Рішення № 126184768, 28.03.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року

справа №380/266/25

провадження № П/380/270/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Бісковичі, вул. Я. Мудрого, 3; ЄДРПОУ: 04370030), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. Бісковицького сільського голови Самбірського району Львівської області Михайла Кравчишина №193-ос від 16 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 », яким позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради з 17 грудня 2024 року згідно з п.2 ст.40 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на посаді інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області з 17 грудня 2024 року;

стягнути з Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області ЄДРПУО 04370030, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, провівши розрахунок за період з 17.12.2024 на дату постановлення рішення суду з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуваним розпорядженням звільнено ОСОБА_1 з посади інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради за п.2 ст.40 КЗпП України, тобто у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Позивач не погоджується з таким розпорядженням, вказує, що таке не містить жодних підстав його винесення, передбачених п.2 ст.40 КЗпП України, тобто незрозуміло, з яких саме підстав позивача було звільнено з роботи. Крім того, позивачу не пропонувалось переведення її на іншу роботу, як того вимагає частина друга статті 40 КЗпП України. Просить скасувати розпорядження про звільнення, поновити її на посаді та стягнути середній заробіток.

Ухвалою від 13.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Копію позовної заяви з додатками відповідачу було надіслано в його електронний кабінет 08.01.2025 о 13:20, а копію ухвали від 13.01.2025 було надіслано 14.01.2025 о 12:56, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Станом на день розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 , 14.01.2022 була прийнята на посаду інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради на підставі розпорядження сільського голови від 13.01.2022 №3.

Розпорядженням в.о. Бісковицького сільського голови від 16 грудня 2024 року №193-ос звільнено ОСОБА_1 з посади інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради, 17 грудня 2024 року згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваним розпорядженням, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для його прийняття, тому звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначення загальних засад діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування наведені в Законі України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07 червня 2001 року №2493-IIІ (далі - Закон №2493-IIІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2493-IIІ визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ст. 2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до статті 7 Закону №2493-ІІІ, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 9 Закону №2493-ІІІ, посадова особа місцевого самоврядування має право:

на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи;

на просування по службі відповідно до професійної освіти, результатів роботи та атестації;

на безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці;

на соціальний і правовий захист;

отримувати в порядку, встановленому законодавством, від відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, об`єднань громадян, окремих осіб матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх службових обов`язків;

у порядку і в межах, встановлених законом, отримувати інформацію щодо матеріалів своєї особової справи та ознайомлюватися з іншими документами, що стосуються проходження нею служби в органах місцевого самоврядування, отримувати від керівників органу місцевого самоврядування відповідні пояснення та давати особисті пояснення;

вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри щодо неї;

захищати свої законні права та інтереси в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2493-ІІІ, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі:

порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;

порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Як встановлено судом, підставою для звільнення позивача з посади зазначено п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Суд зазначає, що пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає 3 (три) види обставин, які можуть свідчити про невідповідність працівника займаній посаді, а саме: недостатня кваліфікація або стан здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи або відсутність у працівника доступу до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Судом встановлено, що розпорядженням Бісковицького міського голови від 04 лютого 2022 року №25 затверджено посадову інструкцію інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради.

Відповідно до п. 1.3 посадової інструкції, на посаду інспектора відділу соціального захисту населення призначається особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

Відповідно до п. 1.4 вказаної посадової інструкції, у своїй діяльності інспектор відділу соціального захисту населення керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, постановами Міністерства соціальної політики України, рішеннями та розпорядженнями Бісковицької сільської ради.

Розділом 2 посадової інструкції визначено обов`язки інспектора відділу соціального захисту населення.

Положення вказаної посадової інструкції не містять даних про те, що виконання обов`язків за вказаною посадою передбачає необхідність доступу до державної таємниці. Отже за вказаних правовідносин звільнення позивача можливе у разі невідповідності її займаній посаді через недостатню кваліфікацію або незадовільний стан здоров`я.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №6 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України свідчить, що підставою для розірвання трудового договору згідно пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути: неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію, які перешкоджають продовженню даної роботи. Виключно за наявності фактичних даних, що підтверджують невідповідність працівника, можливе звільнення позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.01.2020 (справа №654/941/17).

Проте з матеріалів справи не встановлено, на підставі яких даних чи доказів відповідач дійшов висновку про неналежну якість та/або обсяг виконуваної позивачем роботи, невідповідності позивача саме займаній посаді або виконуваній нею роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи на даній посаді.

Звільнення позивача з роботи через невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації не підтверджена жодними належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Таких суду відповідачем не подано в процесі розгляду справи, а судом не встановлено.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів невідповідності позивача займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З наведених норм випливає, що оскаржуване розпорядження в.о. Бісковицького сільського голови Самбірського району Львівської області №193-ос від 16 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 » є індивідуальним актом.

Верховний Суд у постанові від 5 березня 2020 року у справі №640/467/19 дійшов висновку, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Водночас, фактичною підставою прийняття оскаржуваного розпорядження суб`єктом владних повноважень зазначено лише посилання на п. 2 ст. 40 КЗпП України, без конкретизації яким саме кваліфікаційним вимогам не відповідає позивач, або через який стан здоров`я позивач підлягає звільненню з роботи.

Отже, відповідачем не дотримано вимог до оскаржуваного розпорядження як індивідуального акту в частині його обґрунтованості та вмотивованості.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, у разі наявності підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України відповідач повинен був пересвідчитись у неможливості перевести її на іншу роботу у цьому ж органі, чого згідно з матеріалами справи зроблено не було.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, під час розгляду справи саме відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був надати до суду докази правомірності оскаржуваного розпорядження.

Проте, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження виявленої невідповідності позивача займаній посаді або виконуваній нею роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або незадовільного стану здоров`я, які перешкоджають продовження даної роботи.

Отже, на переконання суду, відповідач звільнив позивача не на підставі, та не у спосіб, що визначений КЗпП України та Законом №2493-IIІ; без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного розпорядження; без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані розпорядження; без урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішення за результатами оцінювання службової діяльності.

Згідно з п. а ч.2 ст.9 Міжнародної організації праці №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №3933-ХІІ від 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Згідно з ст. 24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов`язуються визнати: а) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: а) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; Ь) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Таким чином, прийняте в.о. Бісковицького сільського голови Самбірського району Львівської області Михайлом Кравчишиним розпорядження №193-ос від 16 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 » є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на посаді.

Вирішуючи питання щодо визначення дати, з якої позивача має бути поновлено на посаді, суд виходить з такого.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110), днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, оскільки розпорядженням в.о. Бісковицького сільського голови Самбірського району Львівської області №193-ос від 16 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено з посади 17.12.2024, то цей день є останнім робочим днем, тому поновлювати позивача на посаді слід з наступного дня після звільнення, тобто з 18.12.2024, а не з 17.12.2024 як просить позивач.

Частиною третьою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом з пункту 1 розділу І Порядку №100 він підлягає застосуванню для розрахунку середньої заробітної плати і у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За правилами підпункту б абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з довідкою Бісковицької сільської ради про доходи ОСОБА_1 , заробіток за жовтень 2024 року становив 21618,05 грн., заробіток за листопад 2024 року становив 33 482,18 грн. Таким чином, загальний заробіток за два останні календарні місяці, що передували події становить 55 100,23 грн. Кількість робочих днів у період жовтень-листопад 2024 року становила 44 дні. Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1252,28 гривень.

Час вимушеного прогулу за період з 18.12.2024 (наступний день після звільнення) по 28.03.2025 (день ухвалення рішення у справі) становить 72 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 90 164,16 гривень (1252,28 грн. х 72 дні).

Суд також звертає увагу, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-511цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 не знайшла підстав для відступлення від цього правового висновку. У постанові Верховного Суду 18.03.2021 у справі №825/3399/14 також підтримано цей висновок.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, на користь позивача належить стягнути 90 164,16 гривень, з яких відповідач відрахує загальнообов`язкові податки та збори.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З урахуванням цих положень рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 28 802,44 гривні.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі статті 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та статті 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати у вигляді сплати судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Бісковичі, вул. Я. Мудрого, 3; ЄДРПОУ: 04370030) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. Бісковицького сільського голови Самбірського району Львівської області №193-ос від 16 грудня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу соціального захисту населення Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області з 18.12.2024.

Стягнути з Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Бісковичі, вул. Я. Мудрого, 3; ЄДРПОУ: 04370030) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.12.2024 по 28.03.2025 в сумі 90 164 (дев`яносто тисяч сто шістдесят чотири) грн 16 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 28 802 (двадцять вісім тисяч вісімсот дві) грн 44 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.