Рішення № 126364488, 02.04.2025, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1142/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 квітня 2025 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складісудді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 49398,60 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником, 30220,53 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2019 року по липень 2024 року та 7105,28 грн три відсотка річних за період з 11 жовтня 2019 року по 25 липня 2024 року, посилаючись на те, що остання, обіймаючи посаду продавця магазину та будучи матеріально відповідальним працівником, заподіяла підприємству шкоду внаслідок порушення покладених на неї трудових обов`язків.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності та відзив не подала. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (даліЦПК України).

Суд,дослідивши письмовідокази,наявні уматеріалах справи,всебічно перевірившиобставини,на якихвони ґрунтуютьсявідповідно донорм матеріальногоправа,що підлягаютьзастосуванню доданих правовідносин,заслухавши пояснення позивача, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що з 12 грудня 2017 року до 28 лютого 2019 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , працювала продавцем в магазині на підставі укладеного між ними безстрокового трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю.

Пунктом 2 трудового договору встановлено обов`язки працівника, відповідно до яких працівник зобов`язався: виконувати роботу в якості продавця, вести документацію, викладку товару, матеріальну відповідальність за товар, додержуватися правил охорони праці, санітарної гігієни, протипожежної безпеки.

Пунктом 3 трудового договору передбачено, що роботодавець зобов`язався: оплачувати працю працівника в розмірі 1600,00 грн на місяць, забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці для виконання прийнятих працівником зобов`язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, надавати необхідний інвентар, робочий одяг.

Актом прийому-передачі від 05 грудня 2017 року підтверджується факт передачі фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продавцям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 товарно-матеріальних цінностей (продовольчих та промислових товарів) в асортиментів згідно опису на загальну суму 425855,26 грн для подальшої реалізації в магазині продовольчих та промислових товарів в АДРЕСА_1 .

20 лютого 2019 року комісією у складі фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та бухгалтера ОСОБА_5 за участі матеріально-відповідальних осіб - продавців ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в магазині за адресою АДРЕСА_1 було складено акт ревізії залишків товарно-матеріальних цінностей в магазині продовольчих та промислових товарів, згідно якого встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей в магазині на суму 61785,86 грн. Згідно акту, нестача виникла з вини продавців ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Матеріально-відповідальні особи - продавці ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підписали вказаний акт ревізії, зауважень та претензій щодо проведеної ревізії останні не вказали, щодо її результатів не заперечили.

З письмової розписки ОСОБА_2 від 20 лютого 2019 року вбачається, що остання зобов`язалася в строк до 10 жовтня 2019 року повернути ОСОБА_1 борг в сумі 49398,60 грн, який утворився з її вини згідно акта ревізії від 20 лютого 2019 року.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 130 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).

Згідно пункту 1 частини першоїстатті 134 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1 цього Кодексуукладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно достатті 135-1 КЗпП Україниписьмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 02 червня 2021 року, провадження № 592/8437/20, провадження № 61-4858св21, від 22 вересня 2021 року у справі № 127/28968/19, провадження № 61-17666св20.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт першийстатті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зістаттею 135-1 КЗпП Україниможе бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Згідно вказаного переліку посад і робіт, посада продавця, яку обіймала ОСОБА_2 , відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Врахувавши те, що до посадових обов`язків відповідача, яка працювала у позивача продавцем, входили роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу, а також те, що вказана посада наявна у Переліку посад, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпустки), перевезення або застосування в процесі виробництва, суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником, підлягає задоволенню.

Крім того, згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Оскількистатті 625 ЦК Українирозміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК Українинарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12.

Позивачем наведено розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що три відсотка річних було розраховано від суми матеріальної шкоди 49398,60 грн за період з 11 жовтня 2019 року по 25 липня 2024 року в розмірі 7105,28 грн, суму інфляційних втрат - за період з 11 жовтня 2019 року по 25 липня 2024 року в розмірі 30220,53 грн.

При цьому, розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

(100,70 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(100,20 : 100)x(99,70 : 100)x(100,80 : 100)x(100,80 : 100)x(100,30 : 100)x(100,20 : 100)x(99,40 : 100)x(99,80 : 100)x(100,50 : 100)x(101,00 : 100)x(101,30 : 100)x(100,90 : 100)x(101,30 : 100)x(101,00 : 100)x(101,70 : 100)x(100,70 : 100)x(101,30 : 100)x(100,20 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(101,20 : 100)x(100,90 : 100)x(100,80 : 100)x(100,60 : 100)x(101,30 : 100)x(101,60 : 100)x(104,50 : 100)x(103,10 : 100)x(102,70 : 100)x(103,10 : 100)x(100,70 : 100)x(101,10 : 100)x(101,90 : 100)x(102,50 : 100)x(100,70 : 100)x(100,70 : 100)x(100,80 : 100)x(100,70 : 100)x(101,50 : 100)x(100,20 : 100)x(100,50 : 100)x(100,80 : 100)x(99,40 : 100)x(98,60 : 100)x(100,50 : 100)x(100,80 : 100)x(100,50 : 100)x(100,70 : 100)x(100,40 : 100)x(100,30 : 100)x(100,50 : 100)x(100,20 : 100)x(100,60 : 100)x(102,20 : 100)x(100,00 : 100)= 1.61176903.

Період прострочення грошового зобов`язання 1750 днів (з 11 жовтня 2019 року по 25 липня 2024 року).

Інфляційне збільшення: 49396,60 грн x 1.61176903 - 49396,60 грн =30219,31 грн.

Розрахунок трьох відсотків річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання з 11 жовтня 2019 року до 31 грудня 2019 року - 49396,60 x 3 % x 82 : 365 : 100 (кількість днів 82), сума 332,92 грн. Період прострочення грошового зобов`язання з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року - 49396,60 x 3 % x 366 : 366 : 100 (кількість днів 366), сума 1481,90 грн. Період прострочення грошового зобов`язання з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2023 року - 49396,60 x 3 % x 1095 : 365 : 100 (кількість днів 1095), сума 4445,69 грн. Період прострочення грошового зобов`язання з 01 січня 2024 року до 25 липня 2024 року - (49396,60 грн x 3 % x 207 : 366 : 100) (кількість днів 207), сума 838,12 грн. Всього штрафних санкцій: 7105,28 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 49398,60 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 30220,53 грн інфляційних втрат та 7105,28 грн три відсотка річних.

Щодо застосування положень частин десять, одинадцятьстатті 265 ЦПК України, суд враховує наступні висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22.

Частині десятійстатті 238 ГПК України, частинам десятій, одинадцятійстатті 265 ЦПК Україникореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятоїстатті 26 Закону «Про виконавче провадження», якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятоїстатті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятоїстатті 265 ЦПК Українизакріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

Застосування частини десятоїстатті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятоїстатті 265 ЦПК Україниполягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що нарахування відсотків у порядку частини десятоїстатті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятоїстатті 265 ЦПК Україниґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову судом за результатом розгляду справи та які зазначені в мотивувальній частині рішення.

Положення наведених норм можуть застосовуватись для донарахування будь-яких відсотків, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора. Якщо законодавством чи договором встановлені обмеження нарахування відсотків, про ці обмеження суд повинен зазначити в рішенні, яким встановлено донарахування відсотків.

За своєю природою відсотки, зазначені в частині десятійстатті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятійстатті 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.

Стягнення процентів річних, правове регулювання яких визначено частиною другоюстатті 625 ЦК України, охоплюються положенням наведених норм. Підтвердженням цього висновку додатково свідчить сам зміст частини другоїстатті 625 ЦК України, в якій прямо зазначено, що проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги адресованої суду.

Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

Вочевидь, такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частинами десятою, одинадцятоюстатті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов`язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.

За вказаних обставин, враховуючи клопотання позивача про застосування положень частин десять, одинадцятьстатті 265 ЦПК України, суд вважає за можливе зазначити у судовому рішення про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України на суму матеріальної шкоди в розмірі 49398,60 грн, починаючи з 26 липня 2024 року і до моменту виконання судового рішення.

За змістом статті 141 ЦПК України судприсуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 49398 (сорок дев`ять тисяч триста дев`яносто вісім) грн 60 коп на відшкодування матеріальної шкоди, 30220 (тридцять тисяч двісті двадцять) грн 53 коп інфляційних втрат, 7105 (сім тисяч сто п`ять) грн 28 коп три відсотка річних та 968,96 грн судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, проводити розрахунок та нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат (індексу інфляції) на суму коштів у розмірі 49398,60 грн, починаючи з 26 липня 2024 року до моменту виконання рішення за наступними правилами розрахунку: три проценти річних нараховуються за кожен день прострочення за формулою: сума трьох процентів річних = (49398,60 грн * 3% * кількість днів прострочення) / 365 днів; інфляційні втрати (індекс інфляції) нараховуються за кожен місяць прострочення за формулою: сума інфляційних втрат = 49398,60 грн * ІІС - 49398,60 грн, де ІІС = (ІІ1 : 100) x (ІІ2 : 100) x (ІІ3 : 100) x ... (ІІZ : 100), де ІІ1 - індекс інфляції за липень 2024 року прострочення, .... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення згідно з офіційними даними Державної служби статистики України за відповідний період.

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати ОСОБА_2 суми матеріальної шкоди, три відсотки річних та інфляційні втрати нараховуються на залишок заборгованості.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто Романівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його ухвалення (складення повного судового рішення).

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Повний текст рішення складено 04 квітня 2025 року.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.В. Ковальчук