Рішення № 126260602, 31.03.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року м. Житомир справа №240/29372/23

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо поновлення виплати їй пенсії з 19.08.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити виплату їй пенсії з 19.08.2023.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що була зареєстрована та постійно проживала в м. Алушта АР Крим, де з 2006 року перебувала на обліку в органах пенсійного фонду України та отримувала пенсію за віком. Вказує, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації та окупацією АР Крим вона в 2019 році вимушено змінила місце свого проживання та переїхала до м.Малина Житомирської області, де була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа. Після зміни місця проживання, вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 19.08.2023 про поновлення виплати їй пенсії. Однак у відповідь отримала відмову, обґрунтовану неможливість отримання сформованої належним чином пенсійної справи. ОСОБА_1 вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не поновлення виплати їй пенсії протиправною, а своє право на пенсійне забезпечення порушеним, у зв`язку з цим вона звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/29372/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, який призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії. Однак, на період воєнного стану листування з країною-агресором не здійснюється, тому отримати відомості щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії на території російської федерації на даний час немає можливості. Крім того, відповідач вказав, що відповідно до п. 2.8 Порядку, громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави - окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Для призначення пенсії при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основним документом є пенсійна справа, в якій зібрано усі необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію. Вказані документи, а також довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання потрібно подати до органу Пенсійного фонду України за місцем свого постійного проживання. Призначення пенсії за новим місцем проживання/реєстрації в Україні можливо при надходженні сформованої належним чином пенсійної справи, отриманої від органів пенсійного фонду російської федерації, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації. Оскільки, інформації про припинення виплати пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації ОСОБА_1 не надавала, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає, що в спірних правовідносинах діяло правомірно, а тому просило відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст.257,262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно даних паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 06.03.1961 судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.03.1993 зареєстрована в м. Алушта АР Крим.

Наявним у матеріалах справи пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 підтверджується, що з 2006 року ОСОБА_1 отримує пенсію та перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України.

У зв`язку з окупацією російською федерацією Автономної Республіки Крим, позивач переїхала з окупованої території.

З листопада 2019 року ОСОБА_1 проживає в селі Дівошин Овруцького району Житомирської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.11.2019 №1829-5000225222.

19 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою (вх.№31332/Д-0600-23 від 23.08.2023), шляхом направлення її засобами поштового зв`язку, в якій просила поновити їй виплату пенсії за місцем фактичного проживання як внутрішньо переміщеній особі.

У відповідь на вказану заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало ОСОБА_1 листа від 15.09.2023 №31474-31332/Д-02/8-0600/23, в якому зазначило, що виплата призначеної пенсії за новим місцем проживання/реєстрації можлива при надходженні сформованої належним чином пенсійної справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії за попереднім місце проживанням. У зв`язку з чим, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що із заявою про запит пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) вона може звернутися до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян за новим місцем проживання (реєстрації), після припинення воєнного стану в Україні.

Позивач вважає, що вказаним листом Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно відмовило їй у поновленні виплати пенсії, чим порушило гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначені Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207), згідно ст. 1 якого тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами (ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. 1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно статті 5 Закону №1058, він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058 можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).

Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" свідчить, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

В ході розгляду справи встановлено, що відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зазначало, про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону №1058, для припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

Таким чином не поновлюючи позивачці пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання. При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови у такому поновленні виплати пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).

Згідно з п.1.1. Порядку №3-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Пунктом 1-5 Порядку 3-1 визначено, що розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.

Внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. №637 передбачено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. N 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі Постанова №365).

Згідно п. 5 Постанови №365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Відповідно до п. 15 Постанови №365, орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ Державний ощадний банк. При цьому, порядок призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам встановлюється, зокрема, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Під час розгляду справи встановлено, що згідно наданої копії паспорта громадянина України, ОСОБА_1 є громадянкою України. У 2006 році позивачу була призначена пенсія. У листопаді 2019 року позивач переїхала з тимчасово окупованої території (м. Алушта, АР Крим) і отримала статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 06.11.2019 №1829-5000225222.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України відмовило їй у поновленні виплати пенсії через неможливість витребування паперової пенсійної справи та інших необхідних відомостей.

Суд зазначає, що необхідність надання позивачем сформованої пенсійної справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам ні нормами Закону №1706, ні Порядку №365 не передбачена.

Крім того, обов`язок щодо з`ясування всіх обставин для призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії особам, в тому числі, витребування необхідних відомостей, покладається саме на орган Пенсійного фонду.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що для прийняття рішення щодо поновлення позивачу виплати пенсії відповідачем вживалися заходи щодо отримання електронної пенсійної справи та відомостей з відповідних інформаційних систем, іншої інформації, з урахуванням якої визначався розмір призначеної позивачу пенсії та розмір пенсії до виплати тощо.

Положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" зобов`язує вживати всі можливі способи захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, зокрема відновлення всіх соціальних виплат громадянам пенсійного віку за фактичним місцем проживання.

Право на поновлення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як встановлення воєнного стану та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання інформації про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду рф.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На реалізацію закріплених Конституцією України основних соціальних гарантій, прийнятий Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", відповідно до статті 17 якого, основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Таким чином позивачу, для якої пенсія є основним джерелом існування, Конституція України закон прямої дії, який має найвищу юридичну силу, гарантує отримання пенсії та інших видів соціальної допомоги. Не поновлення виплати пенсії позивачу є безумовним порушенням його конституційних прав, закріплених не тільки в статті 46, але і в статтях 27, 48 про право на життя та на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, де суд зробив висновок про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.

В межах даної справи встановлено, що позивач при поданні пенсійному органу заяви щодо призначення пенсії за віком повідомила і підтвердила документально про факт свого проживання на території України, долучивши до своєї заяви довідку від 06.11.2019 №1829-5000225222 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на зазначене суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на неможливість поновлення позивачу пенсії через введений в країні воєнний стан та вважає їх такими, що суперечить принципам, закріпленим у Конституції України, та підставам, наведеним у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, суд також вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги абз. 1 п. 2.8 Порядку №22-1, відповідно до якого громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Ні Порядком №22-1, ні іншими нормами законодавства щодо пенсійного забезпечення на позивача не покладено обов`язку щодо надання до органу Пенсійного фонду пенсійної справи та документів про припинення виплати його пенсії.

Порядком № 22-1 закріплено обов`язок відповідача здійснювати поновлення виплати пенсії після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Отже, суд зазначає, що не отримання пенсійної справи позивача з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у призначенні (поновленні) виплати пенсії яка була раніше призначена. Враховуючи подану позивачем заяву від 19.08.2023, саме пенсійний орган зобов`язаний здійснити перевірку таких обставин та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.

Сама умова щодо витребування пенсійної справи від уповноважених органів російської федерації встановлює для громадян України не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію, що, в свою чергу, порушує їх гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.

Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду викладені у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, відповідно до якої відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позивач має право на поновлення та виплату пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у поновленні ОСОБА_1 є протиправною, оскільки порушує гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення.

Зазначеної позиції підтримується Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 580/536/23, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 08.01.2024 у справі № 240/12519/23.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки, із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами позивач звернулась до відповідача 19.08.2023, то пенсія повинна бути поновлена їй з дня такого звернення.

Відтак, застосовуючи механізм ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 19.08.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС Українивизначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській поновити ОСОБА_1 з 19.08.2023 нарахування та виплату пенсії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович