Рішення № 126293007, 02.04.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/204/25

2/302/172/25

Номер рядка звіту 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2025 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участюсекретаря судовогозасідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в інтересах якого діє представник - адвокат Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс», в інтересах якого діє представник адвокат Романенко М. Е., звернулося до Хустського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 14 квітня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір про споживчий кредит № 4083338, за умовами якого позичальник /відповідач/ отримав шляхомперерахування насвій банківськийкартковий рахуноккредит урозмірі 10000грн,зі сплатою процентів за кожен день за їх користування.

Зазначало, що ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за цим договором виконало в повному обсязі, натомість відповідач свої зобов`язання не виконав у зв`язку з чим у нього станом на 10.08.2021, тобто на день відступлення права вимоги за договором № 06Е, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс», наявна заборгованість у розмірі 41875,00 грн, із яких: 9 000 грн за тілом кредиту; 31875,00 грн за відсотками; 1000 грн за комісійними винагородами.

Стверджувало і те, що ним як новим кредитором направлялося відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по цьому кредитному договорі № 4083338, проте ОСОБА_1 свого обов`язку з погашення кредитної заборгованості так і не виконав.

Посилаючись на наведені вище обставини просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4083338 від 14.04.2021 у розмірі 41875,00 грн, а також 2422,40 грн сплаченого судового збору та 6000 грн понесених витрат на оплату правової допомоги.

Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2025 року цивільну справу за цим позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 передано за територіальною підсудністю до Міжгірського районного суду Закарпатської області, яка надійшла до останнього 21.02.2025 (а.с.94,95,102).

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24.02.2025 відкрито провадження у справі за цим позовом ТОВ «Діджи Фінанс» за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.106, 107).

У відзиві на позов ТОВ «Діджи Фінанс» відповідач ОСОБА_1 посилався на безпідставність позовних вимог до нього, оскільки: - договір кредиту не містить його підпису та підпису уповноваженої на те особи з боку кредитодавця; - він не укладав цей договір, а відтак і не погоджував процентну ставку, яка є неспівмірною розміру кредиту і підлягає до зменшення; - встановлена комісія у розмірі 1000 грн суперечить частинам 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»; - не надано доказів на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового кредитора (позивача) у сумі, вказаній у додатках до договору факторингу; - є відсутніми у матеріалах справі первинні документи, оформленні відповідно до ч. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які б підтверджували отримання ним кредиту; - обсяг виконаних адвокатом робіт є неспівмірним фактичним витратам часу, а тому і підстав для стягнення з нього 6000 грн витрат на професійну (правничу) допомогу немає.

З огляду на наведене просив суд у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до нього відмовити.

У відповіді на відзив ТОВ «Діджи Фінанс»посилалося нанеобґрунтованість доводіввідповідача ОСОБА_1 та просилопозов задовольнитиповністю.

Представник позивача у судове засідання не з`явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо у позовній заяві, відповіді на відзив та заяві від 24.03.2025 просив суд розглянути цю справу без участі сторони позивача.

Відповідач ОСОБА_1 також повторно у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідно до положень ч. 11 ст. 128, ст. 131 ЦПК України (а.с.109, 142).

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно доч.2ст.247ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 14.04.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 булоукладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 4083338 (а.с.22-30),відповідно доякого позичальнику ОСОБА_1 надано строкомна 30днів кредиту розмірі10000грн,зі сплатою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день їх користування /пункти 1.1-1.4, 1.6/.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок /пункт 2.1. договору/.

Цей договір, що складається з правил та індивідуальної частини (з додатками № 1 та № 2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань /пункт 7.1. договору/.

Цей кредитний договір, а також паспорт споживчого кредиту № 4083338 (а.с.31,32) підписані позичальником ОСОБА_1 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 6 цього договору. Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

ТОВ «Мілоан» виконало узяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору та перерахувало йому грошові кошти в розмірі 10000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення № 43829602 від 14.04.2021 щодо переказу коштів відповідачу на номер НОМЕР_1 (а.с.34).

Відповідач ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань у повному обсязі не виконав (сплатив лише частково 14.05.2021 року 1000 грн тіла кредиту та 1650 грн процентів), у зв`язку з чим у нього перед ТОВ «Мілоан» станом на 28 липня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 41875,00 грн, із яких: 9 000 грн за тілом кредиту; 31875,00 грн за відсотками; 1000 грн за комісійними винагородами, що стверджується відповідним розрахунком заборгованості (а.с.74-76).

Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 06Е від 10.08.2021 ТОВ «Мілоан» відступило за плату право грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 4083338щодо ОСОБА_1 (а.с.73,77-88).

27 вересня 2024 року ТОВ «Діджі Фінанс» було надіслано ОСОБА_1 досудову вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості у розмірі 41875,00 гривень (а.с.37,38).

Розглядаючи цей спір, суд керується тим, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються насамперед загальними положення ЦК України про зобов`язання, параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит», законами України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування».

Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно дост. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК Українипередбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

За користуваннячужими грошовимикоштами боржникзобов`язаний сплачуватипроценти,якщо іншене встановленодоговором міжфізичними особамиабо закономпро банкиі банківськудіяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною першоюст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини першіст. 16 ЦК України,ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд уважає неспроможними твердження відповідача про не укладення ним в електронній формі даного договору, оскільки як видно з процесу оформлення та розгляду поданої ним анкети-заяви на кредит № 4083338 (а.с.69) та одноразового ідентифікатора Z31614 на цьому договорі (а.с.171), то цей договір був ним підписаний одноразовим ідентифікатором 14.04.2021 о 08:51 годині.

Голослівними суд уважає і доводи відповідача про те, що у матеріалах справі є відсутні первинні документи, оформленні відповідно до ч. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які б підтверджували отримання ним кредиту, оскільки, як уже зазначалося вище, відповідно до платіжного доручення № 43829602 від 14.04.2021 ОСОБА_1 було перераховано 10000 грн кредитних коштів (а.с.34). До того ж відповідачем 14.05.2021 було частково погашено кредитну заборгованість у розмірі 2650 грн (а.с.74) та сам відповідач у мотивувальній частині відзиву на позов просив суд зменшити розмір нарахованих йому відсотків (а.с.120), що поза розумним сумнівом свідчить як про укладеність даного договору, обізнаності ОСОБА_1 з його умовами, так і про отримання ним кредитних коштів.

На переконання суду, необґрунтованим є і посилання відповідача про безпідставність до нього вимоги позивача щодо стягнення комісії у розмірі 1000 грн, оскільки така передбачена пунктом 1.5.1 договору про споживчий кредит № 4083338 від 14.01.2021 та відповідає вимогам ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv.theUnitedKingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свою вимогу, а відтак позов підлягає до задоволення повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 гривень (а.с.1).

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як уже вказувалося вище пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Як установлено матеріалами справи інтереси позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі щодо підготовки позовних документів до суду представляла адвокатка Стародуб І. В., яка діяла на підставі договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01.11.2024 та додаткової угоди № 4083338 від 30.11.2024 до цього договору, укладених між нею та ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с.17-21, 33); актом № 4083338 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконанням робіт, надання послуг) від 30.11.2024 на загальну суму в розмірі 6000 гривень (а.с.68).

Отже, з приводу заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та з урахуванням вимог пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, наявності заперечень зі сторони відповідача щодо розміру цих витрат та виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, справедливості, конкретних обставин справи, суд уважаєзанеобхідне стягнутиз відповідача ОСОБА_1 на користьТОВ «ДіджіФінанс» 4000грн понесенихвитрат направову (правничу)допомогу. У стягненні решта витрат на правову (правничу) допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями76-81,89,133,137,141,259,263-265,268,273,274,279,354,355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», в інтересах якого діє представник - адвокат Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4083338 від 14.04.2021 у розмірі 41875 (сорок одну тисячу вісімсот сімдесят п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок понесених судових витрат по сплаті судового збору та 4 000 (чотири тисячі) гривень витрат на правову (правничу) допомогу. У стягненні решта витрат на правову (правничу) допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 2 квітня 2025 року.

Учасники справи:

ПозивачТовариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місце знаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1 м. Бровари Київської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42649746;

Відповідач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В. Ю. Готра