Рішення № 126370716, 03.04.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 640/18117/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Подільський районний відділ ДВС у місті Києві) про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення на користь держави виконавчого збору у розмірі 58251,51 грн у виконавчому провадженні №61709451; зобов`язання закрити виконавче провадження як таке, що відкрито незаконно.

Позов обґрунтований тим, що за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», стягувач) 13 квітня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. від 14 квітня 2020 року було відкрито виконавче провадження №61824709 з примусового виконання Виконавчого листа №2-3727/11, виданого Подільським районним судом міста Києва 30 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2006 року №МL-009/709/2006 в сумі 46471,14 доларів США, що еквівалентно 370537,63 грн, та 30000,00 грн пені, а також заборгованості за кредитним договором від 06 квітня 2007 року №МL-009/102/2007 в сумі 18832,06 доларів США, що еквівалентно 150157,43 грн, та 30000,00 грн пені. У межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем 14 квітня 2020 року винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 3500,00 грн, про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 182761,85 грн, про арешт рухомого та нерухомого майна боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, про арешт коштів. 30 жовтня 2020 року приватний виконавець виніс постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження на загальну суму 2549,00 грн та про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повідомленням стягувача про фактичне виконання боржником судового рішення.

Позивач зазначив, що основна винагорода приватним виконавцем була стягнута у відсотковому співвідношенні від фактично стягнутої суми боргу за виконавчим документом. Натомість, як йому стало відомо, Подільським відділом ДВС у місті Києві було відкрито виконавче провадження №61709451 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 58251,51 грн на підставі постанови державного виконавця від 30 березня 2020 року №47242388.

Позивач вважає, що оскільки будь-якої суми за виконавчим листом №2-3727/11 від 30 жовтня 2013 року відповідач не стягнув (усі виконавчі дії щодо стягнення на користь стягувана присуджених сум за виконавчим листом здійснювались приватним виконавцем), то відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору. Зауважив, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем, а частиною восьмою статті 27 цього Закону установлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання; витребувано у відповідача матеріали виконавчого провадження №61709451 (а.с.30).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.32).

Відповідач відзив на позов не подав.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 липня 2024 року №3863-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») адміністративну справу передано на розгляд та вирішення Волинського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року справу прийнято до провадження та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України); витребувано у відповідача матеріали виконавчого провадження №61709451 (а.с.27).

Також судом з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено найменування відповідача на Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (без зміни ідентифікаційного коду та місцезнаходження).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.66).

У судове засідання, призначене на 14:00 21 березня 2025 року, представник відповідача не прибув.

У судовому засіданні 21 березня 2025 року представник позивача Іванчихін С.І. позов підтримав.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року продовжено на двадцять днів строк розгляду справи; витребувано у відповідача матеріали виконавчого провадження №47242388, у зв`язку із чим у судовому засіданні оголошено перерву до 11:00 03 квітня 2025 року.

Після перерви сторони у судове засідання не прибули, при цьому від представника позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.136).

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За змістом частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв`язку із неприбуттям сторін у судове засідання, з урахуванням частини дев`ятої статті 205, частини третьої статті 268 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи слідує, що 30 жовтня 2013 року Подільським районним судом міста Києва виданий виконавчий лист №2-3727/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором №МL-009/709/2006 від 29 серпня 2006 року в сумі 46471,14 доларів США, що еквівалентно 370537,63 грн, та 30000,00 грн пені, заборгованості за кредитним договором №МL-009/102/2007 від 06 квітня 2007 року в сумі 18832,06 доларів США, що еквівалентно 150157,43 грн, та 30000,00 грн пені, судового збору у сумі 120,00 грн, а всього 582515,06 грн.

16 квітня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 16 квітня 2015 року за заявою стягувача ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» відкрито виконавче провадження №47242388 з примусового виконання виконавчого листа від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 (а.с.124).

Надалі у межах виконавчого провадження №47242388 постановою державного виконавця від 20 листопада 2015 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а постановою від 03 лютого 2020 року накладено арешт на грошові кошти на рахунках у банківських установах (а.с.124 зворот - 127).

13 лютого 2020 року ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося із заявою про повернення йому виконавчого документа (а.с.127 зворот).

30 березня 2020 року старший державний виконавець Подільського районного відділу ДВС у місті Києві, покликаючись на статтю 27 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, що становить 58251,51 грн (а.с.128 зворот - 129).

Того ж дня у межах виконавчого провадження №47242388 було винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.129 зворот - 131). Пунктом 2 постанови від 30 березня 2020 року виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 30 березня 2020 року та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження.

03 квітня 2020 року для примусового виконання постанови від 30 березня 2020 року ВП №47242388 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 58251,51 грн старшим державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС у місті Києві відкрито виконавче провадження №61709451 (а.с.80-81).

Як видно з постанови від 28 липня 2020 року ВП №61709358, державний виконавець Подільського районного відділу ДВС у місті Києві об`єднав виконавчі провадження №61709358, №61709451 у зведене виконавче провадження №62676095 (а.с.82-83).

16 травня 2020 року державний виконавець Подільського районного відділу ДВС у місті Києві постановою ВП №61709451 при примусовому виконанні постанови від 30 березня 2020 року ВП №47242388 про стягнення виконавчого збору також наклав арешт на все майно боржника ОСОБА_1 (а.с.98-99), а постановою від 18 травня 2020 року на всі його грошові кошти на банківських рахунках (а.с.95-96).

З отриманого державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС у місті Києві витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28 липня 2020 року №218055740 (а.с.89-92) слідує, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. на підставі постанови від 14 квітня 2020 року №61824709 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .

Листом від 22 травня 2020 року №25-4/7916-БТ, адресованому Подільському районному відділу ДВС у місті Києві, Акціонерне товариство «ОТП-банк» інформувало про недостатність коштів на рахунках боржника (813,88 доларів США) для виконання постанови від 18 травня 2020 року ВП №61709451 та про блокування клієнтських рахунків ОСОБА_1 у межах суми 2010380,57 грн з метою виконання інших документів про арешт (а.с.100).

З матеріалів справи також встановлено, що після повернення постановою державного виконавця від 30 березня 2020 року ВП №47242388 стягувачу ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» виконавчого листа від 30 жовтня 2011 року №2-3727/11 останній повторно пред`явив цей виконавчий документ для примусового виконання та постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. від 14 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження №61824709 (а.с.7-8).

Одночасно з відкриттям виконавчого провадження №61824709 приватним виконавцем 14 квітня 2020 року винесено постанови про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 3500,00 грн (а.с.9-10), про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 182761,85 грн (а.с.11-12), про арешт майна боржника у межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 2010380,37 грн (а.с.13-14), про арешт коштів боржника у межах тієї ж суми (а.с.15-16).

Постановою приватного виконавця від 30 жовтня 2020 року ВП №61824709 визначено для боржника ОСОБА_1 розмір додаткових витрат виконавчого провадження 2549,00 грн (а.с.17-18).

Згідно з постановою приватного виконавця від 30 жовтня 2020 року ВП №61824709 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11, виданого Подільським районним судом міста Києва, підлягає закінченню. Відповідно до заяви стягувача боржником рішення суду виконане фактично. У постанові приватного виконавця констатовано, що витрати стягнуто повністю, основну винагороду приватного виконавця стягнуто частково у сумі 15818,73 грн. Пунктами 2, 4 цієї постанови припинено арешт майна боржника та коштів, постанову про стягнення основної суми винагороди приватного виконавця від 14 квітня 2020 року ВП №61824709 виведено в окреме провадження (а.с.19-20).

Постановою державного виконавця Подільського відділу ДВС у місті Києві від 01 вересня 2023 року ВП №61709451 закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови від 30 березня 2020 року №47242388 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 58251,51 грн на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» кошти сплачено у повному обсязі (а.с.111-112).

За обставин цієї справи має місце одночасне стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору державним виконавцем згідно з постановою від 30 березня 2020 року ВП №47242388 та основної винагороди приватним виконавцем на підставі постанови від 14 квітня 2020 року ВП №61824709, які були винесені у зв`язку із примусовим виконанням виконавчого листа від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11, виданого Подільським районним судом міста Києва.

Вважаючи протиправними постанову державного виконавця від 30 березня 2020 року ВП №47242388 про стягнення виконавчого збору та дії щодо стягнення виконавчого збору (ВП №61709451), у той час як приватним виконавцем стягувалася основна винагорода у зв`язку із примусовим стягненням заборгованості за виконавчим листом від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 (ВП №61824709), позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювалисьЗаконом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження»(далі - Закон №606-XIV).

З 05 жовтня 2016 року вступив у силуЗакон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження»(далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до пункту 6, 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-ХІІІ рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цимЗаконом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цимЗакономвиконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже, правовідносини у зв`язку із примусовим виконання виконавчого листа справі регулюютьсяЗаконом №606-XIVтаЗаконом №1404-VIIIз урахуванням часу вчинених виконавчих дій.

Як видно з матеріалі справи, виконавче провадження державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС у місті Києві відкрито на підставі положень Закону №606-XIV, а спірна постанова про стягнення виконавчого збору уже на підставі положень Закону №1404-VIII.

Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першої статті 3 Закону №1404-VIII врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1); постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (пункт 5).

