Рішення № 126185261, 28.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5839/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу відповідачем було виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000 грн. Проте, позивач вказує, що допомога мала бути виплачена у розмірі, визначеному ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.02.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.03.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив, в якому відповідач заперечує щодо доводів позовної заяви та просить відмовити в задоволенні позову. Розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою № 369. Дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 369 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій. Головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати). Повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою № 1396, органам Пенсійного фонду України не надано. Постанова № 1396 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги. Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.10.2020 року, є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

У серпні року позивач за місцем служби отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1000,00 грн.

Позивач, вважаючи вказану виплату такою, що виплачена не в належному розмірі, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Листом від 04.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило про те, з питанням щодо розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності України необхідно звертатися до органу за місцем служби.

Не погодившись із вказаною відмовою відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 12 Закону встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.

Зокрема, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачається учасникам бойових дій щорічна разова грошова допомога.

Така грошова допомога була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням ч. 4 ст. 12 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком».

В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виклавши норму в наступній редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1396 від 27 грудня 2023 року «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».

Постановою №1396 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».

З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» №369 (далі Постанова №369).

Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи 3 100 гривень; II групи 2 900 гривень; III групи 2 700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень; учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.

Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 12 Закону №3551-XII та Постанови №369 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Постановою №369, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували учасники бойових дій до внесення змін до Закону.

Так, у ситуації позивача, внаслідок внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 11805,00,00 грн. замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 1000,00 грн.

При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» законодавець не пов`язував зменшення розміру допомоги учасникам бойових дій із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами.

Верховним Судом у справі №440/14216/23 надана оцінка зазначеним обставинам та зроблений висновок, що за своєю природою передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, в свою чергу, суперечить також статтям 17 і 22 Конституції України.

Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.

Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.

Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23.

При цьому, суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, як учаснки бойових дій.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 2 361 грн., тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 11 805,00 грн (2 361 х 5).

Пенсійним органом у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1 000 грн, що в свою чергу суперечить положенню ст. 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що визначає розмір грошової допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.

Враховуючи наведене, пенсійним органом не доведено правомірність та обґрунтованість виплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у сумі 1 000 грн., тобто у розмірі, меншому ніж п`ять мінімальних пенсій за віком, а тому заявлені позовні вимоги належать до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Приписами ч. 1 ст.139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд встановив, що позивач звільнений від сплати судового збору, проте, просить суд вирішити питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником надано до суду договір про надання правничої допомоги від 17.12.2024 року № 17/12-2024, акт № 17 прийманняпередачі наданих послуг від 11.02.2025 року, детальний опис робіт, відповідно до яких вартість надання послуг складає 2000,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, обґрунтованості та пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, зокрема, як складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд робить висновок, що вартість послуг правового характеру у розмірі 2000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною в частині їх необхідності. Даний спір не потребував значних затрат часу, а ведення цієї справи у суді не вимагало значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині складання та подання позовної заяви. Суд вказує, що судових засідань в даній справі не було призначено, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, дана категорія справ є досить поширеною.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених коштів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 28.03.2025 року.

Суддя Н.В. Бжассо