Рішення № 126284633, 01.04.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15280/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіної Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №5102641 від 19.08.2021 року у розмірі 120779,00 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 20000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 99379,00 грн, заборгованість за комісіями - 1400,00 грн, а також судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правовоу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №5102641 від 19.08.2021 року, що акцептована відповідачем 19.08.2021 року, шляхом підписання електронним підписом відповідача. Відповідно до умов договору про споживчий кредит, кредит надається у розмірі 20000.00 грн строком на - 30 календарних днів. На виконання вимог договору відповідачу було надані кредитні кошти в сумі 20000,00 грн. Позивач вказує, що набув право вимоги на підставі укладеного Договору про відступлення прав вимог №10-03/2023/01 від 10.03.2023 року укладеного з ТОВ «Вердикт Капітал», в свою чергу. ТОВ «Вердикт капітал» набуло право вимоги на підставі Договору факторингу №29-11-102 року. Позивач вказує, що загальна сума заборгованості за вказаний кредитним договором становить 173680,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн, заборгованість за відсотками - 152280,00 грн, заборгованість за комісіями 1400,00 грн, проте позивач просить стягнути суму боргу у розмірі 120779,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн.. заборгованість за відсотками - 99379,00 грн, заборгованість за комісіями 1400,00 грн, що є предметом позовних вимог.

16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 18.03.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 року справа передана в провадження судді Марфіної Н.В.

Як убачається з матеріалів справи, направлена на зареєстровану у встановленому законом порядку адресу місця проживання відповідача копія ухвали суду про відкриття провадження у справі повернулись до суду без вручення адресату.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 19 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 5102641. Договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором U43492.

Згідно п. 1.1 Договору, Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених Договором надати позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Кредит надається з метою задоволенню потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Згідно п. 1.2 Договору, сума кредиту становить 20000,00 у валюті: Українські гривні.

Згідно п. 1.3 кредит надається строком на 30 днів з 19.08.2021. Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 18.09.2021.

Спосіб надання кредиту: переказ на картковий рахунок.

Процентна ставка: 0,88% за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п. 1.3 Договору. Стандартна (базова) ставка: 5% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п. 1.3 Договору стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 Договору. Тип процентної ставки: фіксована.

19 серпня 2021 року ОСОБА_1 складена анкета-заява на отримання кредиту.

Згідно Договору про споживчий кредит №5102641 від 19.08.2021, ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. строком на 30 днів. Проценти за користування кредитом: 5280,00 грн. Нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно платіжного доручення 54163240, на кредитну картку № НОМЕР_1 було зараховано суму грошових коштів у розмірі 20000,00 грн. (зв.б. а. с. 13).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між первісними кредиторами та відповідачем кредитного договору, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора U43492, умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитних договорів, при цьому факт отримання грошових коштів підтверджується відповідними квитанціями про переказ грошових коштів на картку позичальника.

29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №29-1-102, відповідно до умов якого, до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №5102641 від 19.08.2021 року згідно витягу з реєстру боржників від 29.11.2021 року (а. с. 21-23)

Також, 10 березня 2023 року між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір про відступлення прав вимоги №10-03/2023/01, відповідно до умов якого, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги за кредитним договором №№5102641 від 19.08.2021 року згідно витягу з реєстру боржників від 10.03.2023 року (а. с. 29-30).

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб`єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що факторинг є фінансовою послугою).

Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття „продаж дебіторської заборгованості" та „продаж прав боргових вимог".

Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов`язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов`язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов`язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов`язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.

Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов`язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договорів в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором споживчого кредиту, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору, тому позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №5102641 від 19.08.2021 в розмірі 20000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач окремо просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором у розмірі 99379,00 грн.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Згідно п. 1.2 Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн.

Кредит надається строком на 30 днів з 19.08.2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 18.09.2021.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно Договору про споживчий кредит №5102641 від 19.08.2021 року, ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами у розмірі 0,88 % на день, загальна вартість кредиту становить 26680,00 грн., реальна річна процентна ставка за кредитом - 3,232 %.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами Договору № 5102641 від 19.08.2021 року ТОВ «Мілоан», як фінансова установа, надало позичальнику кредит, а останній зобов`язувався повернути кредит у повному обсязі 18.09.2021 року.

Таким чином, позикодавець відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто з 19.08.2021 по 18.09.2021 року. Після закінчення строку користування кредитом у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позикодавцем ТОВ «Коллект Центр» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування позикою позамежами встановленого строку договором.

Відповідно до позовних вимог, позивач окремо пред`явив вимоги до відповідача про стягнення 1400,00 грн. комісії.

Відповідно до п. 1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту: 1400,00 грн., яка розраховується за ставкою 7,00 % від суми кредиту одноразово.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору позичальнику надали кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:

«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.

Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.5.1 щодо встановлення комісії у розмірі 7,00 % від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 1400,00 грн. простроченої комісії є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договору, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №5102641 року у розмірі 25280,00 грн., яка складається з: 20000,00 грн. основного боргу та 5280,00 грн. процентів за користування позикою.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 633,78 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»

Як убачається з матеріалів справи 01.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався здійснити представництво та надати професійну правничу (правову) допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором.

Відповідно до Заявки на надання юридичної допомоги №212 від 30.07.2024 року, що підписано сторонами Договору, адвокатом наведено перелік виконаних робіт, з урахуванням витраченого часу на суму 25000,00 грн., які оплачено на підставі платіжної інструкції №0453960000 від 13 серпня 2024 року.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає доведеним, правомірним та співмірним відшкодування відповідачем на користь позивача суми витрат, понесених позивачем на правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 5232,69 грн., надання та оплата якої підтверджена Договором та платіжним документом про оплату правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 599, 610, 615, 625, 626, 628, 638. 641, 644, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживичий кредит №5102641 від 19 серпня 2021 року у розмірі 25280 (двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 633,78 грн. та 5232,69 грн. надання правової допомоги, а всього 5866 (п`ять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 47 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.04.2024 року.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ. вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Суддя -