Рішення № 126163623, 26.03.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15124/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/15124/21 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій", з такими вимогами:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 492750,38 грн (чотириста дев`яносто дві тисячі сімсот п`ятдесят гривень 38 копійок);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 3000,92 грн. (три тисячі гривень 92 копійки).

В обґрунтування вимог зазначено, що відповідач 01.03.2021 надало до позивача «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591.

Згідно звіту Відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 25 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але Відповідачем працевлаштовано 0,25 осіб з інвалідністю.

Отже, за 0,75 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач до 15.04.2021 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 492 750,38 гри.

Таким чином, відповідачу з 16.04.2021 по 14.05.2021 нарахована пеня у розмірі 3000,92 грн.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що до територіального відділу Фонду інвалідів вчасно подали звіт за формою № 10-ПІ. Відповідач здійснював всі кроки для працевлаштування інвалідів, було направлено інформацію про наявність вакансії.

Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2021 у задоволенні клопотання представникаТовариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій"про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, - відмовлено.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 справу прийнято до провадження та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" (ідентифікаційний код 33546706, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ) працевлаштувало з 01.10.2020 ОСОБА_1 на посаду фахівця відділу аналітики та підтримки фінансового сектору згідно із наказом від 30.09.2020, робота основна, тривалість робочого дня (тижня) 40 год, що підтверджується записом 20 від 01.10.2020 трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 02.03.1998.

Відповідно до списку працівників ОСОБА_1 у 2020 році пропрацювала у відповідача 92 дні (0,25).

Згідно зі списком робітників організації у відповідача станом на 19.10.2020 працювало 23 робітника.

Відповідач 01.03.2021 надало до позивача «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 в якому зазначило, що середньо облікова кількість штатних працівників облікового складу становить 25 осіб (рядок 1), з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0,25 осіб (рядок 2), з необхідно 1 особи (рядок 3), фонд оплати праці штатних працівників тис грн 16438,30 (рядок 4), середньорічна заробітна плата штатного працівника тис грн (з одним десятковим знаком) 657,5 (рядок 5), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів «-» (рядок 6).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу Українипідприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Фонд соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266 (далі - Положення), є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів.

Згідно з пунктом 6 Положення Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: реєстрації у них підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; обліку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тощо.

Позивач є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів (пункт 1 Положення).

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-12 (далі - Закон № 875).

Відповідно до статті 7 Закону № 875 законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 18Закону № 875забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону №875).

Статтею 18-1Закону № 875визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 3 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судом встановлено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Такий обов`язок покладений на державну службу зайнятості.

Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15.04.2019 у справі № 825/699/17.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875).

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 "Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення", звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем подано звітність у встановлені строки 01.03.2021 № 11/5295.

Відповідно до пункту 3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 зазначеного Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що Закон зобов`язує підприємства забезпечити працевлаштування інваліда шляхом створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням стану здоров`я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону № 875.

Суд звертає увагу, що застосовуючи до відповідача адміністративно-господарські санкції, позивач не обґрунтовує позов не поданням відповідачем звітності за формою 3-ПН.

Згідно із позицією позивача, підставою для нарахування відповідачу санкцій є працевлаштування відповідачем 0,25 осіб з інвалідністю та не використання відповідачем додаткових можливостей пошуку осіб з інвалідністю для заи?няття вакантних посад на підприємстві.

Слід зазначити, що штатна кількість працівників формується заздалегідь шляхом затвердження штатного розкладу. Працівники приймаються на роботу на вже створені робочі місця. Відповідно до цього паралельно створюються робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідачем з метою виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю вчинено відповідні дії, а тому відсутність відповідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю незалежала від волевиявлення відповідача.

Матеріалами справи підтверджено факт працевлаштування особи з інвалідністю ОСОБА_1 , що не заперечується позивачем.

Твердження позивача про невжиття відповідачем у 2020 році всіх обов`язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, суд при вирішенні адміністративної справи не враховує, оскільки відповідальність, визначена статтею 20Закону № 875, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та їх працевлаштування, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.

Щодо зазначення відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна) середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0,25 осіб (рядок 2), суд зазначає.

01.10.2020 відповідачем працевлаштовано робітника згідно із наказом від 30.09.2020, робота основна, тривалість робочого дня (тижня) 40 год.

Відповідно до списку працівників ОСОБА_1 у 2020 році пропрацювала у відповідача 92 дні (0,25).

Отже, працівник відпрацювала 92 дні в календарному році, що становить 25 відсотків від загальної кількості днів.

Відповідачем визначено відсоток відпрацьованих днів ОСОБА_1 як 0,25% до 1, про ще зазначено у звіті.

Водночас суд звертає увагу, що ОСОБА_1 працевлаштовано на основну роботу з повним робочим тижнем (40 годин).

Проте, відповідачем вказаний факт проігноровано та здійснено розрахунок виходячи з 0,75% не виконання нормативу робочих місць.

Матеріалами справи спростовують твердження позивача про не виконання позивачем нормативу робочих місць.

Отже, позивачем не надано суду належні і достатні докази на підтвердження наведених розрахунків адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Суд акцентує, що створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є наказ по підприємству та звіт форми № 3-ПН, проте позивачем не спростовується факту подання відповідачем звітів форми № 3-ПН до 01.10.2020.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на здійснення заходів для працевлаштування інвалідів шляхом розміщення інформації про наявність вакансій на саи?ті Work.ua, оскільки, з урахуванням наведених норм, таким заходом є направлення звіту форми № 3-ПН.

Суд критично оцінює посилання відповідача на « , ? ? (COVID-19) 540- 30.03.2020, ? ? ?, № 875.

? ? ? ? ? .

Згідно із частинами першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77КАС України).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.

Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позивачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено обґрунтованості прийнятого рішення, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно достатті 139 КАС України судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.90,139,143,241-246,250,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 104, м. Київ, ідентифікаційний код 22869098) до Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" (ідентифікаційний код 33546706, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленогостаттею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива