Рішення № 126338568, 03.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 рокуСправа №160/34828/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

31.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2024/000054/2 від 24.10.2024 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронну митну декларацію. Під час декларування товару за вказаною в електронній митній декларації Товариством обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України.

Так позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів.

Таким чином, позивач робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

21.01.2025 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митними деклараціями було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатам розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року витребувано у Дніпровської митниці наступні докази: - копії первинних митних декларацій, зі всіма доданими до неї документами, включаючи декларації митної вартості; - копії запитів про надання додаткових документів; - копії відповідей позивача та доданих до них документів; - копії митних декларацій, за якими завершено митне оформлення, разом з деклараціями митної вартості.

11.03.2025 року на адресу суду від відповідача надійшли докази, витребувані ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року, а саме: - копії первинних митних декларацій, зі всіма доданими до неї документами, включаючи декларації митної вартості; - копії запитів про надання додаткових документів; - копії відповідей позивача та доданих до них документів; - копії митних декларацій, за якими завершено митне оформлення, разом з деклараціями митної вартості.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.04.2023 року між ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (далі Покупець) та іноземною компанією «АТ Мерал Болгарія» (Продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт №11/04 на продаж продукції.

Згідно до п.1.1 Контракту продавець продає, а Покупець купує товари широкого споживання, з якістю згідно сертифікату якості виробника Товару.

1.2. Товар постачається в кількості (партіями) та на умовах узгодженими Сторонами в Проформах-інвойсах або Інвойсах до цього контракту.

1.3. Покупець зобов`язується сплатити вартість товару в кількості, за цінами і в Проформах-інвойсах або Інвойсах, що є невід`ємною частиною цього контракту.

3.1. Кількість, асортимент, та вартість товару відображається в інвойсі при відвантаженні чергової партії товару.

3.2. Продавець повідомляє Покупця про факт відвантаження Товару негайно (у письмовій формі), і зведення про дату відвантаження, номери накладних, тощо.

3.3. Поставка Товару здійснюється морським або автомобільним транспортом.

Поставка товару здійснюється на умовах, зазначених у Проформах-інвойсах або Інвойсах, згідно з ІНКОТЕРМС 2010, що є невід`ємною частиною цього контракту на кожну окрему партію товару.

4.1. Товар повинен бути належно упакований. Маркування повинно включати о відомості про марку товару, вагу та номери партії.

4.2. Вартість тари, упаковки та маркування, витрати на оформлення експортних документів, завантаження на транспортний засіб, включені у інвойс.

З метою митного оформлення товару, ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» було подано до Дніпровської митниці декларацію №24UA110150015129U2 від 23.10.2024 року.

Разом із митною декларацією позивачем надані митному органу наступні документи: Пакувальний лист б/н від 16.10.2024; Рахунок-проформа № 192 від 06.08.2024; Рахунок-фактура (інвойс) № 9826 від 16.10.2024; Автотранспортна накладна №б/н від 16.10.2024; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №A 0000649288 від 16.10.2024; Платіжний документ Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №290 від 17.10.2024; Довідка про транспортні витрати №17\10\2024 від 17.10.2024; Заявка на транспортування № 0370 від 11.10.2024; Зовнішньоекономічний договір №11/04 від 28.04.2023; Договір про перевезення № 09/01/2023/2 від 09.01.2023; № 12 від 28.09.2023; № 354 від 07.10.2024; № 30/01/2024/1/24 від 30.01.2024; Копія митних декларацій країни відправлення № 24BG003009A24101B2 від 16.10.2024.

У митній декларації митну вартість товарів визначено (за основним методом) за ціною контракту.

Митниця направила ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» повідомлення, відповідно до якого за результатами опрацювання всіх поданих декларантом документів встановлено, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

- відповідно до пунктів 1.2-1.3 контракту купівлі-продажу від 28.04.2023 №11/04 товар постачається в кількості (партіями) та на умовах узгоджених сторонами в проформаінвойсах або інвойсах до цього контракту. Покупець зобов`язується сплатити вартість товару в кількості, за цінами і в порядку, узгодженими сторонами в проформаінвойсах або інвойсах до цього контракту. Декларантом до митного оформлення надано проформу-інвойс від 06.08.2024 №192, комерційний інвойс від 16.10.2024 №9826 на суму 18 392,74 євро, в яких зазначено, що товар постачається за умови 100% передплати. Згідно визначення, наведеного в частині 4 та 5 статті 58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої статті 58 МКУ. Згідно зі ст. 49 МКУ митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ: якщо рахунок сплачено, документами, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. До митного оформлення декларантом надано банківські платіжні документи від 10.09.2024 на суму 5518,00 євро, від 10.09.2024 на суму 12874,74 євро. В гр.70 даних платіжних документів в призначенні платежу вказано виключно реквізити контракту від 28.04.2023№ 11/04. Разом з тим, п.2.1 контракту купівліпродажу від 28.04.2023 №11/04 зазначено загальну суму контракту у розмірі 500 000,00 євро. Пунктом 15 розділу II Постанови Правління НБУ від 28.07.2008 №216 «Про затвердження Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 р. за №910/15601, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України. Відповідно до п. 7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Так само платіжне доручення не є достатнім доказом митної вартості певної поставки товару в разі зазначення у ньому лише зовнішньоекономічного договору, на основі якого здійснено поставку певного товару. Крім того, контракт від 28.04.2023№ 11/04, проформа-інвойс від 06.08.2024 №192, комерційний інвойс від 16.10.2024 №9826 не містять інформації про банківські реквізити покупця ТОВ «Аппарель Де Ферніче». Банківські платіжні документи від 10.09.2024 на суму 5518,00 євро, від 10.09.2024 оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216. А саме: вищезазначений документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/ електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком. Враховуючи вищезазначене, надані платіжні документи неможливо ідентифікувати з оцінюваною партією товару;

- відповідно до графи 20 ЕМД, проформи від 06.08.2024 №192, комерційного інвойсу від 16.10.2024 №9826 поставка оцінюваного товару здійснюється на комерційних умовах EXW BG Perushtitsa (Болгарія). На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, які були прийняті Міжнародною торговою палатою та чинні з 01.01.11. при умовах поставки, умови поставки EXW передбачають,що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, тоді, коли він передав товар у розпорядження покупця на власному підприємстві або в іншому зазначеному місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб,а також за митне оформлення товару для експорту. Відповідно до даних умов поставки до митної вартості включаються фактурна вартість товару, митні збори та платежі у країні експорту, витрати із завантаження, витрати на страхування,транспортні витрати до кордону України. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», при заповненні графи 20 декларації митної вартості: для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до частини 2 статті 53 МКУ, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортноекспедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Згідно відомостей декларації митної вартості, до ціни товару додані її складові на суму 62331,00 грн. Для підтвердження складових митної вартості надано наступні документи: товаротранспортну накладну б/н від 16.10.2024; заявку на транспортування від 11.10.2024№0370; довідку на транспортні витрати від 17.10.2024 №17\10\2024; рахунок на оплату від 17.10.2024 №290; договір надання транспортноекспедиторських послуг у міжнародному сполученні від 28.09.2023 №12, укладений між ТОВ «Аппарель Де Ферніче» та експедитором ТОВ «Аліон Транс»; договір перевезення вантажу від 07.10.2024 №354, укладений між експедитором ТОВ «Аліон Транс» та експедитором ТОВ «Логістік Автотранс»; контракт на здійснення міжнародних перевезень від 30.01.2024 №з30/01/2024/1/24, укладений між експедитором ТОВ «Логістік Автотранс» та компанією «Marex Lojistik»(Туреччина); договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 09.01.2023 №09/01/2023/2, укладений між компанією «Marex Lojistik»(Туреччина) та ФОП ОСОБА_1 . Разом з тим, відповідно до інформації товаротранспортної накладної б/н від 16.10.2024 безпосереднім перевізником товару є ТОВ «Євротранс», договірні відносини з яким не підтверджено документально. Заявка на транспортування від 11.10.2024 №0370 містить відомості щодо вартості перевезення 2300,00 євро, який обраховується за курсом НБУ на день завантаження авто. Датою завантаження згідно з інформацією товаротранспортної накладної б/н та копії митної декларації країни відправлення №24BG003009A24101B2 є 16.10.2024. Курс НБУ на цю дату складав 44,9232 грн. за 1 євро. Таким чином, перерахунок суми вартості перевезення в національну валюту складає 103 323,36 грн., що не відповідає числовому значенню вказаному в рахунку на оплату від 17.10.2024 №290 у розмірі 103 884,00 грн. Надана довідка на транспортні витрати від 17.10.2024 №17\10\2024 не містить відомості про протяжність маршруту перевезення у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. В наданих товаротранспортних документах наявні відмінності щодо номеру транспортного засобу, на якому перевезено оцінюваний товар, так в графі 21 МД зазначено: «BM0649BH/ BM0244XF», проте в рахунку №12 від 28.09.2024; заявці на транспортування від 11.10.2024№0370 та довідці на транспортні витрати від 17.10.2024 №17\10\2024 зазначено: «BM0649BH/ BM0444XF».

У зв`язку із виявленими розбіжностями Дніпровська митниця зобов`язала позивача у 10-денний термін надати (за наявності) такі додаткові документи: 1.за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2.транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, в тому числі рахунки на оплату таких послуг; 3.виписку з бухгалтерської документації; 4.каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару; 5.висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» листом від 24.10.2024 року повідомив про відсутність можливості надання додаткових документів у десятиденний термін.

За результатами перевірки наданих відомостей щодо митної вартості товару складено рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2024/000054/2 від 24.10.2024 року.

За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - резервний метод.

Коригування митної вартості товару проведено за рішенням про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу, з використанням наявної у митного органу інформації, що наявна в ЦБД.

Відтак, правомірність винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості товару є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МКУ) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МКУ заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.

Згідно з вимогами частин 1 та 5 ст. 53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч. 2. ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3)рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару

5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;

6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8)якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлений обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартість товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як встановлювалося судом, рішення про коригування митної вартості товарів, які прийняті митницею фактично обґрунтовані тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 МКУ основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 МКУ встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Таким чином суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МКУ, прийняті митним органом письмові рішення про коригування заявленої митної вартості товарів мають містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно ч. 3 ст. 57 МКУ, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Втім, як видно зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 МКУ у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, у постанові від 01.04.2021 року у справі №260/695/19.

Як визначено у ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.

При цьому суд також звертає увагу на таке.

Як вже встановлювалося судом, поставка товару задекларованого у митній декларації, здійснювалась на підставі контракту №11/04 від 28.04.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» та іноземною компанією «АТ Мерал Болгарія».

Щодо тверджень відповідача відносно того, що неможливо ідентифікувати платіжні доручення з даною поставкою, суд зазначає про таке.

Як встановлено ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 53 МК України надання до митного органу банківських платіжних документів та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару не є безумовним або обов`язковим.

Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару

Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 11.06.2019 року у справі №813/1755/17, від 29.07.2021 року у справі №380/6459/20.

Відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов`язані саме з тими недоліками, у зв`язку з якими митним органом витребувані додаткові документи.

Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №815/3142/17.

Отже, вказані зауваження відповідача жодним чином не впливають на формування числових складових митної вартості товару. Водночас декларант надав відповідачу необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту, зокрема: Пакувальний лист б/н від 16.10.2024; Рахунок-проформа № 192 від 06.08.2024; Рахунок-фактура (інвойс) № 9826 від 16.10.2024; Автотранспортна накладна №б/н від 16.10.2024; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №A 0000649288 від 16.10.2024; Платіжний документ Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №290 від 17.10.2024; Довідка про транспортні витрати №17\10\2024 від 17.10.2024; Заявка на транспортування № 0370 від 11.10.2024; Зовнішньоекономічний договір №11/04 від 28.04.2023; Договір про перевезення № 09/01/2023/2 від 09.01.2023; № 12 від 28.09.2023; № 354 від 07.10.2024; № 30/01/2024/1/24 від 30.01.2024; Копія митних декларацій країни відправлення № 24BG003009A24101B2 від 16.10.2024.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у платіжних документ Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024 містять посилання на контракт №11/04 від 28.04.2023, в межах виконання якого здійснювалась поставка товару.

Крім цього, суд зазначає, що у своїй сукупності із наданими документами, платіжні документи Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024, Рахунок-проформа № 192 від 06.08.2024, Рахунок-фактура (інвойс) № 9826 від 16.10.2024 та контракт №11/04 від 28.04.2023 дають можливість встановити до поставки якої саме партії товару він відноситься.

Щодо аргументів відповідача на, що платіжні документи Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024 не відповідають вимогам Постанови №216, а саме, не містять підпис(и) (власноручний(і)/ електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 ст.40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 ст.40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 13 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.

Зі змісту платіжних документів Swift від 07.10.2024; від 10.09.2024 вбачається, що останні містять код автентифікації, що виключає обов`язкову наявність підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника.

Отже, зазначені банківські документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.

Таким чином, зазначені вище зауваження митного органу є необґрунтованими.

Щодо зауважень митного органу до транспортної складової, суд зазначає наступне.

Відповідно до істотних умов зовнішньоекономічного контракту №UA01/01/2023 постачання здійснюється на умовах EXW, «Інкотермс 2020». У ціну товару включено вартість упаковки, маркування та навантаження на складі продавця.

Згідно з Інкотермс-2010 постачання на умовах EXW означає, що товар і всі ризики, пов`язані з ним, переходять до покупця у момент самовивозу зі складу продавця або іншого обумовленого місця. З цієї миті зобов`язання продавця за постачанням вважаються виконаними. Вантаж вважається поставленим продавцем під час його передачі покупцю на території продавця або в іншому визначеному місці (наприклад, на фабриці, на заводі, складі тощо), і це визначене місце може бути або може не бути приміщенням продавця.

Відповідно до умов поставки EXW (франко-завод) продавець здійснює поставку в момент, коли він надає товари у розпорядження покупця на території продавця або в іншому визначеному місці.

Водночас імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і оплатити перевезення від підприємства-продавця до пункту призначення, включаючи навантаження, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.

Суд зазначає, що відповідач у рішенні про коригування митної вартості товару, яке оскаржується, послався на наказ Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. Проте вказаний наказ регулює правила заповнення декларації митної вартості та містить таке формулювання: «Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту».

Таким чином, наказ Міністерства фінансів України №599 лише визначає можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов`язкової вимоги.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, документами на підтвердження витрат на транспортування можуть бути не лише транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями відповідача, на підтвердження транспортних витрат, як складової митної вартості, до митного оформлення були надані такі документи: товаротранспортну накладну б/н від 16.10.2024; заявку на транспортування від 11.10.2024№0370; довідку на транспортні витрати від 17.10.2024 №17\10\2024; рахунок на оплату від 17.10.2024 №290; договір надання транспортноекспедиторських послуг у міжнародному сполученні від 28.09.2023 №12, укладений між ТОВ «Аппарель Де Ферніче» та експедитором ТОВ «Аліон Транс»; договір перевезення вантажу від 07.10.2024 №354, укладений між експедитором ТОВ «Аліон Транс» та експедитором ТОВ «Логістік Автотранс»; контракт на здійснення міжнародних перевезень від 30.01.2024 №з30/01/2024/1/24, укладений між експедитором ТОВ «Логістік Автотранс» та компанією «Marex Lojistik»(Туреччина); договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 09.01.2023 №09/01/2023/2, укладений між компанією «Marex Lojistik»(Туреччина) та ФОП ОСОБА_1 .

Враховуючи доводи та твердження митного органу, саме щодо достатності документів для підтвердження заявленої митної вартості товару на підстави документів на перевезення вантажу, суд звертає увагу на таке.

У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

28.09.2023 року між ТОВ «АЛОН-ТРАНС» та ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНИЧЕ» укладено Договір надання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному сполученні №12.

Відповідно до п.1.2 Договору Замовник доручає, а Експедитор переймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок засобів Замовника організувати перевезення вантажів Замовника і здійснювати розрахунки з транспортними організаціями за перевезення вантажів Замовника.

Згідно п.5.1 Договору ціни за даною угодою заздалегідь встановлюються і узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням в разовій заявці. Остаточна сума фрахту вказується в рахунку: фактурі на кожну виконану ТЕП, і може змінюватися, виходячи зі складності виконання Заявки, штрафних санкцій і інших підтверджених або погоджених витрат, понесених Експедитором при виконанні ТЕП.

Відповідно до заявки на транспортування від 11.10.2024 №0370 зазначена вартість перевезення 2300,00 євро, яка обраховується за курсом НБУ на день завантаження авто.

Відповідно до рахунку на оплату № 290 від 17.10.2024 року погоджено остаточну вартість перевезення: транспортно-експедиційні послуги по маршруту 4225 Перуштица, Болгарія - м/п Порубне Сірет, автомобіль Renault BM 0649 ВН / НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 у розмірі 62331 грн; Транспортно-експедиційні послуги по маршруту 4225 м/п Порубие Сірет - Україна. м. Дніпро, автомобіль Renault НОМЕР_2 / НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 у розмірі 41553 грн.

Вищезазначена вартість перевезення також передбачена Довідкою про транспортні витрати №17/10/2024 від 17.10.2024, згідно якої транспортні витрати при перевезенні вантажним автомобілем Renault BM 0649 BH / НОМЕР_1 маршруту: 4225 Перуштица, Болгарія - м/п Порубне Сірет складають 62331 грн. 00коп. (без ПДВ). м/п Порубне Сірет - Україна, м. Дніпро - 41553 грн 00 коп ( без ПДВ) з них : 2000 грн. 00 коп. (без ПДВ) навантаження. Страхування вантажу не проводилось.

Доводи митного органу, що у товаротранспортних документах наявні відмінності щодо номеру транспортного засобу, на якому перевезено Товар не відповідають дійсності, оскільки, в ЦМР б/н від 16.10.2024 року від було зазначено саме BM0649BH/ BM0244XF.

Таким чином, суд, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму сплачену за транспортування товару.

Крім того, положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МКУ та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно - експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.

Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року N 2.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 року у справі №1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.

Відтак, суд вважає безпідставним не врахування під час митного оформлення вказаних рахунків та довідок про транспортні витрати.

Митним кодексом України не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

За вказаних обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо транспортної складової.

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити і про таке.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Зважаючи на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості перевірки митної вартості товару за відсутності відомостей про відсутність інформації про виробника.

Інші підстави, зазначені у спірних рішеннях про коригування митної вартості суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МКУ.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотань про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу представником відповідача не заявлено.

При цьому, відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що між ТОВ «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» та Адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 26.12.2024 року №96.

Також, 26.12.2024 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, відповідно до п. 2 якого, гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості та складає 7000 грн.

Відповідно до рахунку на оплату №188 від 26.12.2024 року загальна вартість наданих послуг складає 7000 грн.

Вказані послуги були оплачені позивачем, що підтверджується копією платіжної інструкції №10224 від 26.12.2024 року на суму 7000 грн.

Отже, загальна сума витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі склала 7000 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що розмір гонорару адвоката у сумі 7000 грн. є фіксованим, узгодженим сторонами у додатковій угоді до договору від 26.12.2024 року №96 про надання правової допомоги та фактично є сплаченим клієнтом, що підтверджується платіжною інструкцією на суму 7000 грн.

Таким чином, наведені обставини не вимагають будь-якого іншого підтвердження понесених позивачем витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги та надання суду актів наданих послуг (виконаних робіт) з детальним описом їх обсягів та вартості.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, а саме: «витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат» , в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 3028,00 грн. підлягає стягненню з Дніпровської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.77, 90, 134, 139, 241-246,250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, Звенигородське шосе, 1, код ЄДРПОУ 38524231) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110150/2024/000054/2 від 24.10.2024 року.

Стягнути з Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ» (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, Звенигородське шосе, 1, код ЄДРПОУ 38524231) судові витрати у розмірі 10028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський