку № 260.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Аналіз наведених норм вказує, що виплата військовослужбовцю грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки для їх обрахунку використовується місячне грошове забезпечення, до складу якого входить, серед іншого, посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Суд встановив, що грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено відповідачем-1: у листопаді 2020 року за жовтень 2020 року; у жовтні 2021 року за вересень 2021 року; у квітні 2022 року за березень 2022 року; у березні 2023 року за лютий 2023 року.

Отже, підлягають перерахунку виплачені позивачу суми грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, оскільки вони були виплачені відповідачем-1 без урахування зміни розміру посадового окладу та окладу за військовим званням у 2020 - 2023 роках.

Грошова допомога на оздоровлення у період з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року відповідачем-2 позивачу не виплачувалася, тож підстави для її перерахунку відсутні.

Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 20 травня 2023 року по 05 вересня 2024 року суд зазначає, що таке виплачене позивачу відповідачем-2 вже в період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, на момент виплати відповідачем-2 позивачу грошового забезпечення (інших його складових) за вказаний період таке не збільшилося у зв`язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року, тому підстави для його перерахунку відсутні і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Покликання відповідача-1 на те, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник більше ніж через 1 рік 8 місяців після його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переміщення до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України умов для стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум, суд відхиляє, оскільки у цій справі позивач не стягує з відповідача-1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а просить здійснити перерахунок вже виплаченого за спірний період грошового забезпечення, тож такі посилання відповідача-1 є безпідставними.

Зауваження відповідача-1 про те, що позивач 17 листопада 2022 року здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та повернувся лише 21 листопада 2022 року суд оцінює критично, оскільки вказана обставина на спірні правовідносини не впливає. До того ж, грошове забезпечення за листопад 2022 року позивачу виплачено у грудні 2022 року, що підтверджується довідкою відповідача-1 від 06 грудня 2024 року № 1683, відтак позивач з урахуванням наведених вище висновків суду має право на його перерахунок.

Підсумовуючи викладене вище у сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов у належить задовольнити частково у такий належний спосіб:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.

Щодо зазначення позивачем у змісті позовних вимог про необхідність перерахунку щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), то суд зазначає, що фактично такі надбавки, доплати, підвищення та премії охоплюються поняттям грошового забезпечення, а оскільки вище суд зобов`язав відповідачів здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за періоди з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року та з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно, то відсутні підстави для конкретизації судом у резолютивній частині рішення конкретних складових грошового забезпечення позивача, які належить відповідачам перерахувати.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Стосовно покликань відповідача-1 у відзиві на позовну заяву на пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що питання дотримання позивачем строку звернення з цим позовом до суду вирішено в ухвалах від 10 січня 2025 року, від 28 січня 2025 року, тому такі доводи відповідача-1 суд повторно не оцінює.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 03 квітня 2025 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна