Рішення № 126253423, 13.03.2025, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5328/24

Провадження № 2/456/324/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Дмитрович Н.В. подала до суду позовну заяву, в якій просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки покликалася на те, що ОСОБА_2 не поважав позивачку як дружину та матір його майбутньої дитини, ображав, висловлювався нецензурною лайкою. Коли народився їхній син, відповідач не відвідував позивачку з дитиною, не забрав їх з пологового будинку. ОСОБА_1 вимушена була залишати новонароджену дитину зі своїми батьками та самостійно займатися оформленням свідоцтва про народження дитини, збирати довідки для оформлення допомоги при народженні дитини для відділу соціального захисту населення. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 липня 2022 року їхній шлюб було розірвано. Син ОСОБА_4 залишився проживати з позивачкою. Остання з дитиною фактично залишилась на утриманні батьків. ОСОБА_2 жодного разу не бачив дитину від народження, не приходив її відвідувати, не надавав матеріальної допомоги. ОСОБА_1 опинилась у скрутному матеріальному становищі без засобів для існування з дитиною. Відповідно змушена була звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини. З відповідача стягують аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Щоб уникнути сплати аліментів на утримання дитини та утримання позивачки, ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом про виключення відомостей з актового запису про особу як батька з актового запису про народження дитини. У даній справі було призначено судову молекулярно-генетичну (ДНК) експертизу. Відповідно до висновку експертизи ОСОБА_2 є біологічним батьком сина ОСОБА_4 . Така поведінка ОСОБА_2 була підтвердженням того, що останній не має жодних батьківських почуттів до сина. Він ніколи не сприймав ОСОБА_4 як сою дитину і не бажав виконувати свій батьківський обов`язок. Оскільки життя дитини ОСОБА_6 не цікавило, він не бачив його від народження, 04.05.2023 позивачка звернулась до служби у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради щодо надання їй висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . Однак комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Грабовецько-Дулібіської сільської ради прийшла до висновку про відсутність вагомих підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . ОСОБА_5 заперечував про позбавлення батьківських прав та в письмовій заяві вказав про небажання позивачки щодо його участі у виховані сина. ОСОБА_2 службою у справах дітей були визначені години та дні побачень з дитиною, однак, не зважаючи на встановлений графік, батько дитини так жодного разу не з`явився, хоча сторони живуть в одному селі неподалік один від одного. Дитина відвідує дитячий садок у селі, де вони проживають, але і там батько дитини жодного разу не з`явився. Позивачка ніколи не перешкоджала відповідачу бачитися з дитиною, але ОСОБА_2 сам не бажає цього робити. Дитина не знає ОСОБА_2 як батька, він його ніколи не бачив. ОСОБА_5 не бере участі в житті дитини, окрім примусового стягнення аліментів на утримання сина, які сплачує в розмірі 1650,25 грн. Відповідач не відвідує дитину, не вітає з днем народження та святом ОСОБА_7 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідомо від народження дитини ухиляється від свого батьківського обов`язку, тому позивачка звертається до суду з даним позовом.

Відповідач скористався правом на подання відзиву, в якому вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заявлених заперечень покликався на те, що відносини з колишньою дружиною є напруженими. Через глибокий конфлікт та непорозуміння вони взагалі не спілкуються. Спроба позбавити його батьківських прав не є першою. Твердження, наведені в позові, є маніпулятивними. Так, у 2023 році позивачка вже зверталась до служби у справах дітей з метою отримати висновок про доцільність позбавлення його батьківських прав, проте отримала висновок про недоцільність такого позбавлення. Неможливість його повноцінної участі у вихованні сина зумовлена, в першу чергу, небажанням матері дитини, щоб він брав участь у вихованні сина. Він звертався із заявою для визначення порядку участі у вихованні дитини, за результатом розгляду якої було визначено час та порядок зустрічей із сином. Проте такі зустрічі не відбуваються з вини позивачки, а він в силу небажання травмувати дитину такі дії не оскаржував. Ним щомісячно сплачуються аліменти на утримання малолітнього сина. До досягнення дитиною трьохрічного віку він сплачував аліменти і на утримання дружини. Очевидно, що виключно фінансова участь у житті та вихованні дитини не може повноцінно задовольнити потреби сина, що росте та розвивається, але не потребує зайвого підтвердження той факт, що належна сплата аліментів слугує підтвердженням його участі у створенні умов для життя та всебічного розвитку дитини.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

07.10.2024 ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року головуючим суддею визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 20/

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 29.10.2024. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 22/.

