Рішення № 126282590, 31.03.2025, Шишацький районний суд Полтавської області

Справа № 551/61/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сиволапа Д.С.,

секретаря судових засідань Бараненко В.В.,

за участю представника позивача Сидоренка Ю.В. ,

представника третьої особи Дорогань М.В.,

розглянувши заочно, за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Шишаки Миргородського Полтавської області, в режимі відеоконференції з Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконавчий комітет Миргородської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2025 року до Шишацького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення останньої батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , 2010 року народження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 , який проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Шлюб між сторонами розірвано в 2016 році. Після розлучення відповідач припинила спілкуватися із сином, не бере участі у його вихованні, навчанні, не цікавиться ним та не відвідує. В свою чергу, він створює як усі необхідні умови для забезпечення своєї дитини в матеріальному аспекті, так і сприяє повноцінному моральному її розвитку.

Ухвалою суду від 27 січня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився. Згідно пояснень його представника адвоката Сидоренка Ю.В. - перебуває на службі в ЗСУ.

У судовому засіданні представник позивача Сидоренко Ю.В. позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, не заперечував проти проведення судового засідання за відсутності позивача і відповідача та винесення заочного рішення у справі.

Представник третьої особи ОСОБА_5 у вирішенні спірного питання поклався на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем реєстрації проживання (п.2 ч.7, п.4 ч.8, ст.128 ЦПК України), однак не з`явилась, а ні в підготовче, а ні в судове засідання. Заяв та клопотань, в тому числі відзиву на позовну заяву від неї не надходило. Разом з тим, позивачем до позовної заяви було додано нотаріально завірену заяву про надання ОСОБА_3 своєї згоди на позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до норм ст.ст. 223, 280-284 ЦПК України, суд розглядає справу у заочному порядку та ухвалює заочне рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника третьої особи, думку дитини, допитавши свідків та дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні факти та правовідносини, що їх супроводжують.

Сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2016 року, яке 29 березня 2016 року набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З описово-мотивувальної частини рішення слідує, що ініціатором розірвання шлюбу виступив ОСОБА_2 , а причиною припинення шлюбних відносин вказав подружню зраду з боку дружини (а.с.6).

Відповідно до паспортних даних позивача, зареєстрованою адресою його місця проживання є: АДРЕСА_1 (а.с.5).

Згідно з актом підтвердження фактичного місця проживання особи Миргородської міської ради від 02.12.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 (а.а.8).

Згідно з даними інформації виконавчого комітету Шишацької селищної ради за № 45/10-25 від 27.01.2025, зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: АДРЕСА_2 (а.с.19).

Згідно з даними довідки ОЗО «Миргородський ліцей № 1 імені Панаса Мирного Миргородської міської ради Полтавської області» № 05-17/443 від 03.12.2024, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 9 класі зазначеного освітнього закладу, проживає з батьком. Його навчанню, вихованню і розвитку батьком приділяється багато уваги. Мати дитини не бере участі у вихованні та навчанні сина (а.с.10).

Відповідно до пояснень сусідів ОСОБА_2 , які відображені в довідці з місця проживання від 02.12.2024, останній виховує сина ОСОБА_6 сам. Мати вихованням дитини не опікується, в даній сім`ї не проживає і її не відвідує (а.с.9).

Згідно довідки сімейно лікаря АЗПСМ № 6 м. Миргорода ОСОБА_7 від 02.12.2024 на прийом до лікаря неповнолітнього ОСОБА_4 приводить лише батько (а.с.11).

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що в цілому відповідають доводам позовної заяви. Додатково вказав, що наразі відповідач фактично припинила спілкування з сином, змінила місце проживання та скоріш за все виїхала за кордон. До нього спілкування відповідача з дитиною мало місце періодично та лише з ініціативою дитини або позивача.

Неповнолітній ОСОБА_4 вказав, що не заперечує проти позбавлення його матері ОСОБА_3 батьківських прав. Зазначив, що періодично спілкується з нею телефоном. Востаннє таке спілкування мало місце близько 1 місяця тому за його ініціативою. Проживає він разом з батьком та його батьками (дідусем та бабусею). Близько 4 останніх місяців батько проходить службу в ЗСУ. Мати не приймає участі у вихованні сина, майже не цікавиться його життям, не утримує матеріально, не дарує подарунків на день народження.

Допитані судом свідки ОСОБА_8 (колишня сусідка та подруга родини позивача), ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (сусіди позивача) вказали, що останні роки мати неповнолітнього ОСОБА_4 не приймає участі у його вихованні та утриманні, не відвідує його за місцем проживання. Всі ці обов`язки самостійно виконує його батько (позивач).

За дорученням суду орган опіки та піклування Миргородської міської ради Полтавської області здійснив обстеження умов проживання дитини разом з батьком, особисту роль батьків у вихованні та утримані дитини. У складеному документів вказано, що від спілкування з сином та надання йому матеріальної допомоги відповідач відмовилась саме останнім часом (який проміжок часу мається на увазі не вказано).

Зважаючи на відсутність можливості з`ясувати у матері причини такої поведінки та з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських прав, орган опіки та піклування не зміг надати суду однозначний висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 (а.с. 54).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, при цьому батьки несуть спільний обов`язок по утриманню дитини.

Відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

З матеріалів справи не вбачається, що з часу окремого проживання батьків неповнолітнього ОСОБА_6 між останніми був та є спір по утриманню сина.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У п. 49 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин .

У цьому ж рішенні ЄСПЛ вказав, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Суд вважає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вказує, що позбавлення особи батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку особи, яку хочуть позбавити батьківських прав, на краще неможливо, і лише за наявності вини в цих діях.

У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 Верховний Суд наголосив, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23 Верховний Суд вказав на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21 Верховний Суд зазначив, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Аналогічний висновок наведений і в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 686/2794/24.

А отже судова практика у цій категорії справ є усталеною.

Верховний Суд уже звертав увагу і на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21,від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

З матеріалів справи, пояснень позивача та дитини,а також показань свідків вбачається, що після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем остання дійсно не приділяла достатньої уваги вихованню сина ОСОБА_4 та піклуванню щодо нього, матеріально його не утримувала.

Разом з тим, як з пояснень представника позивача, так і самої дитини вбачається, що мати періодично спілкувалась з дитиною та припинила таке спілкування лише за декілька місяців до моменту розгляду справи в суді, що вказує на те, що психоемоційний зв`язок матері та дитини не втрачено, а стосунки між ними можуть бути покращені в майбутньому.

Вочевидь на поведінку матері щодо дитини окрім її суб`єктивного ставлення вплинула наявність декількох об`єктивних факторів, як то: складні відносини між матір`ю та батьком дитини, який виступив ініціатором розлучення через подружню зраду дружини (а.с.6), проживання дитини разом з батьком та його батьками, які вочевидь також не виявляють прихильності до його колишньої дружини з огляду на причини розлучення; наявність у відповідача іншої родини та природного прагнення влаштувати своє особисте життя; економічна, соціальна та безпекова ситуація в країні, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Однак ці обставини не є сталими та можуть значно змінитись із часом. Разом з тим судом не отримано даних про те, що відповідач зловживає алкогольними напоями чи наркотичними (психотропними) засобами, веде антисоціальний чи аморальний спосіб життя, що може негативно вплинути на подальший розвиток чи поведінку дитини.

Так, зважаючи на вищевказані обставини та відсутність можливості з`ясувати причини поведінки матері, навіть орган опіки та піклування вказав про неможливість надання однозначного висновку про доцільність (недоцільність) позбавлення відповідача батьківських прав (а.с.55).

Суд також звертає увагу на те, що ініціатором позбавлення батьківських прав виступив не орган опіки та піклування, а батько дитини. При цьому останній не зміг належним чином обґрунтувати чому попри те, що вказані ним обставини невиконання відповідачем батьківських прав щодо сина ОСОБА_4 тривали з 2016 року, до суду він звернувся лише в 2025 році, будучи призваним за мобілізацією до ЗСУ. До цього він не ініціював перед компетентними органами питання про застосування застосовані щодо відповідача заходів попередження та впливу в частині невиконання батьківських обов`язків.

Також суд вважає, що позивач проявив частково вибірковий підхід, заявивши клопотання про виклик лише тих свідків, з якими він перебуває у дружніх відносинах та які можуть підтвердити виключно його точку зору. В той же час клопотання про виклик інших свідків, які в силу виконання службових обов`язків мають нейтральне відношення до обох батьків, або володіють інформацією про обставини життя відповідача позивачем не заявлялись.

Окремо слід зазначити, що погодження матері щодо позбавлення її батьківських прав не може бути основою для її позбавлення її прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22).

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

В даному випадку поведінка та мотиви позивача виглядають суперечливими. Так, в позовній заяві він вказав, а його представник в судовому засіданні стверджував, що відповідач припинила спілкування з позивачем та їх дитиною, змінила місце проживання, вочевидь покинувши території України. Однак дана обставина не завадила позивачу отримати в своє розпорядження нотаріально посвідчену згоду відповідача на позбавлення її батьківських прав.

Більш того, судом встановлено, що на момент написання відповідачем даної згоди (06.01.2025) місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 було зареєстровано саме разом з матір`ю в с. Носи Миргородського району Полтавської області, що спростовує доводи позивача про фактичну відсутність зв`язку між матір`ю та дитиною.

Вищевказане у своїй сукупності дає суду достатньо підстав для висновку про те, що справжньою причиною звернення позивача до суду із даним позовом є не намір захистити права та інтереси дитини, а намагання отримати правову підставу для подальшого звільнення зі служби в ЗСУ на підставі абзацу сьомого пункту 2 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За таких обставин суд не вбачає достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, а отже у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути переглянуто Шишацьким районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено відповідачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та вручено (направлено) учасникам справи 02 квітня 2025 року.

Головуючий - суддя Д.С. Сиволап