Ухвала суду № 126226826, 03.03.2025, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2025 Справа №607/24392/24 Провадження №4-с/607/7/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючої Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

заявниці ОСОБА_1 ,

її представника, адвоката Панченко А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Панченко Андрій Вікторович, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Панченко А. В., звернулася в суд із скаргою про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з нерухомого майна, а саме: визнати бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , протиправною; зняти арешт з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , накладений згідно постанови державного виконавця № б/н від 31 липня 2000 року.

В обґрунтування скарги зазначено, що ОСОБА_1 згідно Свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1999 року є власником на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько скаржниці ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді частки в спільній сумісній власності квартири за вищевказаною адресою. 03 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Першої тернопільської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після спливу шестимісячного терміну вона звернулась до державного нотаріуса з метою отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, однак їй було повідомлено, що оформити спадщину вона не може, оскільки на квартиру накладено заборону на її відчуження.

Згідно інформації, отриманої від нотаріуса, у 2000 році на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої державним виконавцем ДВС Тернопільського міського управління юстиції від 31 липня 2000 року, при примусовому виконанні виконавчого листа від 13 березня 2000 року, виданого Тернопільським міським судом про стягнення з сім`ї Рімкевічіус в користь обленерго боргу в сумі 247,52 грн та ОСОБА_3 боргу в сумі 4 353,94 грн було накладено арешт та заборона відчуження на квартиру.

Реєстраційні номери обтяжень 5514718, 5514848, 5514975, підстава обтяження - зазначено повідомлення Державної виконавчої служби № 9501/8 від 02 серпня 2000 року.

Враховуючи те, що заборгованість перед стягувачами, яка була предметом виконавчого провадження, та на підставі якої було накладено арешт на квартиру вже була давно погашена, а також відсутність претензій зі сторони стягувачів, що підтверджується відповідними листами, 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з квартири від 24 жовтня 2024 року.

08 листопада 2024 року Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції своєю відповіддю № 174105 відмовив у знятті арешту з квартири. У своїй відповіді орган державної виконавчої служби зазначає, що згідно інформації з бази даних автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано- Франківськ), Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Першому відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, Другому відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції виконавчих проваджень, згідно постанови б/н від 31 липня 2000 року, з реєстраційними номерами 5514718, 5514848, 5514975, де боржниками були ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 - не знайдено.

У відповідності до Наказу від 07 червня 2017 року № 1829/5 Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватних виконавців строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки і підлягають знищенню відповідно після закінчення строків їх зберігання. Таким чином, інформація про виконавче провадження в межах якого були винесені обтяження за реєстраційними номерами 5514718, 5514848, 5514975, видані Державною виконавчою службою - відсутня.

Державною виконавчою службою також повідомлено, що арешт може бути знятий за рішенням суду, оскільки відсутні підстави, визначені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для його зняття.

Отож, враховуючи відсутність відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів, наявність протягом тривалого часу (більше 24 років) нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту, що є невиправданим вручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, збереження оскаржуваного арешту порушує право власності скаржниці на належне їй майно.

У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Панченко А. В. вимоги скарги підтримали, просили скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_2 .

Представник Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився із невідомих на те суду причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 449 ЦПК, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 451 ЦПК України).

З наданих суду матеріалів вбачається, що цивільна справа № 2-1145/2000 за позовом прокурора м. Тернополя в інтересах Відкритого акціонерного товариства «Тернопільобленерго» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію та справа № 2-802/2000 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу знищені.

Згідно виписки з рішення у справі № 2-802/2000 від 13 березня 2000 року, стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 4 353,94 грн та в дохід держави 217,70 грн.

Рішенням суду у справі № 2-1145/00 від 21 лютого 2000 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Тернопільобленерго» в особі Тернопільського міського району електромереж 247 грн 52 коп. та держмита в дохід держави в сумі 12 грн 38 коп.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця Вербовської Н. М. від 31 липня 2000 року, з метою забезпечення виконання виконавчого листа, виданого 13 березня 2000 року про стягнення з сім`ї Рімкевічус в користь обленерго боргу в сумі 247 грн 52 коп. та в користь ОСОБА_3 боргу в сумі 4353 грн 94 коп., накладено арешт на все майно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які проживають по АДРЕСА_3 .

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 388383511 від 25 липня 2024 року, обтяження у виді арешту майна на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , накладено Першою тернопільською державною нотаріальною конторою, архівний запис з Феміди за № 69940-3 від 04 серпня 2000 року.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1999 року, виданого Міським бюро технічної інвентаризації, квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За змістом листа АТ «Тернопільобленерго» № 4716/36 від 15 жовтня 2024 року, надісланого адвокату Панченко А. В., станом на 01 жовтня 2024 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по виконавчому листу від 13 березня 2000 року.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , листом від 23 жовтня 2024 року підтверджує, що сім`я ОСОБА_6 в повному обсязі погасила заборгованість у сумі 4 353,94 грн, на підставі виконавчого листа, виданого 13 березня 2000 року Тернопільським міськрайонним судом. Жодних претензій до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо стягнення даної заборгованості він не має, проти зняття арешту з належного їм майна, в тому числі з квартири за адресою АДРЕСА_3 , не заперечує.

24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції О. Валевського із заявою щодо скасування накладеного арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

Листом № 174105 від 06 листопада 2024 року начальник Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції О. Валевський повідомив ОСОБА_1 , що не має законних підстав для вилучення обтяження № 5514718, № 5514818, № 5514975, які накладено на підставі повідомлення № 9501/8 від 02 серпня 2000 року Державною виконавчою службою, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого та рухомого майна. Інформація про виконавчі провадження, в межах якого були винесені ці обтяження, відсутня.

За інформацією з Єдиного реєстру боржників від 29 жовтня 2024 року фізична особа ОСОБА_7 в цьому реєстрі відсутня.

Своє звернення зі скаргою ОСОБА_1 обґрунтувала неможливістю успадкувати майно після смерті батька, про що надала: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де батьками вказано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , серія НОМЕР_1 , видане повторно Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради Тернопільської області України від 17 лютого 1998 року; свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 02 січня 2024 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено актовий запис № 10; Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 76467916 від 03 квітня 2024 року з якого слідує, що Першою тернопільською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа спадкодавець ОСОБА_2 , номер у Спадковому реєстрі: 72245791; номер у нотаріуса: 247/2024.

Отож, щодо дотримання заявником строку звернення до суду, суд доходить до такого висновку.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України).

Частиною 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Встановлено, що ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Панченко А. В., звертаючись із скаргою до суду, оскаржує бездіяльність начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Валевського О. О. відносно якої (бездіяльності) не можуть бути встановлені процесуальні строки, оскільки поняття бездіяльності не має закінченого строку, воно є таким, що продовжується, і в частині 5 наведеної норми закону відносно бездіяльності строк не встановлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 175/3995/17ц від 25 березня 2020 року зробив висновок, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Таким чином, бездіяльність начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.

Відтак, ОСОБА_1 строк на звернення із скаргою до суду не пропустила.

За наслідками розгляду скарги та вимог заявника по суті, суд робить наступні висновки.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - Закон № 606-XIV) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 606-XIV підлягають виконанню рішення, ухвали і постанови судів у цивільних та адміністративних справах.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом випадках (ст. 18 Закону № 606-XIV).

Згідно частини 1 ст. 37 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі: прийняття судом відмови стягувача від стягнення; затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; недостатності майна юридичної особи - боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.

У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника (частини 1, 2 ст. 38 Закону № 606-XIV).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Підставою для зняття арешту з майна державним виконавцем є завершення виконавчого провадження, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника (частини 1, 2 ст. 38 Закону № 606-XIV).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з метою забезпечення виконання виконавчого листа, виданого Тернопільським міським судом 13 березня 2000 року про стягнення з сім`ї Рімкевічус в користь обленерго боргу в сумі 247 грн 52 коп. та в користь ОСОБА_3 боргу в сумі 4353 грн 94 коп., накладено арешт на все майно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які проживають по АДРЕСА_3 .

Дане обтяження зареєстровано 20 серпня 2007 року за № 5514718 реєстратором: Перша тернопільська державна нотаріальна контора на підставі повідомлення Державної виконавчої служби № 9501/8 від 02 серпня 2008 року, архівний витяг з Феміди за № 69940-3 від 04 серпня 2000 року.

Водночас, як було встановлено судом у сім`ї Рімкевічус відсутній борг перед АТ «Тернопільобленерго», а тому надмірне часове обтяження квартири АДРЕСА_2 , арештом, за відсутності претензій стягувача до боржника, є невиправданим та порушує права власника цього майна, а тому порушене право заявника підлягає захисту.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11.

Посилання керівника органу державної виконавчої служби на знищення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням терміну його зберігання не звіляняють від обов`язку зняти арешт з майна у випадку закінчення виконавчого провадження.

У постанові від 14 серпня 2023 року, справа № 607/927322/14, Верховний Суд виснував, що вважає правильними висновки судів про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з рухомого та нерухомого майна боржника та зобов`язання державного виконавця зняти такий арешт та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, що в ефективний спосіб дозволить відновити право боржника на мирне володіння його майном.

Отож, подана скарга підлягає до часткового задоволенню шляхом зобов`язання Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця Вербовської Н. М. від 31 липня 2000 року, на майно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , який було вчинено на виконання рішення Тернопільського міського суду від 21 лютого 2000 року у справі № 2-1145/2000.

Щодо зняття арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця Вербовської Н. М. від 31 липня 2000 року, на майно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , на виконання рішення Тернопільського міського суду від 13 березня 2000 року у справі № 2-802/2000, то суд не вбачає підстав для задоволення скарги в цій частині.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VIІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

З матеріалівсправи вбачається,що ОСОБА_8 звернулася досуду ізскаргою надії начальникаТернопільського відділудержавної виконавчоїслужби Тернопільськоїобласті Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиціїО.Валевського щодоне зняттяарешту знерухомого майна,накладеного постановоюпро арештмайна боржниката оголошеннязаборони найого відчуженнядержавного виконавцяВербовської Н.М.від 31липня 2000року намайно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,а саме:квартиру АДРЕСА_2 .

Разом з тим, цей арешт мав місце на підставі примусового виконання вищеописаних судових рішень, однак заявниця не набула статусу боржника в одному із виконавчих документів, на які покликається.

Згідно виписки з рішення у справі № 2-802/2000 від 13 березня 2000 року, стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 4 353,94 грн та в дохід держави 217,70 грн.

Відтак, ОСОБА_8 не могла набути статусу боржника у даному виконавчому провадженні, та з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому ст. 442 ЦПК України, яка містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення та застосовується разом із положеннями ст. 55 ЦПК України.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17.

Ураховуючи те, що ОСОБА_8 не є стороною виконавчого провадження щодо виконання рішення суду від 13 березня 2000 року у справі № 2-802/2000, вона відповідно і не наділена процесуальним правом оскаржувати дії начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції О. Валевського щодо не зняття арешту з нерухомого майна чи зобов`язувати останнього зняти арешт з нерухомого майна у виконавчому провадженні з виконання рішення Тернопільського міського суду у справі № 2-802/2000 від 13 березня 2000 року. Отож, суд вважає, що вимоги скарги в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.258261,447452ЦПК України,Законом України«Про виконавчепровадження» (знаступними змінамита доповненнями),суд,

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу задовольнити частково.

Зобов`язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця Вербовської Н. М. від 31 липня 2000 року, на майно сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , який було вчинено на виконання рішення Тернопільського міського суду від 21 лютого 2000 року у справі № 2-1145/2000.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 10 березня 2025 року.

Головуючий суддя Герчаківська О.Я.