Рішення № 126252387, 26.03.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18402/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання Цмур В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙКОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 26.03.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.03.2025.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙКОЛЕКТ" звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2024 вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням виявлених недоліків.

20.11.2024 представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2024 року у вказаній справі відкрито провадження та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Позов мотивовано тим, що 11.08.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11027819000 відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 20000 доларів США, що на дату укладення договору еквівалентно 101000,00 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,80 % на рік з кінцевим терміном погашення 11.08.2021.

12.12.2011 року ПАТ „УкрСиббанк" та ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ" уклали договір факторингу, у зв' язку з чим, право вимоги кредитної заборгованості ПАТ „УкрСиббанк" за договором № 11027819000 від 11.08.2006 року відступлені ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ".

10 лютого 2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області розглянуто справу № 2-7459/11 за позовом ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалено рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22766,86 доларів США, що еквівалентно становить 181782 (сто вісімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні. На сьогоднішній день Відповідачем рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2014 року по справі 2-7459/11 не виконано.

Позивач звертає увагу на те, що заборгованість відповідача за Кредитним договором було стягнуто в доларах США і саме на цей розмір заборгованості позивачем здійснено нарахування 3 % річних, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.10.2019 р. по справі № 723/304/16-ц (14-360цс19).

У позовній заяві вказано на те, що: 1) нарахування 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора; 2) ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків; 3) у ст. 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, в тому числі рішення суду; 4) Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат; 5) 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Крім того, позивач покликаючись на те, що Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями), Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами), Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) зазначає: то таким чином, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами позивача припадає на час дії карантину або воєнного стану, то він продовжується на строк їх дії.

Враховуючи, що залишок заборгованості станом на сьогодні становить 22 766,86 доларів США, у зв`язку з чим, сума 3 % річних нарахована на суму простроченого зобов`язання зі сплати заборгованості визначеної рішенням за період з «02» квітня 2017 року по «23» лютого 2022 року становить: 3347,66 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України розміщеному на офіційному сайті (https://bank.gov.ua) станом на 07.11.2024 р. (1 долар США = 47,3001 грн.) складає 138 781,26 грн. (розрахунок додається).

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 55, 99, 124 Конституцією України, ст. 16, 192, 509, 514, 524, 526, 533, 543, 554, 598-599, 625, 1077-1086 Цивільного кодексу України, ст. 4-5, 18-19, 23, 27-28, 31-32, 43, 49-50, 82, 175, 177, 184, 210, 258-261, 263-266, 273 Цивільного процесуального кодексу України, позивач просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь: ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» заборгованість, а саме: суму 3 % річних, в розмірі: 3347,66 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України розміщеному на офіційному сайті (https://bank.gov.ua) станом на 07.11.2024 р. складає 138 781,26 грн. - суму сплаченого судового збору, в розмірі: 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Разом із тим згідно заяви від 06.03.2025 просить розгляд справи проводити за її відсутності, зазначає, що підтримує позов у повному розмірі.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, в тому числі і шляхом розміщення оголошення на сайті суду (Судова влада) за посиланням: https://court.gov.ua/unknown/sud0712. Про причини неявки відповідач суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходив. Оголошення про виклик відповідача в судове засідання було розміщено на веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Судової влади України.

За приписами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Таким чином, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно, оскільки проти цього не заперечує представник позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.08.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11027819000 відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 20000 доларів США, що на дату укладення договору еквівалентно 101000,00 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,80 % на рік з кінцевим терміном погашення 11.08.2021 р.

12.12.2011 року ПАТ „УкрСиббанк" та ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ" уклали договір факторингу, у зв' язку з чим, право вимоги кредитної заборгованості ПАТ „УкрСиббанк" за договором № 11027819000 від 11.08.2006 року відступлені ТОВ "КЕЙ КОЛЕКТ".

10 лютого 2014 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області розглянуто справу № 2-7459/11 за позовом ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалено рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22766,86 доларів США, що еквівалентно становить 181782 (сто вісімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні.

Відповідно до Довідки ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» № 22/10/2024/732950/1 (додаток до позовної заяви за номером 6) станом на момент пред`явлення позову рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року по справі № 2- 7459/11 Боржником ( ОСОБА_1 ) не виконано, заборгованість станом на 22.10.2024 р. становить 22766,86 доларів США, що еквівалентно становить 181782 (сто вісімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні не погашено.

Окрім того суду не надано підтвердження того, що станом на день розгляду справи відповідачем виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2014 року по справі 2-7459/11

Виконавчий лист, виданий на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року по справі № 2-7459/11, пред`являвся на примусове виконання до МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції. 12.12.2014 було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження № 45835694 (копія додається), а 26.06.2015 р. державним виконавцем винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на момент винесення постанови (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби). Станом на сьогодні місце знаходження виконавчого листа ТОВ «Кей Колект» не відомо, з метою з`ясування стану виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-7459/11 будуть направленні відповідні запити, а отриманні відповіді будуть спрямовані до суду в якості доказів.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

При цьому, також вказувало, що згідно п.18Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а тому вимога згідно ч. 2ст. 625 ЦК України товариством нарахована до 23.02.2022 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено, вище, на день розгляду справи, відповідачем рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2014 року по справі 2-7459/11, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22766,86 доларів США, що еквівалентно становить 181782 (сто вісімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) гривні, не виконано.

Отже, даним судовим рішенням у справі підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком у визначеному рішенням розмірі та його порушення, останнє не виконане, тобто зобов`язання відповідача не припинилося, тому передбачені ст.625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження №61-11727св24).

Суд враховує вищенаведені висновки Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Як вбачається з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2014 року по справі 2-7459/11, у відповідача існує грошове зобов`язання перед ТОВ «Кей Колект», доказів виконання якого відповідачами надано не було, тому суд констатує, що позивач має право на стягнення з відповідачів в солідарному порядку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч.2ст.625 ЦК України.

Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту і наявності судового рішення, яке не виконано, встановлена постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19 (провадження №61-14506св20), від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22 (провадження №61-9430св23), від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22 (провадження №61-11958св23), від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження № 61-11727св24), від 25 вересня 2024 року у справі №206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Пунктом 15Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однакне звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум застаттею 625 ЦК України,які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосуванняЗакону № 540-ІХвикладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

ТОВ «Кей-Колект», звертаючись з позовом до суду про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, врахував строки позовної давності і просив стягнути вказані суми з 02 квітня 2017 року.

Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року) прострочені з 01 серпня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесеннязмін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року,Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якогов період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум застаттею 625 ЦК Україниз 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих таперехідних положеньЦК України в редакції Закону №540-ІХщодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в липні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення і належить стягнути з відповідача 3 % річних згідно наведеного позивачем розрахунку.

Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено,що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» до ОСОБА_1 ,- задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,адреса АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙКОЛЕКТ" (ел. пошта kkollekt.inbox@gmail.com тел. НОМЕР_2 адреса Україна, 01103, місто Київ, вул.Менделєєва, будинок 12, офіс 94/1 ЄДРПОУ 37825968) заборгованість, суму 3 % річних, в розмірі: 3347,66 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України розміщеному на офіційному сайті (https://bank.gov.ua) станом на 07.11.2024 р. складає 138 781,26 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,адреса АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙКОЛЕКТ" (ел. пошта kkollekt.inbox@gmail.com тел. НОМЕР_2 адреса Україна, 01103, місто Київ, вул.Менделєєва, будинок 12, офіс 94/1 ЄДРПОУ 37825968) суму сплаченого судового збору, в розмірі: 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙКОЛЕКТ", kkollekt.inbox@gmail.com тел. НОМЕР_2 адреса Україна, 01103, місто Київ, вул.Менделєєва, будинок 12, офіс 94/1 ЄДРПОУ 37825968.

Відповідач: ОСОБА_1 : адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош