Єдиний державний реєстр судових рішень
печерський районний суд міста києва
Справа № 757/48096/24-ц
пр. 2-3942/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2025 року
Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Федотовій Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/48096/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
ВСТАНОВИВ:
О У жовтні 2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стя0гнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Мотивуючі позовні вимоги, позивач вказує, що сторони перебували у трудових відносинах, проте відповідач, після звільнення позивача, не здійснив остаточного розрахунку. Розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не надані.
Таким чином, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому позивач звернулась до суду, з метою захисту своїх прав, оскільки з позивачем не було проведено належного розрахунку при звільненні.
З врахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість, а саме: 194 942, 20 грн. - розмір невиплаченої заробітної плати та 112 273,20 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців та стягнути судові витрати.
22.10.2024 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного проваджнення.
27.11.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що, внаслідок збройної агресії РФ, було знищено основний склад за адресою: Україна, Київська обл, Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, внаслідок потрапляння бойового снаряду/ракети в дах будівлі складу, внаслідок чого виникло займання, а будівлю складу було повністю знищено, а також знищення/ пошкодження/втрата контролю над магазинами підприємства, фактичне припинення роботи інших магазинів підприємства, у зв`язку з неможливістю ведення господарської діяльності під час ведення активних бойових дій на території України, що призвело до збитків в особливо великому розмірі.
Наразі товариство розпочало процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство.
Таким чином, розгляд із справи про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (справа №910/3368/24) та розгляд заяв про банкрутство (справа №910/12677/23), матеріали яких розміщенні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається що мотивом негативних матеріальних наслідків для ТОВ "Дієса" стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією (форс мажор), внаслідок чого товариство втратило можливість забезпечувати взяті на себе зобов`язання, в т.ч. по своєчасні виплаті заробітної плати.
Разом з цим, представник відповідача зазначив, що борг відповідача перед позивачем по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, становить 178 343,96 грн., що підтверджується розрахунковими листами.
Однак, щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, представник відповідача заперечував, пославшись на воєнний стан, який діє 24 лютого 2022 року та наявність форс-мажорних обставин.
Так, зазначено, що Товариство знаходячись в під дією форс-мажорних обставин звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024 року, який підтверджує обставини непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, що розпочинається саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що ТОВ «Дієса» здійснюючи фінансове оздоровлення розпочало процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (ст.5 Кодексу України з процедур банкрутства). Для цього, ТОВ «ДІЄСА» відповідно до ч.4 ст. 5 Кодексу України з процедур банкрутства було подано повідомлення про розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про проведення загальних зборів кредиторів для розгляду та схвалення Плану санації ТОВ «ДІЄСА» до порушення провадження у справі про банкрутство. 15.03.2024 р. на зборах кредиторів, які біля 300 кредиторів, де загальний борг перед кредиторами склав близько 2,5 млд. грн. На зборах кредиторів був розглянутий та схвалений План санації боржника ТОВ «ДІЄСА» до порушення провадження у справі про банкрутство. Наразі, заява про затвердження Плану санації боржника розглядається
Господарським судом м.Києва у справі №910/3368/24, 24.04.2024р. постановлено ухвалу, якою затверджено план санації ТОВ "Дієса" до відкриття провадження про банкрутство. Ухвала від 24.04.2024 року набрала законної сили, з моменту її проголошення.
27.08.2024р. Північний апеляційний господарський суд апеляційні скарги кредиторів залишив без задоволення, а ухвалу від 24.04.2024 без змін.
Вказаним судом рішенням від 24.04.2024р. встановлено, що після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числи тими, що включені до плану санації, боржник отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Зокрема в матеріалах справи наявні копії сертифікатів Київської торгово-промислової палати України № 3000-23-3433 від 28.07.2023 стосовно ТОВ "ЮК Дистрибьюшн", № 3000-23-2754 від 09.06.2023 стосовно ТОВ "Груп СЕБ Україна", № 3000-23-3136 від 07.07.2023 стосовно ТОВ "Вірпул компані Україна". Боржником загалом отримано більше сорока п`яти сертифікатів, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме сертифікати за наступними номерами: № 3000-22-0457 від 25.07.2022 № 17/03-4/192, № 3000-22-0460 від 25.07.2022 № 17/03-4/193, № 3000-22-0556 від 10.08.2022 № 17/03¬4/226, № 3000-22-0654 від 25.08.2022 № 17/03-4/269, № 300-22-0752 від 06.09.2022 № 17/03-4/301, № 3000-22-0461 від 02.11.2022 № 17/03-4/417, № 3000-22-1392 від11.11.2022 № 17/03-4/436, № 3000-22-1398 від 11.11.2022 № 17/03-4/437, № 3000-22¬1393 від 11.11.2022 № 17/03-4/435, № 3000-22-1397 від 11.11.2022 № 17/03-4/433, № 3000-22-1394 від 11.11.2022 № 17/03-4/434, № 3000-23-0062 від 29.12.2022 № 17/03¬4/561, № 3000-23-0018 від 29.12.2022 № 17/03-4/560, № 3000-23-0788 від 20.02.2023 № 17/03-4/137, № 3000-23-1612 від 04.04.2023 № 17/03-4/282, № 3000-23-3436 від 28.07.2023, № 17/03-4/723, № 3000-23-2290 від 12.05.2023 № 17/03-4/410, № 3000-23¬2293 від 12.05.2023 № 17/03-4/411, № 3000-23-2752 від 09.06.2023 № 17/03-4/530, № 3000-23-2753 від 09.06.2023 № 17/03-4/532, № 3000-23-2836 від 07.06.2023 № 17/03¬4/568, № 3000-23-3141 від 07.07.2023 № 17/03-4/627, № 3000-23-3048 від 06.07.2023 № 17/03-4/624, № 3000-23-3152 від 10.07.2023 № 17/03-4/630, № 3000-23-3478 від 01.08.2023№ 17/03-4/744, № 3000-23-3047 від 29.06.2023 № 17/03-4/603, № 3000-23¬3051 від 06.07.2023 № 17/03-4/623, № 3000-23-3155 від 10.07.2023 № 17/03-4/629, № 3000-23-3135 від 07.07.2023 № 17/03-4/625, № 3000-23-3157 від 10.07.2023 № 17/03¬4/628, № 3000-23-3359 від 24.07.2023 № 17/03-4/684, № 3000-23-3360 від 24.07.2023 № 17/03-4/685, № 3000-23-3408 від 26.07.2023 № 17/03-4/710, № 3000-23-3409 від26.07.2023 № 17/03-4/711, № 3000-23-3410 від 26.07.2023 № 17/03-4/712, № 3000-23¬3434 від 28.07.2023 № 17/03-4/725, № 3000-23-3435 від 28.07.2023 № 17/03-4/724, № 3000-23-3577 від 15.08.2023 № 17/13-4/784, № 3000-23-3666 від 22.08.2023 № 17/13¬4/818, № 3000-23-3865 від 12.09.2023 № 17/13-4/879, № 3000-23-3866 від 12.09.2023 № 17/13-4/878, № 3000-23-3867 від 12.09.2023 № 17/13-4/877, № 3000-23-3978 від 22.09.2023 № 17/13-4/905, № 3000-23-4436 від 13.11.2023 № 17/13-4/1098.
Окім цього, в Господарському суді міста Києва вже розглянутий перший позов Товариства до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 3 868 247,99 дол. США заподіяних збитків (справа № 910/14555/23). Позов задоволений повністю. Виданий наказ на стягнення.
Також Товариством поданий другий позов до держави російська федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 15 950 007, доларів США 61 цент дол. США заподіяних збитків (справа № 910/2735/24), який також було задоволено господарським судом.
01.08.2024р. рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/2735/24 (з врахуванням зменшення розміру позовних вимог), було стягнуто з РФ матеріальну шкоду в розмірі 15 950 007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із військовою агресією рф.
Таким чином, представник відповідача вказує, що зазначені докази прямо вказують на обставини непереборної сили, які не залежали від волі відповідача, що окрім сертифікату №3000-24-0827 від 23.04.2024 року є додатковим доказом перебування відповідача під дією форс-мажору.
Окрім цього, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2024р. в справі №760/29187/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «Дієса», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Рішення суду набрало законної сили та додається до даного клопотання.
Підставою закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили (додане до даного клопотання), а отже встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала як на момент звільнення працівника так і продовжується на цей час.
