Рішення № 126289071, 02.04.2025, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/4837/21

провадження № 2/619/9/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Калиновської Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Булах С.М.,

прокурора Антохіної О.С.,

представника відповідача, ОСОБА_1 Васіліу С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дергачі в режимі відеоконференції матеріали цивільної справи за позовною заявою керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року керівник Дергачівської окружної прокуратурив інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада)звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договорів дарування і купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельні ділянки.Прокурор просив суд: скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 18 червня 2013 року № 1401434 на земельну ділянку, площею 0,25 га (кадастровий номер 6322083001:00:000:3161) за ОСОБА_2 ; визнати недійсними договори дарування від 18 березня 2019 року, за якими ОСОБА_2 подарувала земельну ділянку (кадастровий номер 6322083001:00:000:3161) ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та скасувати державну реєстрацію цих правочинів; визнати недійсним договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 6322083001:00:000:3161), та скасувати державну реєстрацію цього правочину; зобов`язати ОСОБА_4 повернути на користь держави спірну земельну ділянку.

Вобґрунтування позовузазначено,що пунктом 1 рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 №89 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2 вказаного рішення передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області №10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 . Також відповідно до вказаного листа земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161 знаходиться в межах села Черкаська Лозова.

Крім того, рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 №89 складено та підписано Черкасько-Лозівським сільським головою без попереднього винесення даного питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, що підтверджується належним чином завіреною копією протоколу засідання сесії ради XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013, з якої вбачається, що вказанепитання нарозгляд радине виносилося,не розглядалося та відповідне рішення не приймалося. Крім того, рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04.10.2013 №190 відмовлено ОСОБА_2 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 у зв`язкуз йогоневідповідністю вимогамст.39,ст.60-62,ч.2,3ст.186-1 ЗК України. Підставою для відмови стало те, що вказана земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:0001, яка розташована за межами населеного пункту на території Черкасько-Лозівської сільської ради та перебуває в оренді ОСОБА_5 та відноситься до земель водного фонду.

Прокурор при зверненні до суду в позовній заяві посилається на те, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Відповідно до ст. 88 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Згідно листа Відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.07.2019 №10-20-23,18-855/109-19 та листа Державної екологічної інспекції у Харківській області від 14.08.2019 №2963/02-06, земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161 розташована в межах населеного пункту с. Черкаська Лозова. Крім цього, згідно листа Державної екологічної інспекції у Харківській області від 14.08.2019 №2963/02-06 передача у приватну власність земельної ділянки 6322083001:00:000:3161, що фактично розташована в прибережно-захисній смузі (землі водного фонду), здійснено для інших, не передбачених ст. 59 ЗК України видів діяльності. Вказане також підтверджує, що органом місцевого самоврядування відповідне рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, не приймалося. Крім того, вказує, що на підставі договору дарування від 18.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , власниками спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, стали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , право власності зареєстровано по 1/2 за кожною. У подальшому, згідно з договором купівлі - продажу від 25.05.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відчужили по 1/2 частині спірної земельної ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, ОСОБА_4 . Вдповідно до листа відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельна ділянка з кадастровим номером: 6322083001:00:000:3161 на підставі нотаріальної заяви власника земельної ділянки - ОСОБА_4 поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6322083001:00:000:4091, 6322083001:00:000:4092, площею по 0,125 га кожна.

Також в позовній заяві прокурор посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), відповідно до якої зазначено, що зайняття земельноїділянки водногофонду зпорушенням вимогЗК Українита ВКУкраїни потрібнорозглядати якне пов`язанез позбавленнямволодіння порушенняправа власностідержави чивідповідної територіальноїгромади. У такому випадку позовну вимогу зобов`язатиповернути земельнуділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити протягом усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Тобто позовна давність на вимоги прокуратури за негаторним позовом не поширюється, оскільки порушення є «триваючим». Крім иого вказує про непоширення правил про давність до застосування наслідків витребування земельних ділянок та природних ресурсів, за якими закріплено правовий титул (правова підстава) власності на землю за Українським народом. Тобто доки зберігається правовий титул, суб`єкт права власності зберігає повноваження правової охорони та захисту свого права.

Крім того прокурор вказує, що рішенням Малоданилівської селищної ради І сесії VII скликання №8 від 15.11.2017 на виконання ст.ст. 25, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» та ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» розпочато процедуру реорганізації Черкасько-Лозівської сільської ради шляхом приєднання до Малоданилівської селищної ради. Згідно з п.2 вищевказаного рішення Малоданилівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Черкасько-Лозівської сільської ради. Відповідно до ч.1 ст. 1 Регламенту Малоданилівської селищної ради, затвердженого рішенням Малоданилівської селищної ради II сесії VII скликання №5 від 01.12.2017, остання є виборним представницьким органом місцевого самоврядування, що складається з депутатів і відповідно до закону представляє Малоданилівську селищну об`єднану територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Також, відповідно до ч.4 ст. 1 Регламенту Малоданилівської селищної ради остання є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду смт Мала Данилівка, сел. Караван, Лужок, Зайченки, Чайківка, Черкаська Лозова, селище Лісне та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в України» та іншими законами. Окружною прокуратурою до Малоданилівської селищної ради Харківської області на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист № 57-108-1576вих-21 від 23.07.2021. Поряд з цим, не зважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки, Малоданилівською селищною радою (об`єднаною територіальною громадою) заходи, спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави, не вжито, що свідчить про їх бездіяльність (лист селищної ради від 04.08.2021 № 02-20/2246).

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2021 рокузакрито провадження, з підстав, визначених пунктом3 частини першої статті255 ЦПК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2021 року, залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.06.2023 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено; ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 рокускасовано, асправу передатидля продовження розгляду до суду першої інстанції.

В процесі розгляду справи керівником Дергачівської окружної прокуратури надавались письмові пояснення (в порядку ст.43 ЦПК України), відповідно яких зазначено що пунктом 1 рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89 ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Пунктом 2 вказаного рішення передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 . Рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89 складено та підписано Черкасько-Лозівським сільським головою без попереднього винесення даного питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівськоі сільської ради Дергачівського району Харківської області. Тобто, органом місцевого самоврядування відповідне рішення у порядку, визначеному ст. 116 ЗК України, про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, не приймалося. На підставі договору дарування від 18.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , власниками спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, стали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , право власності зареєстровано по 1/2 за кожною. У подальшому, згідно з договором купівлі продажу від 25.05.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відчужили по 1/2 частині спірної земельної ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, ОСОБА_4 , який відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є власником спірної земельної ділянки на теперішній час. Крім того, рішенням Черкасько Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04.10.2013 № 190 відмовлено ОСОБА_2 в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 у зв`язку з його невідповідністю вимогам ст. 39, ст. 60-62, ч. 2, 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України. Підставою для відмови стало те, що вказана земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:0001, яка розташована за межами населенного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради й перебуває в оренді ОСОБА_5 та відноситься до земель водного фонду. Як вбачається з договору оренди земельної ділянки від 01.03.2006, укладеним між Дергачівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_5 його укладено строком на 5 років. Разом з тим, Додатковою угодою від 04.11.2011 до договору оренди землі, зареєстрованого 01 березня 2006 року за №040669300002 внесено зміни до договору в частині строку його дії та викладено п. 8 в наступній редакції: Договір укладено на 49 років. Таким чином, на теперішній час договір оренди земельної ділянки від 01.03.2006, укладений між Дергачівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_5 є чинним.

Щодо знаходження спірних земельних ділянок в межах прибрежної захисної смуги, прокурором зазначено наступне. Так, перебування спірних земельних ділянок в межах прибрежної захисної смуги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, листами Державної екологічної інспекції, Головного управління Держгеокадастру, а саме: 1. Лист Державної екологічної інспекції у Харківській області від 14.08.2019 №2863/0206 в якому зазначено, що під час візуального обстеження з АДРЕСА_2 встановлено, що земельна ділянка 6322083001:00:000:3061 розташована в межах населеного пункту на схилі берегу водного об`єкту (площа водного дзеркала ставка більш ніж 5 га). Перевіркою встановлено, що передача у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3061, що фактично розташована в межах прибрежної захисної смуги відбулась для інших, не передбачених ст.59 Земельного кодексу видів діяльності. Згідно Акту №555/11-02/02-06 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 30.07-12.08.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3061 площею 0,25 га знаходиться у приватній власності, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відстань від земельної ділянки до урізу води становить 20 м. Крім того, надано Витяги з Державного земельного кадастру та знімки з Публічної кадастрової карти, з яких вбачається, за допомогою функції лінійка встановлено, що до берегової смуги на земельній ділянці 6322083001:00:000:4091 відстань 23 метрів, а на земельній ділянці 6322083001:00:000:4092 - 28 метрів. Зазначене є підтвердженням факту перебування спірних земельних ділянок в межах прибрежної захисної смуги (50 метрів).

В письмовихпоясненнях прокурорвказував нате,що у провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебувала цивільна справа №619/3113/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області до ОСОБА_4 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18.09.2020, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04.02.2021, у задоволенні вказаного позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, однак, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову, судом застосовано строки позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України через обізнаність позивача Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) та прокурора з часу вивчення правомірності передачі в приватну власність земельної ділянки. Таким чином, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог. В свою чергу, у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності. Вважає, що вказаними рішеннями встановлений факт неправомірного вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, в свою чергу у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності. Дійсно, при зверненні до суду з позовом у 2020 році (справа № 619/3113/20), прокурором обрано таким спосіб захисту прав, як витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.Таким чином, прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом (справа № 619/3113/20). Вказав, що дійсно, до віндикаційних позовів застосовуються строки позовної давності. Разом з тим, у зв`язку з тим, що відповідачем було здійснено поділ земельних ділянок та інтереси держави так і залишились незахищеними, спірні земельні ділянки водного фонду продовжують перебувати у приватній власності фізичної особи, прокуратурою прийнято рішення щодо звернення до суду з позовною заявою, яка на теперішній час перебуває в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області (справа №619/4837/21).

Крім того прокурором зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Розташування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, крім випадків, передбачених частиною другою статті 59 ЗК України, отже зайняття земельної ділянки з порушенням ЗК України та ВК України (відповідно до висновків ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17) треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Щодо визнання недійсними правочинів, прокурором зазначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти «а» і «б» статті 21 ЗК України). Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. З огляду на те, що спірні земельні ділянки не могли бути передані у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів знали чи повинні були знати, поведінка обох його сторін не була добросовісною. Вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою прокурором зазначено, що Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117)). З огляду на все вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння відповідачем земельною ділянкою водного фонду у межах прибережної захисної є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. Користування приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо. У цій справі суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх використання з метою житлового та іншого будівництва, що прямо суперечить визначеній законом; у збереженні прибережної захисної смуги. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади. Люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження ставку, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права власності, отриманої з метою, що прямо суперечить закону. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки прокурор вказує, що відповідач, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від урізу води. Вона могла ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання власність земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки. Відтак, відповідач могла і повинна була розуміти, що ця ділянка належить до земель водного фонду, і її отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності того об`єкта, який відповідач за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем.

Прокурор, ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник Малоданилівської селещної ради (об`єднана теріторіальна громада) у судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомленний у встановленний законом порядку, причини неявки суду не відомі. У поданній до суду заяві про розгляд справи без участі, просив розглянути справу на розсуд суду та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача, ОСОБА_1 ОСОБА_7 в судовому засідання заперечувала проти задоволення позову , та просила суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви. Крім того , заявила , що данний позов не підлягає розгляду, як негаторний та відноситься до розгляду віндікаційного позову і просить застосувати строки позовної давності.

Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилася, причину неявки не повідомила, про місце, дату та час судового засідання повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки на останнє відоме місце проживання, яку особисто отримувала.

Відповідач, ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явилася, причину неявки не повідомила, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялася, шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення, однак судова повістка не вручена під час доставки та повернута до суду, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся, шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення, однак судова повістка не вручена під час доставки та повернута до суду, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Крім того, виклик відповідачів також було здійснено оголошенням, яке розміщено на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачам вручена.

Так, відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПК Україниу разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З урахуванням того, що відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи не з`явилися у судове засідання, не подали відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що пунктом 1 рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89 ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 2 вказаного рішення передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 .

На підставі договору дарування від 18.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , власниками спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, стали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , право власності зареєстровано по 1/2 за кожною.

У подальшому, згідно з договором купівлі продажу від 25.05.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відчужили по 1/2 частині спірної земельної ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, ОСОБА_4 , який відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є власником спірної земельної ділянки на теперішній час.

На час ухвалення рішення у даній справі власником спірних земельних ділянок є ОСОБА_4 .

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Щодо дотримання прокурором порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає наступне.

Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3статті 131-1 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatismutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskayav. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другоїстатті 2 ЦК Українидержава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина першастатті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другоїстатті 45 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання позову). Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 121 цього кодексу(речення третє абзацу третьогостатті 45 ЦПК Україниу вказаній редакції).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 12/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Місцеві державні адміністрації в межах, визначенихКонституцієюі законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів(пункт 3 частини першоїстатті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»у редакції, чинній на час звернення до суду).

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбаченийКонституцієюта законами України (пункт 5статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Прокурор посилався на те, що окружною прокуратурою до Малоданилівської селищної ради Харківської області на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист № 57-108-1576вих-21 від 23.07.2021. Поряд з цим, не зважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки, Малоданилівською селищною радою (об`єднаною територіальною громадою) заходи, спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави, не вжито, що свідчить про їх бездіяльність (лист селищної ради від 04.08.2021 № 02-20/2246).

Щодо належного способу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки.

Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі правочи інтерес мають бути захищені судому спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018року у справі №338/180/17, від 11вересня 2018року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц(пункт89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт7.23), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт67), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт58), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт98), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункт9.1), від 22 червня 2021 року у справах №334/3161/17 (пункт55) і №200/606/18 (пункт73), від 29 червня 2021року у справі №916/964/19 (пункт7.3), від 31 серпня 2021року у справі №903/1030/19 (пункт68), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункт19), від 23 листопада 2021року у справі №359/3373/16-ц (пункт143), від 14 грудня 2021року у справі №643/21744/19 (пункт61), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт8.31), від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт21), від 13 липня2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №4/1415/19).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядкустатей 387 - 388 ЦК України(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зістаттею 391 ЦК України(негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина першастатті 11 цього кодексуу редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першійстатті 13 ЦПКУкраїну у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Для відновлення порушеного права власності на спірні земельні ділянки в межах прибрежної захисної смуги прокурор заявив вимогу, зокрема, про зобов`язання повернути їх у власність держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) - саме як усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном належному власнику з підставстатті 152 Земельного кодексу Українитастатті 391 ЦК України, неодноразово наголошуючи, що звернувся до суду саме з негаторним позовом.

Разом з цим, витребування спірної земельної ділянки водного фонду з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставістатей 387-388 ЦК Українивласником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченомустаттею 391 ЦК Українита пунктом «б» частини третьоїстатті 152 Земельного кодексу України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (пункт 2 статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Суд зазначає, що факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 65-67).

Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 64).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статейЦК Україницю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37). Тобто зміст такого позову полягає у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьоїстатті 152 Земельного кодексу України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про зобов`язання повернути земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина першастатті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 з подібних правовідносин в якій виснувала, що належним способом захисту права держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка вибула із власності держави поза її волею, є витребування цієї ділянки з чужого володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку. Держава набуде прав власника, у тому числі права на усунення перешкод в користуванні землею (негаторний позов), тільки після набуття таким рішенням законної сили та реєстрації права власності держави на відповідну земельну ділянку.

До того ж для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Суд зазначає, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20, від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23, від 19 лютого 2024 року в справі №32/3602/22, від 12 серпня 2024 в справі № 756/405/24.

Як вище зазначалося, судом встановлено, що ОСОБА_4 є останнім набувачем спірних земельних ділянок, які він набув у власність на підставі договору купівлі- продажу від 25.05.2020, укладеного із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які, в свою чергу набули у власність спірні земельну ділянку на підставі договору дарування від 18.03.2019, укладених з ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заявлений прокурором негаторний позов, зокрема, про повернення спірних земельних ділянок, у контексті встановлених судом у даній справі обставин не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Висновок суду узгоджується із зазначеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, які також були враховані Верховним Судом у постанові 01.05.2024 у справі №369/2869/22, від 03.07.2024 у справі №369/4575/22, від 13.11.2024 у справі № 363/2930/22 та від 04.12.2024 у справі № 485/1500/21 у подібних правовідносинах.

Щодо можливості застосувати у даній справі принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), то суд вважає за необхідне зазначити таке.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від08.06.2021 у справі №662/397/15-ц.

Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Пред`являючи позов, як уже зазначалося, прокурор прохав скасувати запис про державну реєстрацію, визнати недійсними договір дарування, договір купівлі-продажу; зобов`язати ОСОБА_4 повернути у власність держави спірні земельні ділянки.

Суд звертає увагу на те, що прокурор наполягав на задоволенні заявлених ним позовних вимог, зазначаючи, що всі вимоги є ефективними.

Разом з цим, застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогамстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі №278/2111/23, від 04 грудня 2024 у справі №845/1500/21.

З огляду на зазначене, дотримуючись принципу диспозитивності сторін, а також те, що пред`явленні прокурором позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права держави, суд доходить висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд не вирішує питання щодо застосування загальної позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог, оскільки відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності позивачем можливо лише при встановленні підстав для задоволення позовних вимог за їх обґрунтованості та доведеності, а також за обрання належного способу захисту позивачем порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову сплачений судовий покладається на позивача.

Керуючись статтями2,4,10,12,13,76-81,89,141,259,263,264-265,280-284,289,351,352,354,355 ЦПК Українисуд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (Об?єднана територіальна громада) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і зобов`язання повернути земельні ділянки відмовити у повному обсязі.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити учасників справи:

Дергачівська окружна прокуратура, адреса: вул. Європейська, 63, м. Дергачі, Харківський район, Харківська область, 62303;

позивач: Малоданилівська селищна рада (об`єднана територіальна громада), адреса: вул. Ювілейна, 5, смт. Мала Данилівка, Харківський район, Харківська область, 62341, код ЄДРПОУ 04398790;

відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 , Ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ;

відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код: НОМЕР_4 .

Повний текст рішення виготовлено 02.04.2025.

Суддя Л. В. Калиновська