Ухвала суду № 126321304, 03.04.2025, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/421/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого-судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Дубровицяза правиламизагального позовногопровадження справуза позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради про визнання права власності на спадкове майно ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Дубровицької міської ради та просить:

- визнати за ним право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1684 га кадастровий номер 5621886900:01:001:0646, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 17 лютого 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 11 березня 2025 року.

Ухвалою суду від 11 березня 2025 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті на 17 березня 2025 року.

Однак, ухвалою суду від 17 березня 2025 року позовна заява була залишена без руху на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України з огляду на встановлення суддею після відкриття провадження у справі подання позовної заяви без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, оскільки позовна заява не містила: виклад обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини та відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Так, у відповідності до приписів ст. 95, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Однак, в порушення вказаних приписів, позивачем не зазначено доказів, із відповідним їх наданням, на підтвердження викладених у позові обставин.

Згідно приписів ст.ст. 13, 81, 177 ЦПК України, суд позбавлений права збирати докази з власної ініціативи, тоді як позивач зобов`язаний вказати, якими саме доказами підтверджуються викладені ним у позові обставини, та відповідно надати такі докази або повідомити суд про неможливість їх надання.

Разом з тим, приписи ст.ст. 76, 81, 177 ЦПК України не звільняють позивача, у разі самого лише посилання на певні обставини, від обов`язку надати докази на підтвердження викладених у заяві обставин або зазначити про такі докази із наведенням причин їх неподання.

Суд зауважує, що саме лише небажання позивача або його суб`єктивні міркування про доцільність подання доказів на підтвердження викладених у позові обставин не є підставою від звільнення позивача від обов`язку виконати покладені на нього процесуальні обов`язки передбачені наведеними вище приписами ЦПК України.

До того ж, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом (ч. 1 ст. 16 ЦПК України).

Форма досудового врегулювання чітко не прописана в законодавством. Проте, у кожній конкретній сфері правового регулювання в законодавстві можуть бути окремі положення щодо досудового врегулювання спору як альтернативі звернення до суду.

Зважаючи на предмет спору у даній справі, варто зазначити, що спеціальним законом, який регулює відносини у сфері спадкування є Цивільний кодекс України, а також Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року.

При цьому, варто зважати на те, що згідно вимог ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Отже, заповіт - це письмовий документ на спадщину, який містить розпорядження людини на випадок смерті щодо належного їй майна, майнових прав.

За відсутності заповіту або якщо заповіт стосується лише частини спадщини, а не всього майна, відбувається спадкування за законом в порядку черговості.

Позивач вказує про наявність заповіту та додає його копію до позовної заяви, з якого вбачається, що ОСОБА_2 , на випадок своє смерті зробив розпорядження, яким заповів належний йому на праві особистої власності житловий будинок ОСОБА_1 .

Отже, розпорядження про спадкування земельної ділянки, право власності в порядку спадкування за заповітом на яку просить визнати позивач, у наданому заповіті не міститься.

Тому, спадкування вказаної земельної ділянки має здійснюватися за законом в порядку черговості.

У позовній заяві позивач зазначає, що іншими спадкоємцями є його рідні брати, проте не додає цьому докази, як і не зазначає їх у статусі відповідачів.

Таким чином, в порушення вищевказаної вимоги, позовна заява та додані документи не містять доказів неможливості реалізації позивачем своїх спадкових прав саме за законом на земельну ділянку в позасудовому порядку безпосередньо через органи нотаріату.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, передбачені обставини, при наявності яких нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

З доданої постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 28 червня 2024 року №348/02-31 вбачається, що приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину саме за заповітом до складу спадкового майна якого земельна ділянка не входить.

Згідно із п. 23 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину (яка згідно п. 24 повинна бути у вигляді обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину) особа може звернутись до суду в порядку позовного провадження.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про нотаріат" на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження; про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову, що також узгоджується з положенням п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" №7 від 30 травня 2008 року.

Позивач, ставлячи питання про визнання за ним у судовому порядку права власності у порядку спадкування за законом на земельну ділянку, має вказати на правові підстави його звернення саме до суду з подібною вимогою, - має надати до суду відомості про об`єктивну неможливість отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку та надати письмову відмову нотаріуса у видачі такого свідоцтва із вказівкою на підстави такої відмови.

Тобто, передумовою звернення в суд із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно, зокрема земельну ділянку, в порядку спадкування за законом, є наявність відмови нотаріуса в оформленні спадщини.

Про це неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 702/61/20 (провадження № 61-16777св20) зазначено, що зверненню до суду з указаним позовом (про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом) має передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Також, як вбачається із п. 9 узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" отримання постанови про відмову вчиненні нотаріальної дії має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з`ясування причин та мотивів відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Разом з тим, до ст. 16 ЦПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 п. 11 ч. 3 ст 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є в тому числі неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Якщо подання заяви визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути заяву.

Таким чином, у разі добровільного вирішення спору, поданий позов в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, вважатиметься безпідставним. А тому позивачу необхідно було надати суду відомості щодо досудового врегулювання спору.

Отже, позивачу був наданий строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви, який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення йому копії ухвали, та роз`яснені наслідки неусунення у встановлений судом строк зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви шляхом залишення її без розгляду.

Копія ухвали суду від 17 березня 2025 року про залишення позовної заяви без руху була вручена позивачу того ж дня.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вирішуючи питання про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, суд керується наступним.

Згідно положень ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі викладеного, виходячи з положень ч. 11 ст. 187 ЦПК України та встановленого судом в ухвалі від 17 березня 2025 року процесуального строку для її виконання, позивач мав усунути недоліки поданої ним позовної заяви в строк до 27 березня 2024 року включно (протягом десяти днів з дня вручення 17 березня 2025 року позивачу копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху).

Разом з тим, станом на 02 квітня 2025 року позивачем недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 17 березня 2025 року, усунуті не були.

При цьому, відповідного клопотання (заяви) про продовження процесуального строку для виконання вимог ухвали суду від 17 березня 2025 року у разі неможливості усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом десятиденний строк, на дату постановлення даної ухвали, до суду подано не було.

Про наявність інших об`єктивних причин (обставин), що унеможливили виконання ухвали суду від 17 березня 2025 року, позивач суд також не повідомив.

За вказаних обставин, при визначенні строку, необхідного позивачу для усунення недоліків поданої ними позовної заяви, судом були враховані і нормативні строки пересилання рекомендованої письмової кореспонденції (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку), визначені Розділом II Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28 листопада 2013 року №958, у випадку направлення позивачем відповідних документів на виконання ухвали суду від 17 березня 2025 року засобами поштового зв`язку.

За змістом ч.ч. 11, 13 ст. 187 ЦПК України, у разі не усунення позивачем встановлених суддею після відкриття провадження у справі недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (прецедентні рішення у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року), право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

З урахуванням викладеного, позивачу були належним чином та у передбаченому законом порядку поінформованими про обов`язок усунути недоліки позовної заяви шляхом приведення її змісту у відповідність до вимог ЦПК України, однак не подав до суду позовну заяву, яка б відповідала таким вимогам, і таким чином, не вичерпали наявних засобів захисту свого права, а тому його право на звернення до суду за захистом не можна вважати порушеним.

Даний висновок суду відповідає правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №705/3875/17 та від 22 травня 2019 року у справі №705/5060/18.

За змістом ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивачем по справі у встановлений судом строк не були виконані вимоги ухвали щодо усунення недоліків поданої ним до суду позовної заяви до Дубровицької міської ради про визнання права власності на спадкове майно, приходжу до висновку про наявність підстав для постановлення ухвали про залишення без розгляду вказаної позовної заяви, що не обмежує прав позивача на повторне звернення до суду за захистом після усунення умов, які стали підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 42, 58, 175, 177, 187, 257-261, 263, 352, 354 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Роз`яснити позивачу, що згідно положень ч. 2 ст. 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.