Рішення № 126341960, 03.04.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 р. м. Чернівці справа № 600/5437/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду позові ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Сагайдак В.В., просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби та звільнити позивача з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує догляду.

Позивач зауважив, що у поданому рапорті наявна описка посилання на застарілу редакцію ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», однак вказана ним у рапорті підстава для звільнення залишається актуальною і в чинній редакції згаданого закону.

Повідомив, що рапорт від 17.10.2024 року відправлений рекомендованим листом, відправлення вручено відповідачу особисто 06.11.2024 року. Однак, відповідач проігнорував рапорт, поданий позивачем, не розглянув його у строк, визначений п.9 Глави ІІІ Порядку від 06.08.2024 №531 та станом на день подання позову не вжив заходів щодо звільнення позивача з військової служби, не надав жодної обґрунтованої відповіді щодо підстав не звільнення його з військової служби. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною та наполягає на тому, що ним подано усі необхідні документи для підтвердження підстав його звільнення, а саме документи, згідно яких він фактично проживає разом із хворою матір`ю за адресою, а також акт огляду МСЕК, згідно з яким його матері присвоєно ІІ групу інвалідності, загальне захворювання на строк до 03.10.2025р. та потребує постійного догляду.

Ухвалою судді від 29.11.2024р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Військова частина НОМЕР_1 направила до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що позовє безпідставним, передчасним та таким, що не підлягає задоволенню. Повідомлено, що звернення позивача відразу до командира військової частини НОМЕР_1 не є належним, оскільки порушує вимоги статей 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині звернення до свого безпосереднього начальника. Крім того, відповідач зазначив, що процедура звільнення військовослужбовця з військової служби чітко визначена актами законодавства у сфері військового обов`язку та військової служби. У зв`язку з чим, підстав для задоволення рапорту на звільнення немає, оскільки в рапорті не зазначено передбачених пунктом 233 Положення підстав. Зокрема, не зазначена підстава для звільнення відповідно до ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції станом на строк подання рапорту 17.10.2024.

Крім того, відповідач вказував на те, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Відповідно до рапорту від 17.10.2024 позивач просить командира військової частини звільнити його з військової служби на підставі абз.5 пп.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи. Водночас, вищевказане положення Закону не містить такої підстави для звільнення. Додатково, відповідач звертав увагу на те, що відповідно до наданої позивачем довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №732471 від 04.10.2024, комісією взагалі не встановлено необхідності у здійсненні постійного стороннього догляду для ОСОБА_2 .

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач призваний на військову службу в Збройні Сили Україні під час мобілізації 24.04.2024 року на підставі Указу ПУ №69/2022 від 24.02.2022р., що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .

З повідомлених у позові обставин, які не заперечуються відповідачем, встановлено, що позивач перебуває на військовій служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся із рапортом від 17.10.2024 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , у якому повідомив, що його матері ОСОБА_2 , встановлено інвалідність 2 групи. Також, зазначив, що відповідно до абз.5 пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції Закону України № 1357-ІХ від 30.03.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку»), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: ... 2) під час воєнного стану: ... г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): ... у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. З посиланням на зазначену підставу, позивач у рапорті вказав, що бажання продовжувати військову службу не має та просив звільнити його з військової служби на підставі зазначених сімейних обставин.

До поданого рапорту позивачем додано нотаріально засвідчені копії документів: копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія акту огляду МСЕК; копія довідки про місце проживання; копія Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища матері; копія паспорта громадянина України та картки платника податків ОСОБА_1 ; копія паспорта громадянина України та картки платника податків ОСОБА_2 .

Відповідач поданий позивачем рапорт не розглянув, що не заперечується самим відповідачем у відзиві. У матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано будь-які листи, якими відповідачу надано відповідь на його рапорт або повідомлено про результати його розгляду.

Зазначені обставини обумовили звернення позивачем до суду з даним позовом, оскільки останній вважає бездіяльність відповідача, що полягає у не звільненні його з військової служби протиправною.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на день розгляду справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, а саме, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Такими сімейними обставинами, зокрема, у відповідності до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що наявні правові підстави для його звільнення з військової служби саме на підставі зазначеної вище норми.

Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).

Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Судом враховано, що позивачем подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 та направлено його засобами поштового зв`язку, в якому останній просив звільнити його з військової служби на підставі абз.5 пп.г п.2 ч.2 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами - наявності матері з інвалідністю ІІ групи.

06.11.2024 року відповідачем засобами поштового зв`язку було отримано рапорт позивача, що підтверджується поштовим відстеженням відправлення за №4600313326561, роздрукованим із сайту АТ «Укрпошта».

Відтак, позивачем подано рапорт із урахуванням для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.

Більше того, суд зауважує, що відповідно до положень пунктів 4-5 розділу ІІІ Наказу №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Згідно з абз.13 п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з ст.117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.

Такий строк визначено в п.3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України як загальний строк для опрацювання документів, які були зареєстровані військовою частиною.

Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеного у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов`язком відреагувати на рапорт.

Суд зауважує, що жодного доказу на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в рапорті позивачем питань матеріали справи не містять.

Факт отримання рапорту позивача не звільняє відповідача, як суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту по суті. Так, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про звільнення з військової служби, а за відсутності правових підстав для цього - повідомити про це заявника.

Суд переконаний, що у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не надав відповідь на рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв жодного рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд, в даному випадку, в контексті спірних правовідносин, зобов`язує відповідача розглянути зазначений рапорт по суті та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення. Таким чином, позов у цій частині підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача від 17.10.2024 року та зобов`язання військової частини розглянути такий рапорт разом з поданими документами.

Суд звертає увагу на те, що бездіяльність військової частини у даному спірному випадку виразилась у фактичному ігноруванні поданого позивачем рапорту, в той час як твердження щодо бездіяльності, яка полягає у не звільненні з військової служби були б передчасними.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає, що фактично питання щодо звільнення позивача з указаної ним підстави відповідачем не розглядалось, оцінка достатності поданих ним доказів не надавалась. Відповідач будь-яких доказів протилежного не надав.

Враховуючи те, що прерогативою саме командування військової частини є визначення наявності чи відсутності у військовозобов`язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, а повноваження суду обмежуються виключно наданням оцінки таким діям/рішенням, коли їх реалізовано, суд доходить до переконання про неможливість дослідження вказаного факту у межах цього спору. Задоволення такої вимоги було б допустимим у тому випадку, якщо б військовою частиною було прийнято рішення по суті рапорту, а судовим розглядом встановлено протиправність такого рішення, що не відповідає даному спірному випадку.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про задоволення даного адміністративного позову частково, з мотивів наведених вище.

Сплачений позивачем судовий збір, в силу ст.139 КАС України, підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених вимог. Доказів, які б підтверджували понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 17.10.2024 року про звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.10.2024 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати на оплату судового збору в розмірі 605,60грн.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.О. Кушнір