Рішення № 126198165, 13.02.2025, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/3010/15-ц

Провадження №2/504/25/25

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2025с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

Секратаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, ліквідатора банкрута ТОВ «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» арбітражного керуючого Дарієнко Віктора Дмитровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ), про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, скасування свідоцтва про право колективної власності,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2015 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом проти Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, ліквідатора банкрута ТОВ «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» арбітражного керуючого Дарієнко Віктора Дмитровича, який уточнив у січні 2022 року, остаточно визначив статус ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як співвдіповідачів, і в остаточні редакції позову просив суд:

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 28.01.2003 року № 4 щодо передачі СТОВ «КОЛОС» у колективну власність приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати видане на підставі рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 28.01.2003 року за № 4 свідоцтво про право власності на приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 25.02.2010 року № 15 щодо передачі СТВО «КОЛОС» на праві колективної власності приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати видане на підставі рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 25.02.2010 року за № 15 свідоцтво про право власності на приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним і скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності СТОВ «КОЛОС» на нерухоме майно видане 01 квітня 2010 року виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

Визнати недійсним та скасувати договір купівлі- продажу укладений 19 вересня 2012 року між ліквідатором СТОВ «КОЛОС» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати договір купівлі- продажу укладений 14 грудня 2012 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) на одну п`яту частку приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 чотири п`ятих частин, а з незаконного володіння ОСОБА_4 одну п`яту частку приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити порядок виконання рішення суду.

В обгрунтування своїх вимог пан ОСОБА_1 стверджує, що відповідно до акту приймання передачі від 21.11.2000 року СТОВ «КОЛОС» в особі директора Бабкова О.О. передано, а уповноваженою особою ОСОБА_5 було прийнято майно, що виділене в результаті розподілу реформованого КСП «Фонтанське» майнові групі у складі 38 осіб, в тому числі тваринницький комплекс, інвентарний номер 110.

24.03.2001 року на загальних зборах пайщиків майнових сертифікатів колишнього КСП «Фонтанське» було вирішено затвердити розпаювання майна колишнього КСП.

Як вказує пан ОСОБА_1 , в даному рішенні визначено розподіл КСП «Фонтанське» на чотири групи. Четверта майнова група перейшла на початку у користування СФГ «Людмила», а потім до пана ОСОБА_1 .

На підставі протоколу загальних зборів власників майна 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» від 05.02.2004 року паном ОСОБА_1 придбано у власників майнових паїв майно 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» а саме, тваринницький комплекс, інвентарний номер 110.ю зрошувальну машину «Фрегат», зерноочисну машину та інженерні мережі.

Як стверджує пан ОСОБА_1 він розрахувався з пайщиками грошима відповідно до списку за актом прийому передачі майна від 21.11.2000 року.

07.02.2004 року уповноважений на розпорядження майном 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» ОСОБА_5 на підставі протоколу загальних зборів власників майнових паїв від 05.02.2004 року передав пану ОСОБА_1 вказане вище майно.

17.11.2005 року після перерахунку залишкової вартості на підставі акту прийому передачі майна по майнових сертифікатах, в присутності директора СТОВ» КОЛОС» ОСОБА_6 пану ОСОБА_1 було передано тваринницький комплекс.

Як вказує позивач пан ОСОБА_1 , під час здійснення інвентаризації належного йому майна, йому стало відомо, що дане майно увійшло до переліку майна ліквідаційної маси та підлягає продажу в рахунок погашення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2014 року його як ФОП залучено до участі у справі про банкрутство СТОВ «КОЛОС» в якості третьої особи.

Позивач стверджує про те, що йому стало відомо про існування свідоцтва від 28.01.2003 року № 4 про передачу СТОВ «КОЛОС» у колективну власність приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., а також про свідоцтво від 25.02.2010 року за № 15 про право власності на приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що органом місцевого самоврядування істотно порушено право власності позивача на приміщення тваринницького комплексу.

Крім того, позивач вважає, що органом місцевого самоврядування протиправно видано свідоцтво про право колективної власності СТОВ «КОЛОС».

Представник Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Доводи ліквідатора банкрута ТОВ «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» арбітражного керуючого Дарієнко Віктора Дмитровича, а також пана ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_3 ), пана ОСОБА_4 , що висловлені в судовому засіданні зводяться до того, що пан ОСОБА_1 не має жодного правового статусу, як от власника тваринницького комплексу.

Передача йому у власність тваринницького комплексу була здійснена у не передбачений законом спосіб.

Тому, він не може вважатись власником у розумінні закону.

Встановлені судом фактичні обставини:

Судом встановлено, що відповідно до акту приймання передачі від 21.11.2000 року СТОВ «КОЛОС» в особі директора Бабкова О.О. передано, а уповноваженою особою ОСОБА_5 було прийнято майно, що виділене в результаті розподілу реформованого КСП «Фонтанське» майнові групі у складі 38 осіб, в тому числі тваринницький комплекс, інвентарний номер 110.

24.03.2001 року на загальних зборах пайщиків майнових сертифікатів колишнього КСП «Фонтанське» було вирішено затвердити розпаювання майна колишнього КСП, визначено розподіл КСП «Фонтанське» на чотири групи.

Четверта майнова група перейшла на початку у користування СФГ «Людмила», а потім до пана ОСОБА_1 .

На підставі протоколу загальних зборів власників майна 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» від 05.02.2004 року паном ОСОБА_1 придбано у власників майнових паїв майно 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» а саме, тваринницький комплекс, інвентарний номер 110, зрошувальну машину «Фрегат», зерноочисну машину та інженерні мережі.

Договори купівлі- продажу майнових паїв оформлені у простій письмовій формі протягом лютого 2005- березня 2006 року.

07.02.2004 року уповноважений на розпорядження майном 4 групи колишнього КСП «Фонтанське» ОСОБА_5 на підставі протоколу загальних зборів власників майнових паїв від 05.02.2004 року передав пану ОСОБА_1 вказане вище майно.

17.11.2005 року після перерахунку залишкової вартості на підставі акту прийому передачі майна по майнових сертифікатах, в присутності директора СТОВ» КОЛОС» ОСОБА_6 пану ОСОБА_1 було передано тваринницький комплекс.

На час укладення ОСОБА_1 договорів купівлі- продажу тваринницького комплексу, цей комплекс належав на праві власності СТОВ «КОЛОС» (свідоцтво про право власності від 29.01.2003 року видане Фонтанською сільською радою.

01.04.2010 року СТОВ «КОЛОС» видано свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно тваринницького комплексу.

Висновки суду та релевантні джерела права:

У пункті 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, зазначено, що майновий пай - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.

Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно зі списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Відповідно до пункту 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2001 року за № 305/5496 (далі - Порядок № 62), кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

У пункті 9 Порядку № 62 зазначено, що виділення зі складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 62 виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Також у цьому пункті зазначеного Порядку передбачено, що при виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі. Підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Відповідно до пункту 51 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; акт приймання-передання нерухомого майна.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття такого права не встановлена судом.

У статті 392 ЦК України зазначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, стаття 392 ЦК України містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, проте не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано у зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, оскільки самий лише факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин правових норм інститутів загальної частини цивільного права.

Такі висновки щодо застосування статті 392 ЦК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20).

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого).

Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому.

Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом.

Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У цій справі ФОП ОСОБА_1 свій позов про визнання права власності обґрунтовує тим, що йому належить на праві власності приміщення тваринницького комплексу СТОВ «КОЛОС».

Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження як факту набуття ОСОБА_1 права власності, так і дотримання правомірної процедури набуття.

Зокрема, відповідно до статті 657 ЦК України (в редакції на час укладення ОСОБА_1 договорів купівлі- продажу (лютий-серпень 2005 р.)) договір купівлі- продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

На час укладення ОСОБА_1 договорів купівлі- продажу тваринницького комплексу, цей комплекс належав на праві власності СТОВ «КОЛОС» (свідоцтво про право власності від 29.01.2003 року видане Фонтанською сільською радою (т.1 а.с. 10).

Відсутні у справі і докази державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств.

Зокрема, передбачена законом процедура передбачала передачу свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; акт приймання-передання нерухомого майна.

Таких доказів не має.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі№ 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права.

Доказів того, що пан ОСОБА_1 одноосібно володіє майном пайового фонду, проте не має можливості у позасудовому порядку зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно, яке ані за ким не зареєстроване у справі не має.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 368/2048/15-ц (провадження № 61-5700св18) зазначено, що з позовом про переведення прав покупця за договорами, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай, визнання неправомірною передачу майна, зобов`язання приватного підприємця звільнити будівлі та споруди, зобов`язання повернути будівлі і споруди звернувся співвласник майнового фонду, який обґрунтовував позов тим, що інші співвласники не виконали обов`язку письмово повідомити його про намір продати частку, чим порушили переважне право перед іншими на купівлю їхніх часток. Верховний Суд зазначив, що право на майновий пай виникає у члена відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі.

У цій справі пан ОСОБА_1 не є власником майнового паю, засвідченого відповідним документом - свідоцтвом про право власності на майновий пай члена СТОВ "КОЛОС", не пов`язаного з виділеним у натурі майном, тому підстав вважати що він є співвласником частки у праві спільної часткової власності колективного підприємства або власником майнового паю в комплексі (тваринницького комплексу) немає.

Крім того, слід констатувати, що співвласники майнових паїв (4 група) до виділення на зазначені майнові сертифікати у передбаченому законом порядку конкретного майна, усі вони є лише співвласниками майнових паїв, а не співвласниками майна.

Тому не могли виступати продавцями тваринницького комплексу.

У своїй прецедентній практиці Верховний Суд неодноразово виснував, що право на майновий пай виникає у члена колективного сільськогосподарського підприємства, засвідчується відповідним документом - майновим сертифікатом і не пов`язується з конкретним майном до його виділення в натурі.

Суд безумовно враховує, що Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2015р затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс СТОВ "Колос"; припинено юридичну особу СТОВ «Колос»; кредиторську заборгованість списано як безнадіну, вимоги кредиторів, незадоволені за відсутністю майна банкрута, постановлено вважати погашеними; зобов`язано державного реєстратора не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цієї ухвали заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи - СТОВ „Колос" , внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку; припинено повноваження ліквідатора СТОВ "Колос"; провадження у справі припинено на підставі ч.6 ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка була чинна до 19.01.2013р.).

В процесі ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута разом з комітетом кредиторів проведена інвентаризація всього виявленого майна СТОВ «Колос» та затверджено склад ліквідаційної маси, яка частково не придатна для цільового використання без капітального ремонту, до якої увійшло:

- нерухоме майно, а саме тваринницький комплекс: забійний цех - К, прибудова - к; склад мастил - Л; склад мастил - Л1; котельна - М; котельна - М1; дизельна - Н; вхід в підвал - вхід; підвал - Нпд; ізолятор з амбулаторією та стаціонаром - И; огорожа - 5-6

Тваринницький комплекс реалізований на аукціоні, проведеному 27.08.2012р. Товарною біржою «Профі-Т» за 94205,76грн.

Ліквідатором СТОВ «Колос» Дарієнко В.Д. та переможцем аукціону - гр.. ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу вказаного майна від 19.19.2012р.

Цього ж дня сторонами договору складений акт прийому-передачі майна.

Таким чином, майно боржника було реалізовано в ліквідаційний процедурі, зокрема як от об`єкти колективної власності СТОВ "Колос", а саме тваринницький комплекс: забійний цех - К, прибудова - к; склад мастил - Л; склад мастил - Л1; котельна - М; котельна - М1; дизельна - Н; вхід в підвал - вхід; підвал - Нпд; ізолятор з амбулаторією та стаціонаром - И; огорожа - 5-6.

Позивач не довів суду протиправності оскаржуваних ним рішень органу місцевого самоврядування, а також свого права (законного інтересу) на об`єкт тваринницького комплексу.

Решта доводів позову, зводяться до власного розуміння вимог діючого законодавства та контрадікторного оцінювання доказів.

Вимоги позову в частинах визнання незаконним і скасуваня свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності СТОВ «КОЛОС» на нерухоме майно видане 01 квітня 2010 року виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; витребуваня з незаконного володіння ОСОБА_3 чотири п`ятих частин, а з незаконного володіння ОСОБА_4 одну п`яту частку приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , залежать від можливості задоволення позову про захист права власності пана ОСОБА_1 , встановлення судом його законного інтересу (права), є похідними, і тому також не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 не вправі ставити позовні вимоги про визнання недійсним та скасування визнання недійсним та скасувати договору купівлі- продажу укладеного 19 вересня 2012 року між ліквідатором СТОВ «КОЛОС» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; договору купівлі- продажу укладеного 14 грудня 2012 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) на одну п`яту частку приміщення та споруди тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не є стороною цих самих договорів.

Обраний спосіб захисту цих позовних вимог не є ефективним.

Тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судовий збір.

Оскільки у позові відмовлено повністю, судовий збір відноситься на рахунок позивача.

В порядку статті 158 ЦПК України слід зняти арешт з тваринницького комплексу в складі: забійний цех К; прибудова к; склад мастил Л; склад мастил Л1; котельна М; котельна М1; дизельна Н; вхід в підвал - вхпд; підвал Нпд; ізолятор з амбулаторією та стаціонаром И; огорожа 5-6, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.02.2024 року.

На підставі наведеного, керуючись ч. 1 ст. 11, ч. 4 ст. 19, ст. 30, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, ліквідатора банкрута ТОВ «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» арбітражного керуючого Дарієнко Віктора Дмитровича.

Зняти арешт з тваринницького комплексу в складі: забійний цех К; прибудова к; склад мастил Л; склад мастил Л1; котельна М; котельна М1; дизельна Н; вхід в підвал - вхпд; підвал Нпд; ізолятор з амбулаторією та стаціонаром И; огорожа 5-6, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.02.2024 року.

Судовий збір віднести на рахунок позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Суддя В. К. Барвенко