Ухвала суду № 126286851, 01.04.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/16341/24

Провадження № 1-кп/201/623/2025

УХВАЛА

1 квітня 2025 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в межах кримінального провадження №12024041650000871 клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3

у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_7

обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6

захисники ОСОБА_8 і ОСОБА_9

потерпіла ОСОБА_10

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 і ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні злочину передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим у виді тримання під вартою в обґрунтування якого прокурор посилався на те, що існує ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.

Зокрема, про наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, свідчить те, що обвинувачені здатні переховуватися від суду, оскільки останнім висунуте обвинувачення у особливо тяжкому злочині, відповідальність за який передбачена у виді довічного позбавлення волі, що може спонукати обвинувачених до уникнення відповідальності.

Крім того, ОСОБА_5 , уродженець м. Києва, де він і зареєстрований, проте проживає в Житомирській області, що свідчить про відсутність прив`язаності останнього до певного місця і більшу свободу для уникнення суду.

Також він є військовослужбовцем і внаслідок ведення бойових дій може намагатись уникати явки до суду під приводом участі в бойових діях.

Додатково прокурор вказав, що ОСОБА_11 не дотримався вимог Дисциплінарного статут ЗСУ, вживав психоактивні речовини під час фактичного несення служби, що свідчить про його негативну репутацію і можливість продовжити деструктивні дії.

Також прокурором зазначено, про наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки обвинувачені здатні впливати на свідків та потерпілу з метою зміни останніми показань, так як обвинуваченим відомо їх місцеперебування та засоби зв`язку. ОСОБА_5 , як військовслужбовець, має доступ до зброї, а тому ризик впливу на свідків підвищується.

Захисник ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотання прокурора в частині ОСОБА_5 та звернув увагу, що вказане клопотання не відповідає вимогам КПК України, так як не містить посилань на матеріали кримінального провадження, які доводять обґрунтованість підозри, а тому відсутні докази вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_5 , що в свою чергу, свідчить про необґрунтованість обвинувачення, а необґрунтованість обвинувачення є підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу.

Вважає, що і сам обвинувальний акт не конкретизований в частині обставин вчинення злочину і недоліки вказані судом при поверненні обвинувального акту не усунуті.

В своїй сукупності це свідчить про необґрунтованість обвинувачення, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу.

Також відсутні посилання на матеріали кримінального провадження, які доводять існування ризиків, що свідчить про відсутність таких доказів.

Звернув увагу, що прокурором не доведено жоден з ризиків на який він послався. Так, сама по собі тяжкість покарання не може бути доказом ризику переховування від суду, що не раз встановлювалось в рішеннях ЄСПЛ (Панченко проти Росії, Бакчиєв проти Молдови, Мамедов проти Росії). В той же чав ОСОБА_5 є військовослужбовцем, має на утриманні малолітню дитину, характеризується позитивно. Доводи прокурора про те, що військова служба може перешкодити обвинувачену з`явитись до суду, взагалі приймати до уваги не можна, так як виконання наказів командира з метою захисту країни від збройної агресії не може вважатись ухиленням від суду.

Прокурор не довів порушення дисципліни в медзакладі

Вплив на свідків взагалі не доведений жодним доказом, немає жодної інформації про такий вплив, тим паче, що обвинувачений жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності і прокурор вже втретє заявляє про ризик впливу на свідків, відносно яких суд вже двічі вказував на відсутність цього ризику.

Також прокурор не обґрунтував, що більш м`який запобіжний захід не здатен запобігти теоретичним ризикам на які вказує прокурор.

Вважає, що в разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість обвинувачення і наявність ризиків, то менш суворий запобіжний захід у виді особистого зобов`язання здатен їх забезпечити з огляду на характеристику обвинуваченого, його соціальні зв`язки, так як останній одружений, має малолітню дитину 2024 року народження.

Захисник звернув увагу, що ОСОБА_5 потребує лікуваня поранення отриманого під час захисту України, однак ДУВП № 4 не має можливості забезпечити таке лікування, обвинувачений вже 8 місцяів тримаєть під вартою без необхідного лікування і подальше тримання під вартою є небезпечним для здоровя.

Захисник ОСОБА_8 запереречував проти задоволення клопотання посилаючись на те, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання і реєстрації, ризики не підтвердились в судовому засіданні, а тому просив застосувати домашній арешт відносно обвинуваченого.

Обвинувачені підтримали заперечення своїх захисників.

Заслухавши учасників, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, однак так як кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, підозра трансформувалась в обвинувачення, обґрунтованість якого на стадії судового розгляду не перевіряється, так як суд до видалення до нарадчої кімнати за результатами розгляду кримінального провадження, не має право давати оцінку доказам і приходити до будь-якого висновку щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення.

Якщо суд під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу надасть оцінку доказам, то це викличе обґрунтований сумнів у можливості суду зберегти об`єктивність в подальшому при ухваленні рішення за результатами кримінального провадження. Законодавець недаремно заборонив повторну участь судді у кримінальному проваджені (ст. 76 КПК України), так як це забезпечує захист кримінального провадження від участі судді, який вже оцінював докази у кримінальному провадженні і очевидно не може бути повністю неупередженим при прийняття рішення за результатами розгляду кримінального провадження.

Отже доводи захисту про необґрунтованість обвинувачення суд не приймає до уваги.

Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті.

Суд вважає доведеним ризик переховування від суду обвинувачениих, так як останні обвинувачуються у вчинені особливо тяжкого злочину за який передбачене суворе покарання, яке не передбачає можливості звільнення від відбуття покарання з іспитовим строком, а тому, розуміючи наслідки розгляду кримінального провадження, обвинувачені очевидно можуть спробувати уникнути суду.

Також ступінь ризику підсилюється наявністю воєнного стану на території України, під час якого уникнути суду легше ніж в мирний час.

Доводи захисту про те, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для висновку про наявність ризику втечі суд приймає до уваги, однак обставини обвинувачення викладені в обвинувальному акті та воєнний стан в країні в своїй сукупності свідчать про наявність такого ризику і про високу ступінь його ймовірності.

Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Таким чином судом встановлено наявність ризику визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому відносно обвинуваченого може бути застосовано запобіжний захід.

В той же час ризик впливу на свідків прокурором в судовому засіданні втретє не доведений, так як прокурор не лише не надав доказів такого впливу, а й не вказав свідків на яких цей вплив можливий.

Вирішуючи питання доцільності продовження найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує, що він має місце реєстрації, одружений, має на утриманні дитину, не судимий, військовослужбовець з 19.07.2022, позитивно характеризується, отримав порання під час виконання обов`язку захисту України, те що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також суд враховує обставини злочину, описані в обвинувальному акті, наслідком якого є смерть людини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, яке являється суворим, що в своїй сукупності з ризиком свідчить, що менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою не здатний забезпечити встановлений ризик, а суспільна небезпека в даному випадку превалює над правом особи на свободу, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя людини, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави.

Вирішуючи питання доцільності продовження найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує вік та стан здоров`я обвинуваченого, його соціальні зв`язки, які не є міцними, так як він не одружений, офіційно не працевлаштований, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також суд враховує обставини злочину, описані в обвинувальному акті, наслідком якого є смерть людини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, яке являється суворим, що в своїй сукупності з ризиком свідчить, що менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою не здатний забезпечити встановлений ризик, а суспільна небезпека в даному випадку превалює над правом особи на свободу, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя людини, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави.

Посилання захисника на рішення «Панченко проти Росії» суд вважає незастосовним до цієї справи з огляду на те, що ОСОБА_12 перебував під вартою з 26.07.1995 по 29.02.2000 і в цей же час відносно нього тривало провадження. Суд дійсно у тій справі вказав, що суворість призначеного покарання є важливим елементом оцінки ризику втечі, однак тяжкість обвинувачень сама по собі не може служити виправданням тривалих періодів попереднього ув`язнення. Однак Суд також вказав, що продовження тримання під вартою може бути виправданим за наявності конкретних ознак справжньої вимоги суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над правилом поваги до індивідуальної свободи. Існування обґрунтованої підозри у вчиненні злочину заарештованою особою є умовоюsine qua nonдля законності продовження тримання під вартою, але через деякий час цього вже недостатньо. Суд погодився, що на початковому етапі провадження необхідність забезпечити належне проведення розслідування та запобігти втечі заявника може виправдати його тримання під вартою.

Отже, в контексті справи ОСОБА_12 , останній перебував під вартою протягом тривалого часу за злочини, які не призвели до позбавлення людини життя, в той час як ОСОБА_5 і ОСОБА_6 обвинувачуються саме у вбивстві, перебувають під вартою з червня 2024, що свідчить про те, що висновки ЄСПЛ у справі ОСОБА_12 , очевидно не релевантні для застосування у цій справі.

Посилання захисника на рішення «Мамедова проти Росії» суд вважає незастосовним до цієї справи з огляду на те, в тій справі Судом встановлено порушення п. 3 ст. 5 Конвенції через не взяття судом до уваги позитивних соціальних даних про ОСОБА_13 , не надання оцінки тривалості її перебування під вартою і хоча, Суд вказав, що тяжкість обвинувачення не є головним чинником, що доводить ризик, однак в тій справі Мамедова обвинувачувалась у шахрайстві, а не позбавлені життя людини.

Аналогічно і у справі «Бачеєв проти Молдови» Судом встановлено, що при продовженні тримання під вартою судом не дано оцінку позитивній попередній поведінці обвинуваченого.

Що стосується доводів захисту про відсутність лікування обвинуваченого ОСОБА_5 , то з цього приводу суд вважає за необхідне звернутись до керівництва ДУВП з вимогою провести обстеження обвинуваченого і , в разі необхідності, призначити лікування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178 199 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 30 травня 2025 року без визначення розміру застави.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 до 30 травня 2025 року без визначення розміру застави.

Ухвала може бути оскаржена в п`ятиденний строк з дня її проголошення шляхом подання скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а обвинуваченим в п`ятиденний строк з дня отримання ухвали суду.

Повний текст ухвали буде оголошено 01 квітня 2025 року о 16:00 годині.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3