Рішення № 126213905, 20.03.2025, Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/213/24

Провадження № 2/375/309/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року селище Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області у складі головуючого судді Штифорук О.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Рокитнянський районний відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Рокитнянський районний відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис № 51804 від 24.05.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕЛЛФІН» заборгованість в розмірі 43 192,00 грн.

Приватний нотаріус, мотивував виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 772019 від 05.03.2019 укладеним із ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕЛЛФІН». Стягнення заборгованості проводиться за період з 05.03.2019 по 01.03.2020. Сума заборгованості за кредитним договором складає 43 192,00 грн.

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна згідно Єдиного реєстру нотаріусів не діє.

Отже, позивач вважає, що виконавчий напис № 51804 від 24.05.2021 приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни є протиправним, тобто такий, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.

Крім того представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 51804 від 24.05.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Києво- Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН" заборгованості в розмірі 43192,00 грн.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року задоволено заяву представника позивача та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київо-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, зареєстрованого в реєстрі за № 51804 від 24.05.2021 року, шляхом зупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 від 09.06.2021 року.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.11.2024 року закрито підготовче засідання та призначено цивільну справу до розгляду.

У судове засідання заявник та його представник не з`явилися, подали до суду заяву, в якій просили справу розглянути без їх участі, заяву підтримують та просять задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Рокитнянський районний відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис № 51804 від 24.05.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕЛЛФІН» заборгованість в розмірі 43 192,00 грн.

Згідно з Договору № 772019 від 05.03.2019 року ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕЛЛФІН» допущено помилку при заповненні реєстраційних даних боржника, а саме вказано прізвище ОСОБА_2 замість правильного ОСОБА_3 .

Згідно з виконавчим написом № 51804 від 24.05.2021 року ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 772019 від 05.03.2019 укладеним із ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕЛЛФІН». Стягнення заборгованості проводиться за період з 05.03.2019 по 01.03.2020. Сума заборгованості за кредитним договором складає 43 192,00 грн.

Згідно з листом ЦМУ МЮ (м. Київ) від 05.02.2024 №3599 встановлено, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження АСВП НОМЕР_2 по виконавчому напису№51804 виданого 24.05.2021 року приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість в розмірі 43192,0 грн.

05.02.2023 згідно заяви стягувача винесена постанова про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та направлено електронною поштою до АТ «Акцент Банк». Утримано та перераховано боргу - 11276,14 грн., виконавчого збору - 4289,67 грн. Залишок боргу станом на 05.02.2023 рік становить - 31915,86 грн., виконавчого збору - 29,53 грн.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.

Виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.1.1, 3.1, 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен відмовити у здійсненні виконавчого напису.

З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що зазначено в правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду України у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року.

Для правильного застосування положень ст. 87, 88 ЗаконуУкраїни«Про нотаріат» суд повинен перевірити у такому спорі доводи боржника в повному обсязі та установити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Велика Палата Верховного Суду, у Постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, провадження № 14-83цс18, не відступила від наведених вище висновків Верховного Суду України щодо застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат».

Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме у такому розмірі.

У відповідності до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлений інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Крім того, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року (№К/800/7651/17), визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Отже, вказаний пункт 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року, на підставі якого вчинявся виконавчий напис за № 51804 від 24.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення із ОСОБА_1 на користь стягувача Товариства зобмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованості в розмірі 43192 грн. 00 коп. визнано незаконним та нечинним.

Таким чином, постановою суду, яка набрала законної сили, було визнано незаконним та нечинним положення правової норми щодо можливості вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, не посвідченому нотаріально.

Постановою Верховного суду від 29.01.2019 № 910/13233/17 зазначається, що в зв`язку з визнанням судом нечинною Постанови Кабінету міністрів України N 662 від 26.11.2014 р. до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів №1172.

Укладення 07.06.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» договору позики №772019, відповідно до якого, позивачу надано грошові кошти в розмірі 3500 гривень строком до 04.04.2019 року зі сплатою відсотків відбулося без нотаріального оформлення договору, а отже виконавчий напис було вчинено на підставі нормативного акту, який було визнано незаконним та нечинним з моменту його прийняття.

Враховуючи, що станом на час вчинення виконавчого напису зазначена у ньому заборгованість не була безспірною, нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису застосовано нечинні на той момент норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі, суд доходить висновку, що спірний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016р. у справі № 6-2491 цс 15, положення статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якого особа зобов`язана повернути майно і годі, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, застосовується також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада: у справі № 922/3412/1 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок: «предметом регулювання глави 83 Ц України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереження майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018р. у справі № 910/9072/Л висловила позицію, що згідно з п.3 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексі України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом (Касаційним господарським судом) постановах від 02.08.2018 року у справі № 910/15363/17, у справі № 910/22442/16 від 10.08.2018 року.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, тому числі гроші.

Враховуючи те, що правова підстава для стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованості в розмірі 43192 грн. 00 коп. відпала у зв`язку із визнанням виконавчого напису № 51804 від 24.05.2021 року таким, що не підлягає виконанню, суд вважає, що стягнення з позивача коштів в розмірі 11 276 грн. 14 коп. було безпідставним, а отже зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких підстав, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону)

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження витрат на правничу допомогу надано: договір № б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 30.01.2024 року, рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди), актом виконаних робіт (наданих послуг) від 09.02.2024 року, копією платіжної інструкції № @2PL072540 від 05.02.2024 року на суму 5500 грн,

Отже, витрати ОСОБА_1 на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, тому підлягають стягненню з відповідача у розмірі 5500,00 грн.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 19.10.2022 у справі №743/1481/21 (провадження № 61-7362св22) щодо застосування ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо позов пов`язаний з порушенням прав споживача, то споживач, що звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, звільнений від сплати судового збору як за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг).

Відповідно до пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (постанова від 17 жовтня 2014 року№10) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, з огляду на те, що позивач при пред`явленні позову до суду був звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, що в загальному розмірі становить 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.4, 12, 81, 89, 133,141, 265, 274, 279, 354 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Рокитнянський районний відділ Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави - задовольнити.

Визнати виконавчий напис № 51804 виданий 24.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН", код ЄРДПОУ 39952398, заборгованості загальною сумою 43 192 (сорок три тисячі сто дев`яносто дві) гривні 00 копійок, таким що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН", код ЄРДПОУ 39952398, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 11 276 (одинадцять тисяч двісті сімдесят шість) гривень 14 копійок.

Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН", код ЄРДПОУ 39952398, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 гривень.

Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН", код ЄРДПОУ 39952398, на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 березня 2025 року.

Головуюча суддя О. В. Штифорук