Рішення № 126210519, 17.03.2025, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/299/24

Провадження № 2/132/64/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"17" березня 2025 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ІВАНОВОЇ Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/299/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

01.02.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із вказаним позовом, в якому просить: розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , який зареєстрований 09.11.2000 року Павлівською сільською радою Калинівського району Вінницької області, актовий запис № 19; визначити місце неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, залишивши дитину на його утриманні та вихованні; встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком. В обґрунтування зазначених вимог зазначив, що з 09.11.2000 року перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , під час якого у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, відповідач спочатку виїхала до західних регіонів України, а пізніше закордон, та з кінця лютого 2022 року вони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства. Позивач вважає, що спільне життя з відповідачем не склалось у зв`язку з тим, що вони віддалились один від одного та втратили почуття взаємної любові і поваги. Через різні характери і погляди на сімейне сумісне життя, в результаті відсутності між ними взаєморозуміння, шлюбні відносини фактично припинені. Виїхавши закордон, відповідач залишила сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утриманні, натомість сама самоусунулась від виконання батьківського обов`язку щодо його виховання і утримання. Він самостійно займається вихованням та утриманням неповнолітнього сина. Проте, в січні 2024 року відповідач йому в телефонній розмові висловила вимогу щодо виїзду сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Республіки Польща, на постійне місце проживання, з якою він, а також сама дитина категорично не погоджуються, а тому він вимушений звернутися до суду із позовом про визначення місця проживання дитини разом із батьком, та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги батьку, що самостійно виховує дитину, отримання дитиною соціальних пільг під час навчання та вступу у вищий навчальний заклад, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 12.02.2024 року, відкрито провадження за цим позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 12.04.2024 року, задоволене клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іванової Н.С. про виклик та допит свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Задоволене клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іванової Н.С. про витребування з Державної прикордонної служби України інформації про перетин відповідачем ОСОБА_2 державного кордону України в період з 01.01.2022 року та по теперішній час. Зобов`язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області надати суду письмовий висновок про доцільність або недоцільність визначення місця неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком. Продовжено строк підготовчого провадження у справі не більше ніж на тридцять днів з дня постановлення цієї ухвали.

На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 10.05.2024 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

05.06.2024 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області на виконання ухвали від 12.04.2024 року надійшов лист начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України Власова Є. від 29.05.2024 року № 19-37358/18/24-Вих, із інформацією про перетин ОСОБА_2 державного кордону України в період з 01.01.2022 року та по теперішній час.

Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області листом від 10.07.2024 року № 06-23/3779, який надійшов на електронну адресу Калинівського районного суду Вінницької області - 10.07.2024 року, повідомив про неможливість виконання ухвали суду від 12.04.2024 року про надання письмового висновку про доцільність або недоцільність визначення місця неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, через те, що неповнолітня дитина не проживає на території Фастівської міської територіальної громади.

04.10.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іванової Н.С. про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а саме Службу у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, на Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 22.11.2024 року, замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а саме Службу у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, на Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області. Зобов`язано Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області невідкладно надати письмовий висновок про доцільність (недоцільність) визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.

10.03.2025 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшло рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 27.02.2025 року № 2/11 «Про затвердження висновку про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини», та відповідний висновок.

Позивач ОСОБА_6 до суду не з`явився, залучив до участі у даній справі в якості свого представника - адвоката Іванову Наталію Сергіївну (ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1181496, виданий 28.01.2024 року на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 24.01.2024 року). Адвокат ІВАНОВА Н.С. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у поданому позові.

Відповідач ОСОБА_7 до суду неодноразово не заявилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена в передбаченому законом порядку.

Третя особа - уповноважений представник органу опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області до суду не з`явився, надав висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом із батьком.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України, та відповідач не була позбавлена об`єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.

Згідно сталої правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 520/5386/15-ц, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідача, що не може розцінюватись, як порушення її прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наявності існуючих умов, передбачених в частині першій статті 280 ЦПК України, які підтверджені наявними в справі доказами, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини, на які вона посилається як на підставу заявлених вимог, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до наступних висновків.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що сторони з 09 листопада 2000 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , видане 09.11.2000 року Павлівською сільською радою Вінницької області.

Від шлюбу у сторін є двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 22.10.2001 року Павлівською сільською радою Вінницької області, та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 15.08.2023 року Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Повнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 на посаді номера обслуги 1 відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки, приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України № 1197 від 30.08.2022 року, № 3023 від 11.11.2023 року.

Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Київському транспортно-економічному фаховому коледжі Національного транспортного університету, на денному відділенні, за спеціальністю «274 Автомобільний транспорт», освітньо-професійної програми «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», за рахунок коштів державного бюджету, що підтверджується довідкою Відокремленого структурного підрозділу «Київський транспортно-економічний фаховий коледж Національного транспортного університету» № 5422 від 25.01.2024 року.

Позивач ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить відповідачу ОСОБА_2 , про що свідчать довідка голови ОСББ «Покровська 2/4» Дробот О.В. від 24.01.2024 року; акт щодо підтвердження місця фактичного проживання громадян, складений 30.01.2024 року депутатом Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області Давиденко В.В.; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 255999597 від 12.05.2021 року.

Відповідач ОСОБА_2 перебуває за межами території України, про що свідчить лист-довідка Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.05.2024 року № 19-37358/18/24-Вих.

За висновком органу опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини, затвердженим рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 27.02.2025 року № 2/11, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно частини 2 статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За частиною 1 статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Встановлено, що сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 09 листопада 2000 року Павлівською сільською радою Калинівського району Вінницької області, актовий запис № 19. Від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На ґрунті особистого ставлення між сторонами виникла нетерпимість одне одного. Шлюбні відносини фактично припинені і збереження сім`ї неможливе. Спільне господарство чи бюджет не ведеться. Спір про спільне сумісне майно подружжя на даний час відсутній.

Виходячи з положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачене ч.1 ст.111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч.5 ст.191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

Позивач згідно матеріалів справи на примирення не згоден, відповідач до суду із заявою про надання строку для примирення не зверталась.

Виходячи з викладеного, оскільки сім`я сторін фактично розпалася, існує лише формально і зберегти її неможливо, оскільки сторони тривалий час не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільне господарство й відносини між ним стали віддалені, позивач наполягає на розірванні шлюбу, суд приходить до висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливо, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Таким чином, позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, то вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка розглядається, одним із предмету спору є визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Суд встановив, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що дитина проживає разом із своїм батьком, за відсутності судового рішення про встановлення місця проживання дитини та рішення органу опіки про визначення місця проживання дитини. Мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді фактично не заперечувала проти проживання дитини з батьком, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання сина саме з позивачем.

Твердження (доводи) позивача про те, що відповідач проти волі самої дитини бажає вивести останню за межі території України, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24).

Суд також враховує, на момент набуття цим рішення законної сили, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягне повноліття, та буде вправі самостійно визначати своє місце прооживання.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, то вона також не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Заявлена вимога, пов`язана з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків або припинення виконання таких обов`язків за певних причин, що є вирішальним у даній категорії справ.

За таких обставин, підстав для задоволення позову в частині вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд не вбачає.

Згідно частин першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст.258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 09 листопада 2000 року Павлівською сільською радою Калинівського району Вінницької області, актовий запис № 19, між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 - розірвати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Після набрання цим рішенням законної сили, її копію невідкладно направити до місцевого органу державної реєстрації актів цивільного стану, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя