Рішення № 126236805, 01.04.2025, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/823/25

провадження № 2/0274/825/25

Рішення

Іменем України

01.04.2025 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

в с т а н о в и в :

Представник ТзОВ "Іннова фінанс" Чмир М.П. звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить стягнути з відповідачки на користь товариства заборгованість за договором позики №4734710724 від 23.07.2024 в розмірі 19175,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 23.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" і ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №4734710724. Позикодавець свої зобов`язання, відповідно до умов договору позики, виконав в повному обсязі та надав відповідачці грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. В свою чергу, відповідачка свої зобов`язання, відповідно умов договору позики, належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила. Станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідачки перед позивачем складає: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14175,00 грн - заборгованість за процентами, разом - 19175,00 грн.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 12.02.2025 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.50 - 51).

Відповідачка повідомлялася про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця її проживання, конверт повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 23.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №4734710724 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав відповідачці у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 5 000,00 грн строком на 360 днів (п.2.5 договору). Згідно п.2.7. мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Стандартна процентна ставка - 1.5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. договору. Договір укладено у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг (а.с.16-26).

Ідентифікація позичальника відбувалася на підставі Анкети клієнта від 23.07.2024 (а.с.9).

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит - Графіку платежів з урахуванням застосування зниженої процентної ставки, що є Додатком 1 до договору №4734710724 від 23.07.2024 та Паспорт споживчого кредиту (а.с.26 зворот - 27, 31-33).

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Виконання позивачем обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн відповідачці підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 19927-1354-125363611 від 23.07.2024 (а.с.30).

Відповідно до розрахунку заборгованість борг ОСОБА_1 за кредитним договором №4734710724 від 23.07.2024 становить 19175,00 грн., з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14175,00 грн - заборгованість за процентами (а.с.10).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: - його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; - воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; - він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується копіями досліджених судом: анкети клієнта, договору надання грошових коштів у позику №4734710724 від 23.07.2024, паспорту споживчого кредиту, протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, якими підтверджується підписання вищевказаних документів у електронному вигляді у день укладення за допомогою одноразового ідентифікатора.

Відповідно до умов вищевказаного договору надання грошових коштів у позику, між сторонами було чітко визначено строк їхньої дії та терміни, в які відповідачка мала повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними.

Так строк дії договору, погоджений сторонами складає 360 днів - з 23.07.2024 по 18.07.2025. Тобто, станом на день звернення позивача із позовом до суду - 03.02.2025 - цей термін не закінчився.

Позивач стверджує про наявність заборгованості відповідачки перед ним по виконанню вищевказаного договору станом на дату подання заяви, що становить 19175,00 грн і складається з : 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14175,00 грн - заборгованість за процентами.

Проте, позивачем не надано суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по цьому договору, можливого внесення відповідачкою сум на його погашення, дат такого внесення, їх періодичності, тощо. У зв`язку із відсутністю в матеріалах справи вказаних документів, суд позбавлений можливості перевірити як факт наявності заборгованості у відповідачки, так і встановити її розмір.

Так, ч. 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 та інших.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує наявність заборгованості та її розмір, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.

Згідно із ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

Отже, розрахунок заборгованості за договором №4734710724 від 23.07.2024, складений представником позивача, який сам по собі, за відсутності інших доказів у справі, а саме, первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (виписки з особового рахунку клієнта та ін.) не може бути оцінений судом як належний і достатній доказ в підтвердження факту наявності заборгованості у відповідачки та її розміру. З її змісту неможливо детально розрахувати дійсний розмір заборгованості, періоди, за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачкою платежів, якщо такі мали місце, тощо.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування заборгованості та її розміру. Ненадання відповідачкою відзиву на позов не дає суду підстав стверджувати про визнання обставин, зазначених в позовній заяві та доведення таких обставин перед судом.

Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за договором надання грошових коштів у позику №4734710724 від 23.07.2024 в розмірі 19175,00 грн, оскільки ця позовна вимога є необґрунтованою і недоведеною належними, допустимими та достовірними доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В позовній заяві позивач вказує на те, що ним понесено судові витрати в розмірі 2422,40 грн. Враховуючи відмову в задоволенні позову, вищевказані судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,247,258,263-265,274-275,279,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогопроголошення абоскладання,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження,якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому повногорішення суду. Якщов судовомузасіданні булооголошено лишевступну тарезолютивну частинисудового рішенняабо уразі розглядусправи (вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення.

Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2025 року

Суддя: Т.М.Вдовиченко