Рішення № 126164149, 26.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/38373/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 11.12.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області № 21018/03-16 від 28.08.2024 року про відмову в призначенні пенсії.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою село Матишівка Роздільнянського району Одеської області, податковий номер НОМЕР_1 , період роботи з 07.07.1981 року по 21.10.1982 року Пусково-наладочного управления треста «Одесспецсельхозмонтаж» (мовою оригіналу та згідно запису у трудовій книжці).

Ухвалою від 16 грудня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 21.08.2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області (відділ обслуговування №16 сервісний центр) з заявою про призначення пенсії за віком у зв`язку з досягнення пенсійного віку та були надані: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, заява про призначення пенсії, паспорт, військовий квиток, диплом, трудова книжка. Заява про призначення пенсії за віком відповідно до екстериторіальності розглядалась ГУПФУ у Рівненській області та прийнято рішення від 28.08.2024 року № 21018/03-16 про відмову в призначенні пенсії за віком. В Рішенні про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2024 року № 155750005723 вказано, що вік заявника 60 років 19 днів, необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 29 років 04 місяці 27 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви слідує, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 07.07.1981 року по 21.10.1982 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.10.1982 року, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення в році звільнення, що суперечить вимогам Інструкції ведення трудових книжок. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування через відсутність необхідного страхового стажу 31 рік.

З метою надання доказів, щодо виправлення у трудовій книжці позивач звернувся до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради та отримав відповідь, що документи «Пусково наладочного управления треста «Одесспецсельхозмонтаж» на зберіганні не надходили, місцезнаходження документів невідоме. За колишнім місцем розташування підприємство не існує.

З рішенням № 155750005723 від 28.08.2024 року ГУПФУ про відмову в призначенні пенсії позивач не згоден оскільки період роботи 07.07.1981 року по 21.10.1982 року зазначено в трудовій книжці. Також за вказаний період часу сплачувались страхові внески.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 02.01.2025 року (Вхід. № ЕС/207/25) до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що позовні вимоги, відповідач вважаємо необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке уповноважене розглянути подану позивачем заяву. 28.08.2024 Головним управлінням на підставі заяви та наданих документів було винесено Рішення № 155750005723 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону №1058-IV. До страхового стажу не зараховано період роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення, що суперечить вимогам Інструкції ведення трудових книжок. Страховий стаж позивача становить 29 років 4 місяці 27 днів. Належних уточнюючих довідок для підтвердження оспорюваного періоду страхового стажу позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком Головному управлінню не надавав.

Ухвала суду про відкриття провадження в адміністративній справі № 420/38373/24 від 16.12.2024 року в електронному вигляді надіслана відповідачу Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 17.12.2024 року в 18:56 год. (а.с.26зв.).

Відповідач у встановлений судом в ухвалі від 16.12.2024 року строк та на час прийняття рішення відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подав.

Відповідно ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги і заперечення та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 21 серпня 2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком. Заява про призначення пенсії за віком прийнята спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та зареєстрована за №1824.

Заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21.08.2024 року розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області № 155750005723 від 28.08.2024 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

В Рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2024 № 155750005723 зазначено, що «Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Вік заявника 60 років 19 днів. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. ….. Страховий стаж особи становить 29 років 04 місяці 27 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.10.1982, оскільки в даті наказу на звільнення міститься виправлення, що суперечить вимогам Інструкції ведення трудових книжок. Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 31 рік» (а.с. 10).

Вважаючи рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області від 28.08.2024 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абз.1).

Згідно ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (ч.2). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (ч. 4).

Відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; (ч. 1). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; (ч.2). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років (ч.3). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4).

Отже у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV, після досягнення віку 60 років, право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

В Порядку № 637 вказано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі (п.17). За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п.18).

В п. 3 Порядку № 637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 р. № 58, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №58).

Відповідно п. 1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п. 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

З дослідженого рішення про відмову в призначенні пенсії № 155750005723 від 28.08.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення пенсії за віком 21.08.2024 року у віці 60 років. Страховий стаж становить 29 років 04 місяці 27 днів.

Згідно з розрахунком форми РС-право в стаж для розрахунку права ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком відповідачем зараховано 29 років 4 місяці 27 днів, а саме наступні періоди:

- з 01.09.1979 по 06.07.1981 - 1 рік 10 місяців 6 днів - навчання;

- з 21.10.1982 по 06.02.1985 2 роки 3 місяці 16 днів строкова військова служба;

- з 28.05.1985 по 27.08.1985 - 3 місяці;

- з 04.09.1985 по 01.12.1986 1 рік 2 місяці 28 днів;

- з 16.02.1987 по 01.09.1987 06 місяців 16 днів;

- з 08.10.1987 по 03.03.1997 9 років 4 місяці 26 днів;

- з 04.03.1997 по 08.12.2003 - 6 років 9 місяців 5 днів;

- з 09.12.2003 по 31.12.2003 - 23 дні;

- з 01.01.2004 по 31.03.2004 - 1 місяць 11 днів;

- з 16.08.2017 по 30.06.2024 - 6 років 10 місяців 16 днів.

З дослідженої судом трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 13.10.1982 р. судом встановлено, що позивач в період: з 07.07.1981 по 21.10.1982 працював наладчиком ОМ 3 розряду в «Пуско-наладочное управление трест «Одесспецсельхозмонтаж».

Отже в рішенні № 155750005723 від 28.08.2024 про відмову в призначенні пенсії відповідачем не зараховано позивачу до страхового стажу період роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982 1 рік 3 місяці 15 днів.

Щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982 наладчиком ОМ 3 розряду в «Пуско-наладочное управление трест «Одесспецсельхозмонтаж», оскільки в даті наказу на звільнення міститься виправлення, що суперечить вимогам Інструкції ведення трудових книжок, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції №58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Згідно п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Приписами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З запису №2 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 вбачається, що позивач 21.10.1982 був звільнений у зв`язку з призовом в армію. При цьому, у даті наказу про звільнення з роботи «від 13/Х/1982» графи 4 трудової книжки, міститься незначне виправлення в цифрі « 1982» шляхом наведення кульковою ручкою другої цифри в році «з 8 на 9». Разом з цим, в графі 2 зазначена дата звільнення з роботу містить чітко і без будь-яких закреслень число, місяць та рік, а саме « 21.10.1982». Зазначений запис засвідчено підписом інспектора по кадрам підприємства та міститься відбиток печатки підприємства.

З довідки Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради №2439-П-11.1-21 від 27.09.2024 року вбачається, що документи Пуско-наладочного управления треста «Одесспецсельхозмонтаж» (мовою оригіналу та згідно запису у трудовій книжці) до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради на зберігання не надходили (а.с.15).

З урахуванням зазначеного та на переконання суду, незначне виправлення у даті наказу про звільнення з роботи позивача шляхом наведення ручкою другої цифри в році «з 8 на 9», саме по собі, як єдиний недолік, в спірному випадку не може бути свідченням про недостовірність вказаного запису у трудовій книжці позивача та підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982 - наладчиком ОМ 3 розряду в «Пуско-наладочное управление трест «Одесспецсельхозмонтаж» 1 рік 3 місяці 15 днів.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірний період як підстава для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982 - наладчиком ОМ 3 розряду в «Пуско-наладочное управление трест «Одесспецсельхозмонтаж» 1 рік 3 місяці 15 днів, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 28.08.2024 року №155750005723 року.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Приписами абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, … для здійснення виплати пенсії.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 21.08.2024 року за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ у Рівненській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ у Рівненській області.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.

У зв`язку з цим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління ПФУ в Одеській області, оскільки останній не приймав жодних рішень, пов`язаних з розглядом заяви позивача від 21.08.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Головне управління Пенсійного Фонду України у Рівненській області при розгляді справи не довело суду правомірність прийнятого рішення № 155750005723 від 28.08.2024 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період його роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (а.с. 5).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №155750005723 від 28.08.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період його роботи з 07.07.1981 по 21.10.1982.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (с. Матишівка, Роздільнянський район, Одеська область, 67407, РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, (вул. Канатна, 83 м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, (вул. Борисенка Олександра, 7 м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076).

СуддяО.А. Вовченко