Рішення № 126338537, 03.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 рокуСправа №640/17077/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування заявленої митної вартості товару №UA100380/2020/010029/1 від 28.12.2020;

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з метою митного оформлення товарів позивачем подано до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Позивач додатково надав наявні в нього документи та повідомив митний орган, що не має можливості надати інші витребувані документи, з огляду на їх відсутність. Проте, відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідач надав відзив на позов, згідно змісту якого, позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що під час здійснення Київською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв`язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно наданої позивачем відповіді на відзив, товариство заперечує доводи відповідача викладені у відзиві на позов, зазначає, що зауваження митниці базуються на припущеннях, оскільки до митного органу надані документи, які підтверджують митну вартість товару.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі Закон № 2825-ІХ) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-1X установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи № 640/17077/21.

27.01.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 640/17077/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025, справу №640/17077/21 передано на розгляд судді Калугіній Н.Є.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.05.2025 прийнято до провадження справу №640/17077/21, повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Клопотання представника Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про заміну відповідача в адміністративній справі № 640/17077/21 задоволено, замінено відповідача у справі Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок, 8-А) на її правонаступника Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ: 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок, 8-А). Запропоновано сторонам подати до суду заяви, клопотання та пояснення на підтвердження своєї актуальної позиції у цій справі.

Відповідач надав до суду клопотання, в якому зазначив, що позиція викладена у відзиві на позов є актуальною, та просив врахувати її під час розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив таке.

08.11.2017 між ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (покупець) та NINGBO WEPARTNER IMP.&EXP. CO., LTD (Китайська Народна Республіка) (постачальник) укладено контракт №1698 (далі - «Контракт») на поставку товару, згідно умов якого, постачальник зобов`язується на умовах визначених цим контрактом, поставити і передати у власність покупця продукцію в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у виставлених постачальником інвойсах, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар. Місце поставки відповідно до Інкотермc 2010 FOB NINGBO, China.

З метою митного оформлення товару: плоди грану свіжі, взуття чоловіче та взуття жіноче, отриманого за цим контрактом, позивач подав до Київської митниці Держмитслужби митну декларацію № UA 100380/2020/723243 від 22.12.2020.

До митної декларації були додані такі документи: пакувальний лист (0271); інвойс (0380); коносамент (0705); міжнародна автомобільна накладна (CMR) (0730); сертифікат про походження товару (0861); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг (3004); банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедицій них послуг (3005); документ, що підтверджує вартість страхування (3008); прейскурант (прайс-лист) виробника товару (3014); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією (3016); страховий поліс (3530); зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів (4100); доповнення до зовнішньоекономічного контракту (4103); некласифікований внутрішній договір (4200); про перевезення (4301); акт виконаних робіт за договором перевезення (9000); зображення товарів (9000); комерційна пропозиція (9000); листи постачальника (9000); заявка на перевезення (9000); прайс-лист постачальника (9000); копія митної декларації країни відправлення (9610).

Під час митного оформлення Київською митницею позивачу направлено електронне повідомлення про необхідність подачі додаткових документів, а саме: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями.

Декларант ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» листом вих 7209 від 24.12.2020 надав митниці такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) №1698 від 08.11.2017, доповнення до зовнішньоекономічного договору №3 від 08.01.2020, прайс-лист виробника б/н від 30.06.2020, комерційна пропозиція №01102020 102020 від 01.10.2020, прайс-лист постачальника б/н від 01.07.2020, висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №Ц-1483 від 24.12.2020, копія митної декларації країни відправлення № 310120200516672321 від 10.11.2020, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № UAIM0351428 від 09.12.2020, акт виконаних робіт UAIM0351428 від 09.12.2020, платіжне доручення, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг № 6430170 від 23.12.2020, повідомлення №30112020/1 додаток №1 до Генерального договору добровільного страхування від 30.11.2020, лист постачальника щодо комерційної таємниці б/н від 23.12.2020.

Позивач в цьому листі також повідомив митницю, що дата оплати за контрактом ще не настала, тому відсутні документи на підтвердження оплати за контрактом. Відповідно до п. 2.3.1 контракту поставки товарів №1698 від 08.11.2017 розрахунок буде проводитись шляхом грошового переказу в доларах США на банківський рахунок продавця протягом 90 календарних днів з моменту поставки товару і за умови надання повного комплекту документів, вказаних у розділі 5.4 цього Контракту. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару подаються тільки у тому випадку, якщо рахунок сплачено. У зв?язку з наведеним, позивач просив митницю, визначити митну вартість товарів за ціною договору (контракту) визначеною за ст. 58 МК України, та повідомив, що інші документи надати не має можливості, у зв?язку з їх відсутністю та просив прийняти рішення відповідно до п.3 ст.54 МК України раніше десятиденного строку.

28.12.2020 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA100380/2020/010029/1, згідно якого, митна вартість товарів була визначена за резервним методом, в результаті чого відбулось збільшення митного збору та ПДВ на загальну суму 80 650,90 грн.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 263 МК України, декларант, з урахуванням коригувань, подав нову митну декларацію №UA100380/2020/723708 від 29.12.2020, згідно якої товари випущено у вільний обіг.

Згідно спірного рішення про коригування митної вартості товару, судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:

- у висновку експерта № Ц-1483 від 24.12.2020 щодо ціни товару використовувались джерела інформації тільки з торгівельної площадки «Алібаба» та її російської філії, що дає сумніви у об?єктивності при винесені заключення щодо ціни товару;

- страхова сума не містить числового підтвердження складових, з яких вона складається. Додатково, наданий додаток до страхового договору - на відомостях що стосуються оцінюваних товарів стоять печатки підприємства та не дають змоги ідентифікувати числові значення;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, які мають посилання на інші відомості ніж сайт Алібаба;

- не надано бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (видаткові накладні. і т.д.).

Не погодившись із рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування заявленої митної вартості товару №UA100380/2020/010029/1 від 28.12.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.

Отже, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015 у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Як видно з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Суд установив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості.

Щодо тверджень митниці про висновок за результатами цінового моніторингу Київської обласної торгово-промислової палати від 24.12.2020 №Ц-1483.

Згідно доводів митниці, при визначенні вартості товару використовувались джерела інформації тільки з торгівельної площадки «Алібаба» та її російської філії, що дає сумніви щодо об?єктивності при винесені заключення щодо ціни.

Однак, відповідно до статті 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» цілями та завданнями торгово-промислових палат зокрема є надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців.

Відповідно до статті 11 вищезазначеного закону торгово-промислові палати України мають право у тому числі проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

У силу Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2019 року №227, Державна митна служба України не наділена повноваженнями перевіряти обґрунтованість експертних висновків Торгово-промислової палати України.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001№2658-1II, рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб?єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Таким чином, митниця маючи сумнів щодо змісту наданого ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» експертного висновку, мала б звернутися до іншого суб?єкту оціночної діяльності із письмовим запитом рецензувати такі висновки, разом з тим, відповідних доказів в матеріалах справи не має.

Також, відповідно до частин 1,2 статті 327 Митного кодексу України, у разі потреби для участі у здійсненні митного контролю можуть залучатися спеціалісти та експерти.

Залучення спеціалістів та експертів здійснюється керівником митного органу або його заступником за погодженням з керівником підприємства, установи, організації, де працює спеціаліст чи експерт.

Також, доказів щодо залучення відповідного експерта під час здійснення митного оформлення спірного товару у матеріалах даної справи не має.

Отже, такі твердження відповідача становлять лише суб?єктивні судження за відсутності жодних належних і допустимих у розумінні статей 73 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, зокрема недійсності даного експертного висновку, або за документу за наслідками рецензії, або висновку альтернативного експерта тощо.

Разом з тим, позивачем під час митного оформлення були надані інші документи, які підтверджували митну вартість товару інвойс, товаро-транспорті документи, рахунки, квитанції про оплату послуг фрахту товару, документи на підтвердження страхування товару тощо.

Тому, суд вважає такі доводи митниці необґрунтованими.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження витрат на страхування товару, оскільки страхова сума не містить числового підтвердження складових з яких вона складається.

