Рішення № 126254000, 31.03.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/12381/23

н\п 2/490/260/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Твердохліб К.В.,

за участі представника відповідача Павлюк А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України, держави Російська Федерація про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої порушенням її прав внаслідок військової агресії та окупацією Російською Федерацією частини території України, порушенням прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до держави України, держави Російська Федерація про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої порушенням її прав внаслідок військової агресії та окупацією Російською Федерацією частини території України, порушенням прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України. З 24.02.2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на суверенну територію України. На думку позивача, Російська Федерація та бездіяльність держави Україна допустила до військового конфлікту. Священним обов`язком кожної держави є забезпечення мирного життя народів. Але на думку позивача відповідачі порушили похідні права на мир, а саме на безпеку, суверенітет та цілісність території. Російська Федерація своїми протиправними діями заподіяла матеріальну та моральну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їх права в втому числі право на життя, мирно володіти та розпоряджатися своїм майном майновими правами. Таким чином російська федерація несе відповідальність з порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території. В обґрунтування понесеної останнім моральної шкоди позивач зазначив, що у зв`язку зі збройною агресією Російська Федерація проти України він зазнав душевних страждань, приниження, переніс неодноразові стреси і побоювання за життя і безпеку своїх близьких та своє життя, втратив спокійний сон, були порушені нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, неодноразово був змушений переховуватись у непристосованих підвалах, ямах, каналах під час оголошення повітряних тривог. Похорон рідних, близьких, знайомих під вій тривог і обстрілів дуже на нього впливають. З початку військових дій в Миколаєві відсутня водопровідна питна вода. Війна накопичує у ньому постійний стрес.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.01.2024 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Від представника відповідача Кабінету Міністрів України до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник посилався на те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси її континентального шлейфу, виключної економічної зони є об`єктами права власності українського народу, однак визнання народу України суб`єктом права виключної власності на певні природні ресурси не породжує самостійної форми власності на ці об`єкти. В даному випадку позивач є громадянином України та пріоритетним суб`єктом системи конституційно-правових відносин, водночас, законом визначено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. А тому Кабінет Міністрів України вважає, що наведені позивачем підстави для стягнення моральної шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.08.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

У судове засідання з`явився предстанвик Кабінету Міністрів України, інші учасники справи не з`явилися. Від позивача надійшла заява з проханням справу розглядати без її участі.

У судовому засідання представник Павлюк А.Ю. позов в частині вимог до держави Україна не визнала просила відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позицію сторін щодо позовних вимог, судом встановлено таке.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено таке. Загальновідомими фактом є те, що з 24 лютого 2022 року Російська Федерація почала повномасштабне вторгнення на суверенну територію України. Також, як відомо що ще з 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, а саме: тимчасово окупувала Кримський півострів, зокрема Автономну Республіку Крим та м. Севастополь, проголосила створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», вторгнулась на територію Донецької та Луганської областей. Крім того, взяла під контроль родовища корисних копалин, що є власністю українського народу.

Відповідно до ст. 324 ЦК України право власності Українського народу: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, ст. 1166 ЦК України.

Посилання позивача на спричинення йому шкоди шляхом експропріацією Російською Федерацією родовищ корисних копалин України суд відхиляє. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. З огляду на зазначене у задоволенні позовних вимог про стягнення з Російської Федерації 24583718 грн 34 коп. слід відмовити.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Відповідно до ст. ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20.02.2014.

Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Виходячи з наведеного не можливо ставити в провину Державі України те, що держава Російська Федерація здійснила відносно України акт збройної агресії та окупувала частину її території. Тому в частині позовних вимог до Держави України слід відмовити.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією. Держава Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях або за прийняті ними незаконні рішення.

Згідно з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справа про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995(далі - ППВСУ №4 від 31.03.1995) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В п. 9 ППВСУ №4 від 31.03.1995 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №464/3789/17 від 10.04.2019).

Суд вважає підтвердженим заподіяння позивачу Російською Федерацією моральної шкоди у вигляді душевних страждань, приниження, стресу і побоювання за життя і безпеку своїх близьких та за своє життя, те, що він втратив спокійний сон, були порушені нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми , неодноразово був змушений переховуватись у непристосованих підвалах, ямах, каналах під час оголошення повітряних тривог. Похорон рідних, близьких, знайомих під вій тривог і обстрілів дуже на нього впливають. Також те, що через збройну агресію Російської Федерації в Миколаєві відсутня водопровідна питна вода. А також те, що війна накопичує у позивач постійний стрес.

На підставі викладеного, виходячи з принципу розумності та співмірності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача з держави Російська Федерація моральної шкоди у розмірі 1259 300 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки 1 % від суми задоволених вимог 1259300,00 грн (1259300,00 * 1% = 12593,00 грн), який становить 12593,00 грн не є більшим, ніж 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на дату подання позову (3028 * 5= 15140 грн), при зверненні до суду з позовом позивач мав би сплатити 12593,00 грн судового збору.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, а позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», в порядку розподілу судових витрат з РФ в дохід держави підлягає стягненню 12593 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 1259300 грн 00 коп. (один мільйон двісті п`ятдесят дев`ять тисяч триста гривень).

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Російської Федерації на користь держави 12259 грн 00 коп. судового збору, за подачу позову до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Шолох