Рішення № 126312677, 02.04.2025, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2604/24

Провадження № 2/347/131/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю мотивуючи свої вимоги тим, що він з 2001 року користувався відкрито нерухомим майном, а саме: А-гаражем загальна площа 90.8 кв.м. що підтверджується технічним паспортом реєстраційний номер НО-1498 від 15.08.2024 р. ; А-лісопильним цехом загальна площа 136.6 кв.м, Б-навісом, що підтверджується технічним паспортом реєстраційний номер НОМЕР_1 від 15.08.2024 р.; А-гаражем загальна площа 63 кв.м, що підтверджується технічним паспортом реєстраційний номер № НО-1500 від 15.08.2024 р.; А-насосною станцією загальна площа 106.7 кв.м, яка знаходиться у зберіганні відповідача-2, та відповідача-3 по частин, А-гаражем загальна площа 102.8 кв.м, А-гаражем загальна площа 32.3 кв.м, А-гаражем загальна площа 29.6 кв.м, А-приміщенням шкіряного цеху загальна площа 246.1 кв.м,

Вищезазначені об`єкти після реструктуризації колективного сількогосподарського підприємства «17 Вересня», за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області були розподілені та визначені у індивідуальні частки (пай) членам КСП. Після того як пайові частки були сформовані та виділені членам КСП «17 Вересня», особами які отримали пай було створено агропромислову фірму «Черемош», яка здійснювала свою діяльність до 1999 р.

Після зупинення діяльності агропромислової фірми «Черемош» за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області, 2001 року позивач, ОСОБА_1 , відкрито та безперервно без приховування користується вищевказаними об`єктами, доказом того є Акт обстеження Великорожинського старостату Кутської ТГ № 108/14-16 від 30.10.2024 р.

За час його постійного користування він сплачує всі комунальні послуги. Також ним було проведені ремонтні роботи в казаних об`єнтів нерухомості.

Таким чином він відкрито, добросовісно та безперервно володіє нерухомими об`єктами вказаними в позовній заяві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , утримує ці об`єкти в належному стані. З метою підтвердження технічних характеристик нерухомих об`єктів ним було замовлено виготовлення технічних паспортів на ці об`єкти, які оформлені на відповідачів. Відповідачі в цій справі виступають умовними власниками нерухомого майна, а також у зв`язку із тим, що на дані об`єкти відсутні правовстановлюючі документа, тобто Державний Акт на право власності, то позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на об`єкти нерухомості до Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області. В інший спосіб, зареєструвати право власності на вказані об`єкти нерухомості не представляється за можливе а відтак просить позов задоволити.

Позивач в судове засідання не з`явився , від представника позивача адвоката Бойчука Л.А. поступила заява із клопотанням про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.

Відповідачі в справі ОСОБА_2 ,, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, подали суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача, Кутської селищної ради в судове засіданні не з`явився про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причина неявки суду не відома.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за наступних підстав:

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач в справі посилається на той факт, що він з 2001 року він користувався відкрито нерухомим майном, а саме: гаражем загальною площею 90.8 кв.м.; лісопильним цехом загальною площею 136.6 кв.м, Б-навісом; гаражем загальною площею 63 кв.м.; насосною станцією загальною площею 106.7 кв.м, яка знаходиться у зберіганні відповідача-2 Калинича В.), та відповідача-3 ( ОСОБА_5 ) по частин, гаражем загальна площа 102.8 кв.м,; гаражем загальною площею 32.3 кв.м,; гаражем загальною площею 29.6 кв.м, та приміщенням шкіряного цеху загальною площею 246.1 кв.м.

Вищезазначені об`єкти після реструктуризації колективного сількогосподарського підприємства «17 Вересня», за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області були розподілені та визначені у індивідуальні частки (пай) членам КСП. Після того як пайові частки були сформовані та виділені членам КСП «17 Вересня», особами які отримали пай було створено агропромислову фірму «Черемош», яка здійснювала свою діяльність до 1999 р.

Після зупинення діяльності агропромислової фірми «Черемош» за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області, 2001 року позивач, ОСОБА_1 , стверджує, що відкрито та безперервно без приховування користується вищевказаними об`єктами, доказом того є Акт обстеження Великорожинського старостату Кутської ТГ № 108/14-16 від 30.10.2024 р.

Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження факту виділення відповідачам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вказаних нежитлових приміщень, як індивідуальної частки паю КСП «17 вересня».

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, або, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335, 344 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

З огляду на предмет та підстави позову, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, що врегульовують питання щодо здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колективних сільськогосподарських підприємств.

У статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» вказано, що майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства.

За змістом статті 9 вказаного Закону до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Порядок прийняття співвласниками рішень про виділення майна в натурі врегульовано Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Пунктами 2.4, 2.5 Рекомендацій передбачено, що управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється через загальні збори співвласників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 було затверджене Типове положення про комісію з вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (далі - Типове положення).

У пункті 3 Типового положення зазначено, що основним завданням комісії є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, зокрема реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства.

Пунктами 4, 5 Типового положення визначені права комісії, які зводяться до проведення розрахунків щодо пайового майна, визначення структури пайового фонду тощо.

Так, комісія визначає розміри паїв колишніх членів підприємства, що не були ними одержані в натурі, грошима або цінними паперами під час припинення членства, а також виявляє осіб, які є їх власниками; розглядає заяви осіб щодо визнання за ними права на майновий пай та правильності розрахунку вартості паїв (підпункти 8, 9 пункту 4 Типового положення).

Співвласники розпайованого майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначеному рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності .

При цьому, порядок виділення майна в натурі має бути вчинено лише з дотриманням процедури, передбаченої законом.

На переконання суду позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розподілу і закріплення за відповідачами в справі часток у майні агропромислової фірми «Черемош» в натурі, тобто факту набуття права власності на спірне майно у встановленому законом порядку, зокрема відсутні майнові сертифікати видані на осіб відповідачів.

Окрім того суд звертає увагу, що в поданих заявах до суду (а.с.82-83, 86-87, 89-90) відповідачі стверджують про підтримання ними позовних вимог, що суперечить вимогам п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, за якою відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Позивач за вимогами позовної заяви просить визнати за ним право власності на об`єкти нерухомості за набувальною давністю.

Так, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17(провадження №12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в обґрунтування заявлених ним позовних вимог в позовній заяві сам вказує, що об`єкти нерухомості, право власності на які він просить суд визнати за ним, після реструктуризації колективного сількогосподарського підприємства «17 Вересня», за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області були розподілені та визначені у індивідуальні частки (пай) членам КСП. Після того як пайові частки були сформовані та виділені членам КСП «17 Вересня», особами які отримали пай було створено агропромислову фірму «Черемош», яка здійснювала свою діяльність до 1999 р.

Після зупинення діяльності агропромислової фірми «Черемош» за адресою вул. «Незалежності», с. Великий Рожин, Косівського району Івано-Франківської області, 2001 року позивач стверджує, що відкрито та безперервно користується вказаними об`єктами нерухомості.

Разом із тим позивач в позовній заяві зазначає, що з метою підтвердження технічних характеристик нерухомих об`єктів ним було замовлено виготовлення технічних паспортів на об`єкти нерухомості, які оформлені на відповідачів в справі, ймовірних власників в підтвердження чого до матеріалів справи долучено: копію технічного паспорта на гараж загальною площею 29,6 кв.м. що по АДРЕСА_1 , (Реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності №ТІ01-8903-3324-8205-7343) виданого на ім`я відповідача в справі ОСОБА_4 (а.с.36-38) ; копію технічного паспорта на приміщення шкіряного цеху по вул.. Незалежності в с.Великий Рожин Косівського району, реєстраційний номер № ТІ01: 8870-9784-5986-218, виданого на ім`я відповідача в справі ОСОБА_4 (а.с.36-38) ; копією технічного паспорта на приміщення насосної станції по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8914-3376-3949-9236, виданого на ім`я відповідачів в справі по частині ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.4446); копією технічного паспорта на приміщення гаража площею 32.3 кв.м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8857-8048-7241-9138 виданого на ім`я відповідача ОСОБА_4 а.с.47-49; копією технічного паспорта на приміщення гаража площею 102,8 кв.м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8885-4971-5221-0408 виданого на ім`я відповідача ОСОБА_4 а.с.50-52; копією технічного паспорта на приміщення гаража площею 63 кв.м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8923-8713-0926-7982 виданого на ім`я відповідача ОСОБА_3 а.с.53-55; копією технічного паспорта на приміщення лісопильного цеху площею 136,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8929-5527-3730-6447 виданого на ім`я відповідача ОСОБА_2 а.с.56-58 ; копією технічного паспорта на приміщення гаражу площею 90,8 кв.м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № ТІ01: 8936-8346-2786-3954 виданого на ім`я відповідача ОСОБА_2 а.с.59-61

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 достовірно знав про те, що об`єкти нерухомості якими він ймовірно користувався були розподілені у індивідуальні частки (пай) членам Агрофірми «Черемош», зокрема відповідачам в цій справі.

Однак будь - яких доказів того, що відповідачі отримали сертифікати на вказані паї та відмовилися від свого права власності на вказане нерухоме майно матеріали справи не містять. Як і відсутні докази на підставі яких документів позивач набув права на вказані об`єкти нерухомості.

Подані до суду від імені відповідачів в справі заяви ідентичні за своїм змістом та не є доказом того, що вказані особи є належними відповідачами і їм належить право власності чи користування цими об`єктами нерухомості.

Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірним нерухомим майном не знав і не повинен був знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено.

Факт сплати комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України.

Аналогійний висновок викладено в постанові Верховного суду від 10 січня 2023 року у справі №462/1720/21(провадження №61-7977св22).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц.

Водночас і сам по собі факт користування об`єктами нерухомості не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на них за набувальною давністю у розумінні ст. 344 ЦК України.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, враховуючи відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно, недоведеність того факту, що позивач не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на приміщення: гаражу загальна площа 90.8 кв.м.; лісопильного цеху загальна площа 136.6 кв.м, навісу; гаражу загальна площа 63 кв.м,; насосною станцією загальна площа 106.7 кв.м, ; гаражу загальна площа 102.8 кв.м,; гаражу загальна площа 32.3 кв.м,; -гаражу загальна площа 29.6 кв.м, та приміщенням шкіряного цеху загальна площа 246.1 кв.м., суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для набуття позивачем в цій справі ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на вказані об`єкти нерухомості, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Крилюк М.І.