У рішенні про коригування митної вартості товару митний орган посилається на те, що залишається не підтвердженою така складова митної вартості, як витрати на страхування товару.

Під час митного оформлення ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» для підтвердження витрат на страхування вантажу надало митному органу договір страхування та страховий поліс.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про страхування» факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

При цьому, згідно із п. 8 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Отже, страховий поліс є належним і достатнім страховим документом, що підтверджує укладення договору страхування і вартість страхування.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов?язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.

Згідно п.4.2 Генерального договору добровільного страхування вантажів від 15.05.2019 №101049808, страховий тариф - це відсоткова ставка, яку Сторони визначають самостійно для кожної партії товару окремо і її розмір вказується у страховому сертифікаті.

Страховий тариф для кожної партії товару може відрізнятись.

Згідно із п.18.8 Договору страхання страховий тариф - ставка страхової премії, що розраховується в процентах від страхової суми.

Положеннями абз.2 ст. 10 Закону України «Про страхування» визначено, що страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Відповідно до абз.1 ст. 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов?язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Пунктом 4.1. Договору страхування визначено, що страхова премія - це плата за страхування, яку Страхувальник (ТОВ «СІЛЬПО-ФУД») оплачує Страховику (ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна») у порядку передбаченому цим Договором.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства та договору страхування, страховий тариф - це відсоткова ставка від страхової суми, яка визначається Сторонами самостійно для кожної партії товару окремо.

У страхових сертифікатах, які були надані під час митного оформлення для підтвердження витрат на страхування, сторони погодили, що страховий тариф складає 0,0800%.

Отже, сума страхової премії, що підлягає сплаті Страхувальнику, розраховується за формулою Страхова премія (грн.) = Страхова сума (грн.)*Страховий тариф (%).

При цьому, суд не знаходить слушними доводи відповідача щодо неможливості визначити страхову суму у зв`язку із проставленням печатки на цих відомостях у додатку до страхового договору. Такі доводи відповідача не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки у розпорядженні митниці були інші документи, які підтверджують страхову суму, страхову премію та тариф, як-то: сертифікат до Генерального договору страхування, генеральний договір страхування тощо.

Таким чином, вказані твердження митниці є необґрунтованим.

Щодо тверджень митниці про не надання позивачем бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (видаткові накладні. і т.д.).

Під час митного оформлення позивачем митниці надані наступні документи: коносамент, міжнародна автомобільна накладна (CMR), рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг, банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг, документ, що підтверджує вартість страхування, страховий поліс тощо.

На думку суду, вказані документи підтверджують числове значення товару, що декларувався позивачем. При цьому, згідно п. 5.4 контракту, постачальник повинен передати покупцю такі документи разом з товаром у місці поставки: інвойс, пакувальний лист, сертифікат якості, сертифікат походження товару, транспортних документ.

Всі ці документи були надані митному органу під час митних формальностей, відповідно, вимагати у позивача інші документи, які складені постачальником товару, та які, згідно контракту, покупцю передачі не підлягають, є протиправним, та таким, що не узгоджується з умовами контракту.

Таким чином, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.

Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

При цьому, митним органом скориговано митну вартість товару за резервним методом на підставі наявної у митного органу інформації, за якою джерелом інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару товар №2 «Взуття чоловіче» митна декларація від 06.10.2020 №UA205030/2020/29833 рівень митної вартості товару згідно джерела інформації - 11,56 $/кг. Заявлено декларантом - 7.59 /кг. Товар №3 «Взуття жіноче» митна декларація від 30.10.2020 №UA205030/2020/32762 рівень митної вартості товару згідно джерела інформації - 11,07 $/кг. Заявлено декларантом - 8,04 $/кг.

Однак, суд зазначає, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Крім того, суд зауважує, що наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії валі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, слід дійти висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв`язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.

Враховуючи, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавали можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у сумі 2270,00 грн підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування заявленої митної вартості товару №UA100380/2020/010029/1 від 28.12.2020.

Стягнути з Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 03.04.2025 року.

Суддя Н.Є. Калугіна