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції на 30 березня 2020 року на дату прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП №47242388) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Випадки, за яких виконавчий збір не стягується, визначені у частині п`ятій названої статті. Зокрема, виконавчий збір не стягується: у разі виконання рішення приватним виконавцем (пункт 5).

Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що примусово стягується за виконавчим документом.

Частиною шостою статті 27 Закону №1404-VIII обумовлено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Натомість частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Цими нормами законодавець встановив правила, за яких можливе стягнення виконавчого збору в залежності від ситуації.

Так пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII установлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Така ситуація мала місце у випадку із позивачем: після відкриття виконавчого провадження №47242388 з примусового виконання виконавчого листа від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 (16 квітня 2015 року), виданого на виконання судового рішення, що передбачало стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь кредитора, фактичне виконання рішення не відбулося та за заявою стягувача згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий лист повернуто стягувачу.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Порядок розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) визначає стаття 45 Закону №1404-VIII. Такий розподіл здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

В розрізі наведених обставин доказів виконання виконавчого документа від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 відповідачем у повному обсязі або частково матеріали справи не містять.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

У такому порядку державним виконавцем і була винесена постанова від 30 березня 2020 року ВП №47242388 (а.с.128 зворот 129), примусове виконання якої розпочато згідно з постановою державного виконавця від 03 квітня 2020 року ВП №61709451 про відкриття виконавчого провадження (а.с.80-81).

Між тим стягувач не був позбавлений права повторно пред`явити виконавчий лист від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 для примусового виконання у межах строків, встановлених статтею 12 Закону №1404-VIII, як до органів державної виконавчої служби, так і до приватного виконавця.

Як встановлено судом, стягувач за виконавчим листом від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11 ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» - після повернення йому постановою державного виконавця від 30 березня 2020 року ВП №47242388 виконавчого документа (а.с.129 зворот 130) повторно пред`явив виконавчий лист для примусового виконання приватним виконавцем, про що свідчить постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. від 14 квітня 2020 року ВП №61824709 про відкриття виконавчого провадження (а.с.7).

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку із перебуванням на примусовому виконанні одного і того ж виконавчого документами, а саме виконавчого листа Подільського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2013 року №2-3727/11, з ОСОБА_1 здійснювалося одночасне стягнення як виконавчого збору у сумі 58251,51 грн 10% від суми заборгованості, яка підлягала стягненню на користь стягувача (згідно з постановою державного виконавця від 30 березня 2020 року ВП №472422388 відкрито виконавче провадження 03 квітня 2020 року №61709451), так і основної винагороди приватного виконавця у сумі 182761,85 грн (згідно з постановою приватного виконавця від 14 квітня 2020 року ВП №61824709).

Основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 640/13434/19, від 26 травня 2022 року у справі № 420/6845/18, від 21 липня 2022 року у справі № 320/6215/19.

Висновок щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа висловлено Верховним Судом у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у наведеній постанові від 13 квітня 2023 року також вказав, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас виконавче законодавство містить норму (частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII), у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що маємо у справі, позаяк у випадку позивача не було передачі виконавчого документа.

Однак на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини; вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

У підсумку Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок:

у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується;

у разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Судом при вирішенні цього спору враховано, що боржник (позивач) був позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п`ятою статті 5 Закону №1404-VIII чи за пунктом 1 частини першої статті 37 вказаного Закону. При цьому під час примусового виконання виконавчого листа державний виконавець не стягнув жодної суми на користь стягувача для погашення заборгованості, на відміну від приватного виконавця.

І хоч у ситуації, яка склалася, не можна вважати, що постанова від 30 березня 2020 року ВП №472423388 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору прийнята не на підставі закону, проте у зв`язку із її прийняттям позивач зазнав подвійного стягнення коштів і виконавчого збору, і основної винагороди приватного виконавця.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, праові висновки Верховного Суду у справі №160/695/22, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов переконання, що на підставі пункту 10 частини другої статті 245 КАС України позов необхідно задовольнити шляхом скасування постанови державного виконавця Подільського районного відділу ДВС у місті Києві від 30 березня 2020 року ВП №472423388, що у ситуації, яка склалася, є найбільш ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Натомість відсутні підстави для задоволення вимоги зобов`язального характеру, зважаючи на те, що за час перебування справи на розгляді у судах виконавче провадження ВП №61709451 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору закінчено у зв`язку із стягненням коштів з боржника (пункт 9 частина перша статті 39 Закону №1404-VIII).

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 24 червня 2021 року №75519 (а.с.6).

І хоч позов задоволено частково, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача 908,00 грн судового збору, тобто в розмірі, що підлягала сплаті за вимогу майнового характеру про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 58251,51 грн. Документальне підтвердження інших судових витрат матеріали справи не місять.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 271, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Скасувати постанову державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 березня 2020 року ВП №472423388 про стягнення виконавчого збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк