Рішення № 126185282, 28.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17671/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 363 грн. 50 коп. у день з 26.06.2021 по 26.12.2021 терміном 183 календарних днів, складає 66 520 грн. 50 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачка з 25 червня 2019 року по 25 червня 2021 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2021 №121 позивачку виключено зі списків особового складу. В період проходження служби позивачці не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби. Тому позивачка звернулась до суду з позовом , рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 520/225/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021 -25.06.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.

Відповідач 16.05.2024 виконав рішення суду та виплатив на виконання рішення суду у розмірі - 42925 грн. 06 коп. Враховуючи середньоденний розмір грошового забезпечення 363 грн. 50 коп. та період затримки розрахунку при звільненні - 183 календарних днів (з 26.06.2021 по 26.12.2021 (шість місяців)). позивачка просить стягнути з військової частини середнє грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, загальний розмір якого складає 66520 грн. 50 коп. (363 грн.50 коп. х 183 дн.).

Ухвалою від 11.06.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу в письмовому провадженні без виклику представників сторін.

10.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що позивач не звільнений від сплати судового збору, не підпадає під пільгу, яка передбачена пунктом 13 частини першої статті 5 Закону "Про судовий збір" для розгляду справи в усіх судових інстанціях для учасників бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства. однак порушення прав нерозривно пов`язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами. Даний спір не пов`язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов`язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.

Також відповідач посилається на те, що норми КЗпП України не можуть бути застосовані в даному випадку з урахуванням правового регулювання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям відповідно до норм спеціального законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 7,5% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 42925,06 грн., 7,5% річних від цієї суми становитиме 3219,38 грн., тобто 8,82 грн. за день затримки розрахунку (3219,38:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку з дня звільнення відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більше 6 місяців - 180 діб, приблизний розмір компенсації може становити 1587,64 грн. (8,82х180). Отже, з огляду на розмір цієї заборгованості, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з позивачем та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні. Важливим критерієм для зменшення розміру компенсаційних виплат, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Так, причиною затримки виплат став спір, вирішений судом. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

ОСОБА_1 , з 25 червня 2019 року по 25 червня 2021 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2021 року №121 позивачку виключено зі списків особового складу.

21 березня 2016 року позивачці було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .

В період проходження служби позивачці не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 520/225/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021 -25.06.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.

Відповідач 16.05.2024 виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі - 42925 грн. 06 коп.

Позивач вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати всіх належних йому сум при звільненні протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом, просить стягнути середній заробіток за час затримки за період з 26.06.2021 по 26.12.2021 року включно (183 дні) в сумі 66 520 грн. 50 коп.

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача з військової служби.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, є помилковими.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Така редакція ст. 117 КЗпП України діє з 19.07.2022.

До цього ст. 116 КЗпП України мала наступну редакцію "При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму". А ст. 117 КЗпП України передбачала: " В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору".

Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 16.05.2024 на виконання рішення суду у справі №520/225/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 26.06.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 15.05.2024 включно.

Разом з тим, позивач просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 26.06.2021 по 26.12.2021, тому суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, в межах позовних вимог.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення суду у справі №520/225/22 на розрахунковий рахунок позивача 16.05.2024 перераховано грошове забезпечення у загальній сумі 42925 грн. 06 коп.

Оскільки повний розрахунок з позивачкою фактично було проведено не у день її звільнення з військової служби, то остання відповідно до ст.117 КЗпП України дійсно має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: розмір грошового забезпечення позивачки за квітень 2021 - 11086 грн. 65 коп. та за травень 2021 - 11086 грн. 65 коп. (дані відомості зазначені у картці особового рахунку), середньоденний розмір грошового забезпечення складає 11086 грн. 65 коп. + 11086 грн. 65 коп. = 22173,30/61=363 грн. 50 коп. Період затримки розрахунку при звільненні - 183 календарних днів з 26.06.2021 по 26.12.2021 (шість місяців)).

Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача необхідно обчислювати шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби на період затримки виплати забезпечення.

Виходячи з вищенаведеного сума заборгованості у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 66520 грн. 50 коп. (363 грн. 50 коп. х 183).

Однак, вказана сума більше ніж в півтора рази перевищує розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Суд вважає, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України (що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13), з огляду на наступне.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності , виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд при розгляді даної справи, зокрема, враховує, що :

- позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням в червні 2021 року, на момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку, доказів звернення до відповідача до звільнення або одразу після звільнення позивач не надав,

- позивач не довів, що після звільнення зі служби залишився без засобів існування; позивач не вказує про додаткові майнові втрати, пов`язані із затримкою розрахунку;

- між сторонами існував спір щодо виплати грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини посадового окладу прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня поточного року

- відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів; враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня поточного року військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача,

Щодо застосування принципи розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід`ємною частиною верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов`язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України,

Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).

Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться тривалий термін, не обґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.

Приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. після внесення змін, вказана стаття передбачала місячний строк звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У свою чергу, є доведеним, що позивач зволікав перед зверненнями до суду в усіх справах (№420/15366/21, №420/15698/23, №420/15692/23), тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 33260 грн., що відповідає тримісячному розміру грошового забезпечення позивача перед звільненням та покриває інфляційні збитки від знецінення несвоєчасно виплаченої суми 42925 грн. 06 коп. за період, який виник з вини відповідача.

Відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22.

Саме така сума, на думку суду, є співмірною та пропорційною ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У відносинах між сторонами і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Суд при визначенні розміру відповідальності відповідача приймає до уваги обставини збройної агресії ворога у контексті відносин з оплати суб`єктом владних повноважень праці публічних службовців (військовослужбовців), які слід кваліфікувати у якості обставин непереборної сили. При відправленні правосуддя у цій справі, суд зважає на сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024 по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності за ст.117 Кодексу законів про працю України .

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Даний спір має майновий характер, суд визначив розмір середнього заробітку та задовольняє позовні вимоги шляхом стягнення суми, а не шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток. Покладення обов`язку з визначення суми відшкодування на відповідача не є остаточним вирішенням спірних правовідносин та не відповідає вказаному у ст. 117 КЗпП України способу захисту порушеного права позивача з боку органу, що вирішує трудовий спір.

Що стосується вимоги компенсацієї сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.

Відтак вимога позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач має пільгу по сплаті судового збору як учасник бойових дій. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( рнокпп НОМЕР_4 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 26.06.2021 по 26.12.2021 терміном 183 календарних днів, в сумі 33260 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА