Рішення № 126290916, 01.04.2025, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1445/24

2/468/332/25

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Звягіної О.В., за участю секретаря судового засідання Шутєєвої Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Баштанка в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до РВП Баштанського району ГУНП в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди в розмірі 500000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В провадженніБаштанського районногосуду Миколаївськоїобласті знаходитьсяцивільна справаза позовом ОСОБА_1 доРВП Баштанськогорайону ГУНПв Миколаївськійобласті про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди в розмірі 500000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що бездіяльність відповідача завдала йому моральної шкоди та матеріальних збитків.

Ухвалою судді від 06 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24.03.2025 року Баштанським РВП ГУНП в Миколаївській області направлено відзив, в якому йдеться мова про визнання Баштанського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області неналежним відповідачем та прохання відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином. Надав заяву, в якій просив розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 31.03.2025 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

В зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, суд прийшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. На переконання позивача відповідачем є РВП Баштанського району ГУНП в Миколаївській області, як порушник його права. Однак, належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Позивачу дане право було роз`яснено, однак він категорично наполягав на залучення в якості відповідача саме Баштанське РВП.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Як вбачається з отриманої судом інформації, відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 №440, Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Національна поліція здійснює свої повноваження через центральний орган управління та утворені в установленому порядку територіальні (у тому числі міжрегіональні) органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах.

Статтею 13 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та як міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць).

За змістом п.8 розділу V зазначеного Положення Головне управління Національної поліції в Миколаївській області є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та інших фінансових установах України, печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, інші печатки та штампи, бланки, необхідні для здійснення діяльності.

Згідно п.7. розділу І Положення про Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, ГУНП реалізує свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку структурні та територіальні (відокремлені) підрозділи. У зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», прийнято рішення про ліквідацію УМВС України в Миколаївській області та його територіальних підрозділів і створено Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, про що внесено відповідні записи до державного реєстру.

Підпорядковані підрозділи не мають статусу юридичної особи та не відповідають по фінансовим зобов`язанням. На теперішній час лише ГУНП в Миколаївській області є юридичною особою і є власником всього майна яким користуються підрозділи ГУНП в Миколаївській області.

Тобто, Баштанський РВП ГУНП в Миколаївській області є лише територіальним підрозділом та статусу юридичної особи не має.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач Баштанський РВП ГУНП в Миколаївській області не може виступати належним відповідачем у даному спорі.

Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 76 - 81, 89, 141, 263-265, 279, 280 - 282, 284, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до РВП Баштанського району ГУНП в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди в розмірі 500000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СУДДЯ: