Ухвала суду № 126290458, 01.04.2025, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 129/2431/23

Провадження № 1-кп/147/20/25

УХВАЛА

іменем України

01 квітня 2025 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

із секретарем ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023150000000140 від 28.02.2023, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,

В С Т А Н О В И В:

17 січня 2024 року до Тростянецького районного суду Вінницької області з Вінницького апеляційного суду на підставі ухвали суду від 08 листопада 2023 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023150000000140 від 28.02.2023, про обвинувачення ОСОБА_6 .

Розгляд справи призначено на 12:45 годину 01 квітня 2025 року.

31 березня 2025 року через канцелярію суду надійшло клопотання прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави. Подане клопотання обгрунтоване продовженням існування ризиків, передбачених пунктами 1, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Прокурор стверджує, що запобігти настанню вказаних ризиків неможливо застосуванням більш м`яких запобіжних заходів.

В судовому засіданні 01 квітня 2025 року прокурор подане клопотання підтримав, просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора заперечував та просив застосувати до нього більш м`який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , про що подав відповідне клопотання. Стверджує, що ризики наведені прокурором у клопотанні необгрунтовані, нічим не підтвердженні та грунтуються тільки на припущеннях.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 зазначила, що підтримує клопотання свого підзахисного та висловилась, що ризики наведені у клопотанні прокурора не знайшли свого підтвердження, а тому просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання її підзахисного і обрати йому більш м`який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Суд, вислухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, та поданих клопотань дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Згідно з положеннями п. "С" ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. Під час розгляду питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою міститься і в положеннях статтей 177, 178, 183 КПК України.

Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

На теперішній час, розгляд справи триває, не завершено дослідженння письмових доказів, свідки не допитані, обвинувачений не допитаний, тому суд погоджується із доводами прокурора наведеними у клопотанні про наявність ризиків передбачених пунктами 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. Так, ухвалою слідчого судді при обранні запобіжного заходу була встановлена наявність існування ризиків можливого переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

У суду відсутні відомості, які б свідчили про те, що ризики передбачені ст.177 КПК України, на даний час, втратили свою актуальність чи зменшилися.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, варто вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Санкція частини 2 ст. 111 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.

Суд бере до уваги, що в даному випадку суворість покарання, передбаченого за злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , в сукупності з даними про особу обвинуваченого та іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.

Суд також враховує роз`яснення, надані Верховним Судом у листі від 03.03.2022 №1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», де у п. 8 зазначено, що як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.

Отже, суд бере до уваги, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, обвинувачений може переховуватись від суду, зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого. Разом з тим, суд також враховує відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків.

Суд також враховує відомості щодо особи обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме те, що він раніше несудимий, неодружений, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 резервний батальйон ОК " ІНФОРМАЦІЯ_2 "), має постійне місце реєстрації та проживання, його стан здоров`я, а також те, що матеріали клопотання не містять будь-яких даних, що поточний стан його здоров`я перешкоджає перебуванню в ізоляції від суспільства. Таких даних не надано і стороною захисту.

Судом під час вирішення питання щодо наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою враховані усі наявні у розпорядженні дані про особу обвинуваченого, та, на переконання суду, в будь-якому випадку самі по собі не можуть бути визнані достатніми для висновку про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не спростовують твердження сторони обвинувачення про можливість ухилення обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Крім того, під час надання оцінки наявності ризиків переховуватись від суду, судом також враховується, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" із урахуванням продовження строку дії на теперішній час.

Також, згідно із ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2ст. 111 КК України, з урахуванням встановлених ризиків та даних про його особу, колегія суддів не знаходить підстав для визначення застави, що відповідає положенням ч. 4ст. 183 КПК України.

Колегія суддів також враховує положення ч. 6ст. 176 КПК України.

Згідно із приписами ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не встановлено.

Враховуючи те, що судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які на даний час відомі суду, характер та обставини обвинувачення, суд дійшов переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв`язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.

Водночас суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку суд дійшов переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним покладених судом обов`язків у справі.

На думку суду, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого, а обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід, враховуючи обставини інкримінованого кримінального правопорушення, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Таким чином, наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого у виді тримання під вартою до 30 травня 2025 року, без визначення розміру застави, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Водночас клопотання обвинуваченого, яке підтримане його захисником, не підлягає задоволенню.

Оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст.111 КК України, з урахуванням встановлених ризиків та даних про його особу, колегія суддів не знаходить підстав для визначення застави, що відповідає положенням ч.4ст. 183 КПК України, або обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

На підставі викладеного, керуючись положеннями статтей 177, 178, 183, 194, 197, 331, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, обвинуваченому ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) днів тобто до 30 травня 2025 року включно.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт відмовити.

Копію ухвали направити на адресу Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для вручення обвинуваченому та виконання.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали складено та оголошено о 12 годині 45 хвилин 02 квітня 2025 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3