29.10.2024 у зв`язку з неявкою відповідача підготовче судове засідання відкладено на 25.11.2024 /а.с. 29-30/.

01.11.2024 представником третьої особи долучено висновок органу опіки та піклування Грабовецько-Дулібівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 та рішення виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 94 від 30.10.2024 про затвердження висновку /а.с. 33-38/.

25.11.2024 за клопотанням представника відповідача підготовче судове засідання відкладено на 19.12.2024 /а.с. 39-40/.

10.12.2024 представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Бобаничем І.Б. подано відзив на позовну заяву /а.с. 48-62/.

11.12.2024 представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Бобаничем І.Б. подано зустрічну позовну заяву про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною шляхом визначення способу участі батька у вихованні дитини /а.с. 63-72/.

13.12.2024 представницею позивачки подано клопотання про виклик свідків /а.с. 73/.

В підготовчому судовому засіданні 19.12.2024 за клопотання сторони відповідача зустрічний позов повернуто /а.с. 76-77/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.12.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 28.01.2025 /а.с. 78/.

27.01.2025 представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Турчин Ю.І. подано клопотання про долучення доказів /а.с. 80-88/.

В судовому засіданні 28.01.2025 проведено допит свідків зі сторони позивачки. Оголошено перерву до 26.02.2025. /а.с. 93-97/.

24.02.2025 представником третьої особи подано заяву про розгляд справи за його відсутності /а.с. 99-101/.

У зв`язку з припиненням електроенергії 26.02.2025 справу розглядом відкладено на 13.03.2025 /а.с. 103/.

Розгляд справи по суті відбувся 13.03.2025 за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Дмитрович Н.В., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Турчин Ю.І.

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Дмитрович Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.

Представник позиваки ОСОБА_1 адвокат Дмитрович Н.В. додатково зазначила, що відповідач тільки на стадії розгляду позову про позбавлення батьківських прав звернувся до служби у справах дітей із заявою про те, що позивачка чинить йому перешкоди в спілкуванні з дитиною. Виключно заперечення проти позову недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної дитини.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Турчин Ю.І. у засіданні позов заперечили з підстав, наведених у відзиві.

Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи за його відсутності, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та рішення про його затвердження, щодо задоволення позовних вимог позивачки не заперечив.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що є сусідкою ОСОБА_1 та перебуває з нею в дружніх відносинах. Сторони проживали разом недовго. Саме вона повідомила відповідача про народження дитини. ОСОБА_2 не приходить, не відвідує дитину, жодного разу вона його не бачила. Проте й сама позивачка ніколи дитині про батька не розповідала.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначила, що є сусідкою позивачки. Знає, що в сторін є спільна дитина. З часу народження сина ніколи не бачила відповідача в позивачки після весілля, щоб він приходив до дитини. Разом з тим, неодноразово чула від ОСОБА_1 , що вона не буде пускати відповідача до дитини.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні зазначила, що зі сторонами знайома з дитинства. Сторони тривалий час не спілкуються. Відповідача бачить вкрай рідко. Ніколи не бачила, щоб він приходив до дитини. Відсутнім ОСОБА_2 був і на обряді хрещення дитини.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначила, що є мамою позивачки. Відповідач залишив доньку на 5 місяці вагітності. Про народження сина відповідача не повідомляла. Проте не заперечила, що 8 грудня 2024 року не впустила відповідача до дитини, коли той хотів подарувати синові подарунок. Її донька вдруге вийшла заміж, дитина має прекрасного тата, а відповідач вже вичерпав усі свої можливості щодо участі у вихованні сина ОСОБА_4 , який, можливо, і здогадується, що в нього є другий тато, з приводу чого вони зверталися до дитячого психолога.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 05.09.2020 у Стрийському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 250, сторони зареєстрували шлюб /а.с. 5/.

Також судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Стрию Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області, серії НОМЕР_1 від 25.03.2021 /а.с. 6/.

22.07.2022 рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області у справі №456/950/22 шлюб між сторонами розірвано /а.с. 7/.

З долученої копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 судом встановлено, що 14.10.2023 у Стрийському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Стрийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 170, позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 . Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_13 /а.с. 15/.

З долученого позивачкою розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 19.09.2024 судом встановлено, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сукупний розмір заборгованості становить 428,52 грн /а.с. 8/.

З долученого відповідаче розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22.01.2025 судом встановлено, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заборгованість зі сплати аліментів відсутня /а.с. 85-86/.

Рішенням виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 68 від 31.05.2023 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 9-11/.

Судом також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 82 від 28.06.2023 встановлено спосіб участі батька у вихованні дитини. У зв`язку з невиконанням вказаного рішення, зокрема, щодо неприйняття подарунку для сина ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 на свято Миколая 08.12.2024, останній звернувся із заявою до Служби в справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради. З відповіді виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області судом встановлено, що відповідач звертався до позивачки з метою узгодження місця та часу зустрічей з дитиною, проте такі зустрічі не відбувалися з причин, що залежали від обох сторін /а.с. 87/

З довідки № 05-24/593 від 18.09.2024, виданої виконавчим комітетом Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 12/.

З довідки № 24 від 16.09.2024, виданої НВК «Верхньостинавський ЗНЗ І-ІІ ст. ДНЗ» Грабовецько-Дулібівської сільської ради судом встановлено, що ОСОБА_3 , 2021 року народження, дійсно відвідує дошкільну групу НВК «Верхньостинавський ЗНЗ І-ІІ ст. ДНЗ» Грабовецько-Дулібівської сільської ради з 01.09.2023. Батько дитину в садочку не відвідує, а вихованням сина займається мама /а.с. 13/.

З довідки ФОП ОСОБА_14 від 12.09.2024 судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , регулярно звертається на прийом у супроводі виключно матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Звернень дитини в супроводі батька не було, станом здоров`я не цікавився /а.с. 14//

Рішенням виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради № 94 від 30.10.2024 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 34-38/.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує мотивованість та підставність подачі такого тим, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зокрема, стверджує про те, що відповідач не піклується про сина, не проявляє заінтересованість у його подальшій долі, не цікавиться станом його здоров`я, не піклується про фізичний розвиток дитини, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення. Відповідач не з`являється за місцем проживання дитини, не виявляє жодної ініціативи у встановленні будь-якого контакту з дитиною. Участь у житті дитини батько не брав та не бере й на даний час. Відповідач своїх батьківських обов`язків, зокрема, обов`язку виховувати та утримувати дитину до досягнення повноліття не виконує взагалі та не здійснює жодних дій, спрямованих на його виконання.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказує на існуванні неприязних відносин між ним та позивачкою. Неможливість його повноцінної участі у вихованні сина зумовлена, в першу чергу, небажанням матері дитини, щоб він брав участь у вихованні сина.

Оцінюючи обґрунтованість та вмотивованість заявлених позивачкою в позовній заяві вимог на предмет їх відповідності обставинам справи, вимогам чинного законодавства та доказового підтвердження, суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява №39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і, головне, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу в любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29липня 2021 року в справі №686/16892/20, від 07 грудня 2022 року в справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року в справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року в справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року в справі №601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

Враховуючи обставини вказаної справи та долучені до позовної заяви документи, а також надані в судовому засіданні показання свідків, суд доходить висновку, що позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною.

Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).

У постанові від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Суд не встановив свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості батька до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині або того, що він становить загрозу для здоров`я та розвитку сина.

За змістом статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 520/17217/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу в любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування Грабовецько-Дулібівської сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки останній складений поверхнево, без з`ясування усіх дійсних фактичних обставин щодо невиконання відповідачем своїх батьківських прав і підтвердження їх відповідними належними доказами.

Також заслуговує на увагу той фак, що в 2023 році орган опіки та піклування Грабовецько-Дулібівської сільської ради визнав недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав. Так, рішенням виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 68 від 31.05.2023 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, затверджуючи рішенням виконавчого комітету Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області № 94 від 30.10.2024 висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, його винної поведінки, яка становить реальну загрозу для благополуччя дитини, не наведено.

При цьому, суд зауважує, що висновок органу опіки та піклування повинен ґрунтуватися на повному та об`єктивному з`ясуванні взаємовідносин між батьком та дитиною, інших обставин, що мають суттєве значення для висновку саме щодо виконання/невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Однак матеріали справи не містять виконання органом опіки та піклування цього обов`язку.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В контексті обставин даної справи суд вважає за необхідне зазначити, що неактивність або певна бездіяльність ОСОБА_2 як батька дитини з урахуванням наведеного вище є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками не можуть суперечити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічного батька.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки відомостей протилежного суду не надано, не відповідатиме, на думку суду, інтересам малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому судові витрати, понесені позивачкою, слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24.03.2025.

Суддя Л.В.Гула