Рішення № 126303590, 01.04.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2025 р. №520/23641/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) код ЄДРПОУ ВП: НОМЕР_4 , щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 27457,58 грн.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 27457,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Після звільнення з військової служби 21.11.2023 подала рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно. Однак відповідачем усупереч вимог чинного законодавства не нараховано та не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу через систему "Електронний суд" та надійшла в електронний кабінет користувача, що підтверджується електронною роздруківкою.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що ОСОБА_1 не подано відповідного рапорту саме до Військової частини НОМЕР_2 про виплату компенсації про нерухоме майно безпосередньо у рік звільнення зі служби (тобто у 2023 році). Відтак, позивачка не має права на отримання компенсації за неотримане речове майно, враховуючи також, що військові частини є бюджетними організаціями та не можуть розпоряджатися коштами на власний розсуд. Також вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду.

Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних силах України, у в/ч НОМЕР_3 та наказом командира Військової частини НОМЕР_3 № 340 від 21.11.2023 звільнена з військової служби.

21.11.2023 ОСОБА_1 на імя командира Військової частини НОМЕР_3 сформовано рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Вказаний рапорт у лівому верхньому кутку містить резолюцію про прийняття вказаного рапорту до розрахунку.

17.01.2024 за підписом начальника ПРС в/ч НОМЕР_3 та начальника речової служби НОМЕР_2 сформовано довідку - розрахунок про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 , загальна вартість складала 27457, 58 грн.

11.05.2024 ОСОБА_1 звернулась на гарячу лінію Міністерства оборони України зі зверненням, в якому вказала, що 22.11.2023 звільнена з військової служби, однак до сих пір не отримала грошову компенсацію за неотримане речове майно, хоча 22.11.2023 надавала відповідний рапорт.

Листом тво. командира Військової частини НОМЕР_2 від 10.06.2024 № 553/3118 командувачу Медичних Сил ЗСУ повідомлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 22.11.2023 та скаржниця вказує, що не отримала до цього часу грошову компенсацію за неотримане речове майно. У в/ч НОМЕР_3 було проведено службове розслідування щодо посадових осіб, які не вчасно подали довідку - розрахунок за неотримане речове майно та притягнуто їх до відповідальності. Військова частина НОМЕР_2 не може здійснити виплату згідно довідки - розрахунку за 2023 рік. ОСОБА_1 рекомендовано звернутись у судовому порядку щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII).

Стаття 1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті затверджений Порядок № 178, пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі -Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в п. 3 Порядку "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18.

Відповідно до абз. 1 та 3 п. 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З наведених вище положень слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем рапорту за місцем військової служби, складанням речовою службою військової частини довідки про вартість речового майна та виданням наказу, в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі такої довідки. При цьому, розрахунок грошової компенсації здійснюється виходячи з закупівельної вартості майна станом на 01 січня поточного року.

У разі подання відповідного рапорту військовослужбовцем під час проходження служби, за військовою частиною виникає обов`язок виплатити військовослужбовцю грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, від 27 січня 2021 року в справі № 340/680/20.

При цьому слід зауважити, що після звільнення зі служби військовослужбовець зберігає право на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у пункті 43 постанови від 30 липня 2020 року в справі № 820/5767/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2023 ОСОБА_1 на імя командира Військової частини НОМЕР_3 сформовано рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Вказаний рапорт у лівому верхньому кутку містить резолюцію про прийняття вказаного рапорту до розрахунку саме 21.11.2023.

Тобто позивачкою дотримано процедуру реалізації її права на отримання компенсації за неотримане речове майно у день звільнення з військової служби шляхом подання відповідного рапорту до Військової частини НОМЕР_3 , де вона безпосередньо проходила військову службу та вказаний рапорт позивачки був завізований 21.11.2023.

Натомість, відповідачем допущену бездіяльність щодо ненарахування та не виплати позивачки компенсації за неотримане речове майно.

Суд вважає необґрунтованим посилання Військової частини НОМЕР_2 у відзиві на позов на те, що ОСОБА_1 не подано відповідного рапорту саме до Військової частини НОМЕР_2 про виплату компенсації про нерухоме майно, оскільки жодних заперечень стосовно того, що саме Військова частина НОМЕР_2 в даному випадку не уповноважена здійснювати нарахування та виплату позивачці компенсації за неотримане речове майно, відзив на позов не містить, що дає підстави для висновку, що саме ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснює нарахування (перерахунок) та виплату позивачці компенсації за неотримане речове майно, враховуючи також те, що довідка - розрахунок про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 підписана начальника ПРС в/ч НОМЕР_3 та начальником речової служби НОМЕР_2 .

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на обставини того, що компенсація за неотримане речове майно виплачується саме у рік звільнення, у той час як позивачку звільнено з військової служби 21.11.2023, а за компенсацією за неотримане речове майно позивачка звертається уже у 2024 році, оскільки довідка - розрахунок про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 (на підставі якої проводиться подальша виплата компенсації) підписана лише 17.01.2024 року та за вказаним фактом несвоєчасного подання довідки - розрахунку проведено службове розслідування та притягнуто до відповідальності посадових осіб, про що зазначено у листі від 10.06.2024 № 553/3318 за підписом тво. командира Військової частини НОМЕР_2 .

Доводи відповідача, що Військова частина НОМЕР_2 є бюджетною організацією та розпорядником коштів, яка фінансується з державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування, не можуть спростувати висновок суду про протиправність зазначеної бездіяльності, оскільки діяльність в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування через розпорядника бюджетних коштів не є підставою для звільнення Військової частини НОМЕР_2 від обов`язку сплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Суд не приймає доводи відповідача, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, за наступних підстав.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.

Стаття 233 КЗпП України (в редакції, чинній на дату подання позовної заяви до суду) врегульовує питання строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів таким чином.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідач не надав суду доказів повідомлення ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні саме станом на 21.11.2023 (дату звільнення зі служби та дату подання позивачкою рапорту про компенсацію за неотримане речове майно), отже відсутні підстави вважати, що позивачка знала або ж повиненна була дізнатись про порушення своїх прав саме в день свого звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що лише 17.01.2024 за підписом начальника ПРС в/ч НОМЕР_3 та начальника речової служби НОМЕР_2 сформовано довідку - розрахунок про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 , загальна вартість складала 27457, 58 грн.

11.05.2024 ОСОБА_1 звернулась на гарячу лінію Міністерства оборони України зі зверненням, в якому вказала, що 22.11.2023 звільнена з військової служби, однак до сих пір не отримала грошову компенсацію за неотримане речове майно, хоча 22.11.2023 надавала відповідний рапорт.

Листом тво. командира Військової частини НОМЕР_2 від 10.06.2024 № 553/3118 командувачу Медичних Сил ЗСУ повідомлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 22.11.2023 та скаржниця вказує, що не отримала до цього часу грошову компенсацію за неотримане речове майно. У в/ч НОМЕР_3 було проведено службове розслідування щодо посадових осіб, які не вчасно подали довідку - розрахунок за неотримане речове майно та притягнуто їх до відповідальності. Військова частина НОМЕР_2 не може здійснити виплату згідно довідки - розрахунку за 2023 рік. ОСОБА_1 рекомендовано звернутись у судовому порядку щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Водночас, наказ командира військової частини про виплату позивачці сум компенсації за неотримане речове майно, матеріали справи не містять.

Також, судом з системи "Діловодство спеціалізованого суду" з`ясовано, що первинно позивачка зверталась до суду 12.07.2024 із позовною заявою аналогічного змісту, однак ухвалою суду від 19.08.2024 у справі № 520/19645/24 позовну заяву повернуто позивачці.

З даним адміністративним позовом позивачка звернулась до суду 21.08.2024 року, а тому, враховуючи встановлені вище судом обставини, позивачка не пропустила строк звернення до суду.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням визначеного, враховуючи, що відповідачем не виплачена компенсація за неотримане речове майно, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 ( де проходила службу позивачка) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, у відповідності до Порядку № 178 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 27457,58 грн.

Окремо суд зауважує, що судом вище обрано найбільш доцільний та ефективний спосіб поновлення прав позивачки, оскільки заявлений позивачкою такий спосіб захисту своїх прав як стягнення з військової частини сум компенсації за неотримане речове майно є передчасним, з огляду на те, що наразі такі суми на користь позивачки не нараховані.

Враховуючи сукупність викладених обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази у їх сукупності при безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України, оскільки позивачка має статус учасника УБД та, відповідно, має пільги щодо сплати судового збору.

Окремо суд зауважує, що сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. згідно квитанції № 4829-7107-0845-3457 рахується як сплачений у межах справи № 520/19645/24 (суддя Рубан В.В.).

Відповідно, позивачка не позбавлена права звернення у межах справи № 520/19645/24 (суддя Рубан В.В.) із заявою про повернення судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в особі відокремленого підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, у відповідності до Порядку № 178.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) ( код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати на виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 27457 (двадцять сім тисяч чотириста п`ятдесят сім)грн. 58 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.С.Мороко