Ухвала суду № 126210691, 27.03.2025, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 151/331/23

Провадження № 1-кп/147/35/25

УХВАЛА

27 березня 2025 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

із секретарем ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого,адвоката ОСОБА_7 ,

представника потерпілих адвоката ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020100000148 від 25.03.2023 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Тростянецькому районному суді Вінницької області перебуває вищевказане кримінальне провадження.

27.03.2025 через канцелярію суду прокурором було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу увиді триманняпід вартоюстроком на60днів.

Клопотання мотивоване тим, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами у їх сукупності. За вказане кримінальне правопорушення законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, а тому враховуючи обставини кримінального правопорушення, їх наслідки, тяжкість покарання, на данийчас продовжуютьіснувати ризики,які враховувалисяпри застосуванні та продовженні обвинуваченому запобіжногозаходу увиді триманняпід вартою,зокрема: переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, вчинення іншого кримінального правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зазначає, що вказані ризики не зменшились та є достатніми для переконання, що запобіжний захід до обвинуваченого застосовано вірно. Жоден з більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт) не зможе запобігти вищевказаним ризикам, оскільки є недостатньо суворими, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовженнядії запобіжного заходу відносно обвинуваченого строком на 60 днів, оскільки ризики, передбачені КПК України, не зникли, обставини не змінилися.

Обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що тривалий час перебуває під вартою, понад два роки не бачив родину, не має наміру ухилятись від суду.

Захисник заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив суд змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який, оскільки його підзахисний має постійне місце проживання, сім`ю. Зазначив, що прокурором не наведено ніяких нових даних, які б свідчили про те, що з перебігом часу ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу не зменшились. З урахуванням недоведеності прокурором існування ризиків, на які сторона обвинувачення посилається в своїх клопотаннях, захисник просив суд обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, оскільки занадто довгі строки тримання обвинувачених під вартою порушують будь-які розумні строки як судового розгляду та права обвинуваченого.

Вказав про необхідність обгрунтування судового рішення за результатами розгляду даного клопотання з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини в контексті тривалості перебування обвинуваченого під вартою.

Вирішуючи заявлені стороною обвинувачення та стороною захисту клопотання щодо запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, суд керується наступними нормами.

Виходячи з положеньрозділу ІІ КПК України, зокрема ст.131,176вказаногоКодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно ч. 1ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексуз урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 3ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 4ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Частиною п`ятоюст. 199 КПК Українипередбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою. Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до частини 5статті 9 КПК Україникримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно достатті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, астаття 18 цього Законувизначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно дост. 29 Конституції Україниніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Так, частина 2ст. 177 КПК Українинаголошує, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Суд при вирішенні питання про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу, випливає зі змістуст. 178 цього Кодексу.

Таким чином, із зазначених положень слідує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, які застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, якіст. 177 КПК Українивіднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність сукупності як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.

В судовомузасіданні встановлено,що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі (ч. 2 ст.15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України).

Ухвалою суду від 04.02.2025 продовжено обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 04.04.2025.

Під час продовження запобіжного заходу, було враховано як тяжкість інкримінованого злочину, тяжкість покарання, що загрожує особі, так і те, що обвинувачений перебуваючи на волі може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, незаконно впливати на свідків та потерпілих, а також враховано дані, що характеризують особу обвинуваченого.

Отже, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).

При цьому, тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою.

Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Таким чином, на даному етапі судового розгляду, враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим, інші обставини кримінального провадження, суд вважає доведеним наявність ризиків, зазначених прокурором, в тому числі ризику переховування обвинуваченого від суду через усвідомлення імовірності визнання вини обвинуваченого за висунутим йому обвинуваченням та тиску тягаря можливого відбування покарання, та відхиляє доводи сторони захисту щодо недоведеності ризиків.

При цьому судом ураховано, що на даній стадії судом не допитано потерпілих та свідка обвинувачення на чиї покази є ризик впливу з боку обвинуваченого.

У рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи, що ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.

З урахуванням наведеного суд не може визнати обґрунтованими доводи сторони захисту відносно того, що тривалість перебування обвинуваченого під вартою на даній стадії судового провадження сама по собі є достатньою підставою для відмови в задоволенні клопотання прокурора. Крім того, суд враховує, що тривалість тримання обвинуваченого під вартою обумовлена в тому числі тим, що в Україні запроваджено воєнний стан, який на теперішній час продовжено. Більшість свідків є військовослужбовцями, які на даний час несуть службу для забезпечення оборони України, що викликає труднощі у здійсненні їх виклику для допиту у судовому засіданні. Крім того, судові засідання неодноразово було відкладено з причин, які не залежали від суду, у тому числі і за клопотанням захисту.

Окрім того, факт доволі тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою також має об`єктивне підґрунтя, оскільки справу було передано для розгляду з іншого суду лише у серпні 2024 року, що вимагало розпочинати справу знову з підготовчого судового засідання. Однак такі обставини не знижують існуючих ризиків та не виключають їх існування.

Тому, колегія суддів вважає, що обраний обвинуваченому запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення.

Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд, з урахуванням викладеного продовжує обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.

Варто зазначити, що переконливих доказів того, що до обвинуваченого можна застосувати більш м`який запобіжний захід, з огляду на наведені ризики, в ході розгляду справи не здобуто, тому суд відмовляє в клопотанні сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який запобіжний захід.

Зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства, колегія суддів не вбачає підстав для визначення розміру застави у вказаному кримінальному провадженні відповідно до п. 1 ч. 4ст. 183 КПК України.

Керуючись статтями177,183,199,327,331 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 25 травня 2025 року включно.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.

На ухвалусуду можебути поданаапеляційна скаргадо Вінницькогоапеляційногосудупротягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 31.03.2025 о 15.00 год.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3