Ухвала суду № 126176902, 28.03.2025, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/639/1045/25 Справа № 639/1970/25

У х в а л а

"28" березня 2025 р. м. Харків

Суддя Жовтневого районного суду м. Харкова Марченко В.В., розглянувши питання можливості відкриття провадження у цивільнійсправі № 639/1970/25

позивач: керівник Новобаварськоїокружної прокуратурим.Харкова Харківськоїобласті КупріяноваВолодимира Борисовичав інтересахдержави вособі Харківськоїміської (адреса місцезнаходження: бульвар. Гончарівський, 20, м. Харків),

відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ),

про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новобаварськоїокружної прокуратурим.Харкова Харківськоїобласті КупріяноваВолодимира Борисовичав інтересахдержави вособі Харківськоїміської звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на нежитлові будівлі:

літ. «АА-1», загальною площею 36 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2317906963101), запис про право власності 41100770;

літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333189963101), запис про право власності 41417518;

літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333160263101), запис про право власності 41416817;

літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333146663101), запис про право власності 41416515;

літ. «АА-1», загальною площею 24 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333034563101), запис про право власності 41414055;

літ. «АА-1», загальною площею 36 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2333020363101, запис про право власності 41413753,

внесені державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним Сергієм Володимировичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з припиненням речових прав ОСОБА_1 та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

- зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельні ділянки розташовані за адресами:

АДРЕСА_2 ;

м. Харків, вул. Богомольця Академіка, 17-А;

АДРЕСА_4 ;

АДРЕСА_5 ;

м. Харків, просп. Ново-Баварський, 121-Б;

АДРЕСА_7 ,

з одночасним знесенням об`єкта самочинного будівництва, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовна заява не відповідає вимогам ЦПК України, а саме:

- п. 2, ч. 3, ст. 175 ЦПК України, а саме: позивачем в позовній заяві зазначено, що Департаментом земельних відносин Харківської міської ради листом від 06.03.2025 зазначено, що заходи цивільно-правового характеру з урахуванням листів окружної прокуратури від 10.10.2024 №52-103-7349вих-24 та від 24.02.2025 №52-106-1213вих-25 Департаментом не вживалися. Водночас, у разі подання окружною прокуратурою до суду відповідного позову Департамент, який представляє інтереси Харківської міської ради у таких категоріях справ, за необхідності надасть до суду документи та направить повноважного представника.

За приписами частин 4 та 5 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі подано прокурором в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Підстави представництва прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних відносин.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля унормовані положеннями Закону № 963-IV (тут і далі Закон № 963-IV у редакції, чинній станом на час звернення прокурора до суду із позовом 12 березня 2021 року).

За визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів (стаття 2 Закону № 963-IV).

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель (стаття 3 Закону № 963-IV).

Об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України (стаття 4 Закону № 963-IV).

Відповідно до частини 1 статті 5 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Кабінет Міністрів України передав Держгеокадастру функції з контролю за землями.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14січня 2015року №15 (тут і далі Положення № 15 у редакції, чинній станом на час звернення прокурора до суду із позовом 12 березня 2021 року) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до абзацу а) підпункту 25-1 пункту 4 Положення № 15, для виконання покладених завдань Держгеокадастр наділений повноваженнями з організації та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Разом із цим, приписами підпункту 25-5 пункту 4 Положення № 15 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо:

приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до вимог цієї норми Закону наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Таким чином, у контексті положень статті 28 Закону № 3166-VI у взаємозв`язку із нормами абзацу а) підпункту 25-1 пункту 4 Положення № 15, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами, предметом яких є дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, надання у користування, в тому числі в оренду; дотримання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотримання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань надання земель у користування, зокрема в оренду, або надання прав на них на конкурентних засадах.

Разом із цим, у розумінні статті 28 Закону № 3166-VI та приписів підпункту 25-5 пункту 4 Положення № 15, органи Держгеокадастру для здійснення їхніх повноважень з нагляду(контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності можуть вносити у встановленому порядку до органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом № 1697-VII.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (частини 3 та 4 статті 23 Закону № 1697-VII).

Суд зауважує, що зміст пункту 3 частини 1статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Як вбачається з вищевикладеного, забезпечення законності, тобто дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю на відповідній території покладено саме на Держгеокадастр.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Натомість, у справі, що розглядається, прокурор не звертався до відповідного органу, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону - органу Держгеокадастру, для вжиття відповідних заходів.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками щодо застосування відповідних норм права, що викладені Верховним Судом у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 807/784/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19.

- п. 4, ч. 3, ст. 175 ЦПК України, а саме: в позовній заяві позивач просить скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на правила розгляду того чи іншого юридичного конфлікту, виходячи з його сутності, з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачем склад сторін справи та сформульовані позивачем (часто некоректно) позовні вимоги. Саме такий підхід (орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачем сторонах спору чи його предметі) вимагає від позивача переформатувати свої вимоги з огляду на дійсний зміст відповідного юридичного конфлікту, уточнити склад відповідачів та звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. В свою чергу, обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, також обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

В свою чергу, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21.

Отже, Верховний Суд зауважив, що з 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, а отже, спосіб судового захисту шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності на майно не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до вищевикладеного та вимог ст. 185 ЦПК України позовна заява має бути залишена без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом направлення до Жовтневого районного суду м. Харкова уточненої позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ст. 175, ЦПК України зазначивши ефективний спосіб захисту та доказів звернення прокуратури до органу Держгеокадастру.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. 175, 185 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву керівника Новобаварськоїокружної прокуратурим.Харкова Харківськоїобласті КупріяноваВолодимира Борисовичав інтересахдержави вособі Харківськоїміської до ОСОБА_1 про скасуваннядержавної реєстраціїта зобов`язаннявчинити певнідії - залишити без руху.

Недоліки поданої позовної заяви мають бути усунуті протягом 5 днів з дня вручення копії ухвали.

Роз`яснити, що у разі не усунення зазначених недоліків позовної заяви, відповідно до ст.185 ЦПК України позовна заява буде визнана неподаною та повернута заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя: В. В. Марченко