Окрім цього, представник відповідача вказує, на пропущення строку позивачем щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, оскільки звернулась до суду більше ніж через три місяці, а отже за таких обставин дана позовна вимога в цій частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, не підлягає розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
Таким чином, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку та здійснити розподіл судових витрат відповідно до задоволених вимог.
27.11.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач не заперечує проти врахування судом при винесенні рішення суми зазначеної у розрахунковому листку за червень 2024 року в розмірі 178 347,96 грн. без утримання обов`язкових податків та зборів, так як вони вже утримані відповідачем.
Також зазначено, щоТОВ «ДІЄСА» не підтвердило жодними належними, допустимими, достатніми доказами про повідомлення позивача та інших працівників про настання обставин непереборної сили.
Окрім цього, сторона позивача вважає, що доводи відповідача про форс-мажорні обставини не підкріплюються належними доказами та не свідчать про неможливість виконання відповідачем свого обов`язку, як роботодавця.
19.12.2025 ухвалою суду було витребувано документи у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника - ОСОБА_1 та документи інші документи, зокрема, які стосують форс-мажарних обставин.
Ухвалою суду від 24.02.2025 було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак представником позивача було направлено заяву про розгляд справи його відсутність, вимоги підтримав.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Так, судовим розглядом встановлено, що 21 червня 2024 року ОСОБА_1 , яка з 21.08.2020 року працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», була звільнена, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін з посади керівника групи складського обліку департаменту підтримки процесів продажу та логістики, розподільчого центру, що підтверджується наказом № 200/20/06/002 від 20.06.2024 року та записами в трудовій книжці.
Позивачу видано копію наказу про звільнення, в якому ознайомлено з компенсацією за 67 календарних днів (56+11) невикористаної основної щорічної відпустки, яка має бути виплачена при звільненні. Інших, належних при розрахунку виплат, як то - розмір вихідної допомоги чи таке інше, в копії наказу не зазначено.
Розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені.
Позивач має лише розрахунковий листок, який був виданий за березень 2024 року, не завірений підписом та печаткою.
З виписки банку по банківському рахунку позивача, сформованої за період з 01.07.2023 року по 01.09.2024 року вбачається, що заробітна плата виплачувалась не регулярно, частинами, не у відповідній черговості місяців. Останнє зарахування коштів від ТОВ "Дієса" було 18.06.2024 року з призначенням платежу "Зарахування заробітної плати за січень 2024 року" в сумі 4 300,00 грн. без ПДВ, що свідчить про те, що з лютого 2024 року і по день звільнення 21.06.2024 року надходжень із заробітної плати на банківський рахунок не було.
В Індивідуальних відомостях про застраховану особу, отриманих з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка ОК-5) відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за позивача, є лише по вересень 2023 року включно, що свідчить про те, що Відповідачем не надавалась відповідна звітність до Фондів, не сплачені внески за застраховану особу, в результаті чого втрачено ще й страховий стаж.
Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не надав позивачу ні у період трудових відносин, а ні після звільнення, жодного доказу, що саме департаменту підтримки процесів продажу та логістики, розподільчого центру, де працював позивач, зазнав форс-мажору, або наслідків бойовий дій чи інших обставин непереборної сили. Позивач, у свою чергу, добросовісно виконував свої обов`язки відповідно до умов трудового договору.
З врахуванням зазначеного, позивач вказує, що у відповідності до остаточного розрахунку при звільненні, станом на 21.06.2024 борг за організацією по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, яку позивач просить суд стягнути з відповідача склав : 194 942,20 грн., у відповідності до розрахунку зазначеному у позовній заяві.
Окрім цього, позивач вказує, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому остання має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Розрахунок періоду стягнення середнього заробітку з моменту наступного дня після звільнення 22.06.2024 за шість місяців до 21.12.2024 складає 130 робочих днів (червень-5, липень-23, серпень-22, веревень-21, жовтень-23, листопад-21, грудень-15). Позивач вважає, що стягненню на її користь підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 112 273,20 грн. (863,64 грн х 130) .
З врахуванням зазначених обставин, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість, а саме: 194 942,20 грн. - розмір невиплаченої заробітної плати, 112 273,20 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців та стягнути судові витрати.
Також, позивач зазначила, що на момент подання позовної заяви, письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач від відповідача так і не отримав, відповідач остаточного розрахунку з позивачем так і не провів, а тому позивач просить суд не вважати строки на звернення до суду пропущеними.
Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступного висновку.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Судовим розглядом встановлено, що 21 червня 2024 року ОСОБА_1 , яка з 21.08.2020 року працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», була звільнена, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін з посади керівника групи складського обліку департаменту підтримки процесів продажу та логістики, розподільчого центру, що підтверджується наказом № 200/20/06/002 від 20.06.2024 року та записами в трудовій книжці.
Проте, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані. Суми, що належать до виплати при звільненні, не виплачені.
Як стверджує позивач, до теперішнього часу суми, що їй належать, відповідачем не виплачені, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 21.08.2020 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Таким чином, на думку суду, відповідачем було порушено право позивача щодо неналежного розрахунку з ним при звільненні.
Разом з цим, суд прийшов до висновку про те, що розрахунок позивача щодо заборгованості по заробітній платі є в певній мірі не коректним, оскільки не грунтувався на належних доказах.
Відтак, на думку суду, заборгованість по заробітній платі перед позивачем з урахуванням компенсації за невикористані дні відпуски становить 178 347,96 грн., що підтверджується розрахунковими листами наданими стороною відповідача.
Окрім цього, дана сума не заперечується відповідачем та стороною позивача.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача підтверджена сума у розмірі 178 347,96 грн., яка не була виплачена при звільненні позивача, що підтверджується розрахунковими листками наданими відповідачем, а інших доказів не було надано суду.
З врахуванням зазначеного, дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сторона відповідача зазначала, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Так, в матеріалах справи містяться в копіях сертифікат Київської торгово-промислової палати, видані ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обстивини (обставини непереборної сили) щодо певних обов`язків (зобов`язань), які були представником відповідача доулчені до відзиву.
На підтвердженням скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство, що розглядається Господарським судом м. Києва у справі №910/3368/24.
Також, в Господарському суді міста Києва вже розглянутий перший позов Товариства до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 3 868 247,99 дол. США заподіяних збитків (справа № 910/14555/23). Позов задоволений повністю. Виданий наказ на стягнення. Тобто станом на сьогодні наявні не тільки експертні докази щодо розміру завданих Товариству збитків та їх причин завдання, а вже наявне судове рішення, яким в судовому порядку доведено спричинення Товариству збитків з боку російської федерації внаслідок збройної агресії.
Окрім цього, Товариством поданий другий позов до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 15 950 007, доларів США 61 цент дол. США заподіяних збитків (справа № 910/2735/24), який також було задоволено господарським судом.
01.08.2024р. рішенням господарського суду м.Києва у справі №910/2735/24 (з врахуванням зменшення розміру позовних вимог), було стягнуто з РФ матеріальну шкоду в розмірі 15 950 007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із військовою агресією РФ.
Із долученої відповідачем постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.177-183).
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
За положеннями статті 117 КЗпП України, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ«ДІЄСА», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань, а тому доводи сторони позивача в цій частині є необґрунтованими.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року та іншими матеріалами долученими стороною відпповідача.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягає задоволенню.
З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період квітень 2024 по вереснь 2024 у розмірі 178 347, 96 грн., які підтверджуються розрахунковими листами, що надані представником відповідача.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з зазначених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги № 07102024 від 07.10.2024 та додактовими угодами.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, з урахуванням затраченого часу на підготовку позовної заяви, участь у судових засіданнях, підготовці письмових документів, складності справи, суд прийшов до висновку про часткове стягнення витрат на правничу допомогу.
При дослідження матеріалів справи, суд приходить до висновку про не співмірність гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, суд вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною.
Окрім цього, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому присуджує стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., який на думку суду відповідає принципам розумності та співмірності, оскільки, на думку суду, стороною позивача не було надано повний пакет документів для підтвердження понесених витрат, однак факт надання правової допомоги є наявним та не може заперечуватись.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 703,02 грн., який є пропорційним сумі, яка була задоволена судом щодо стягнення невиплаченої заробітної плати.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,- задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість, у вигляді невиплаченої заробітної плати у розмірі 178 347 (сто сімдесят вісім тисяч триста сорок сім) грн. 96 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 703 (сімсот три) грн.. 02 коп
В іншій частині вимог - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ: 36483471, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений 05.03.2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА
Судове рішення № 126241917, Печерський районний суд міста Києва було прийнято 24.02.2025. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 757/48096/24-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: