Ухвала суду № 126163321, 27.03.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

27 березня 2025 року м. Київ № 640/3511/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління МВС України в Київській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в Київській області, у якому просив:

- визнати дії Головного управління Національної поліції в Київській області протиправними щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності та втратою 100 % працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97-102 Закону України «Про Національну поліцію» в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу по втраті 100 % працездатності у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97, частини 3 пункту а статей 99-102 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року і визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: а) 1 групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, підтверджено внесення змін згідно Закону України №2004-VIII від 06 квітня 2017 року, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4 та перерахувати на банківську картку позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року даний адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року - без змін.

Позивачем до суду подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку частини другої статті 382 КАС України, мотивована невиконанням відповідачем рішення суду.

Розглянувши подану позивачем заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 640/3511/20, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, за правилами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої-другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов`язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі Ліпісвіцька проти України (заява №11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24-27 рішення від 13 червня 2006 року у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), N 2132/02).

У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі Шаренок проти України (заява №35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 589498/0).

Таким чином, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.

Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів норм Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/18826/14, від 19 листопада 2018 року у справі № 804/10264/15.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, судом встановлено, що позивачем у вказаній заяві фактично стверджується про невиконання відповідачем судового рішення в частині не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги.

Проте, суд зауважує, що лише ухвалення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є достатньою підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення.

За таких обставин, суд вважає, що викладені представником позивача у заяві обставини свідчать про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Крім того, суд зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямованих на примусове виконання таких рішень.

Суд звертає увагу, що з метою примусового виконання судового рішення у справі № 640/3511/20 постановою державного виконавця від 15.11.2022 відкрито ВП №70345857.

Водночас матеріали справи не містять доказів невиконання чи ухилення від виконання судового рішення відповідачем в рамках означеного виконавчого провадження.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, загальний порядок виконання судового рішення не надасть очікуваного результату, а також те, що при здійсненні вказаного вище виконавчого провадження відповідачем (боржником) створюються будь - які перешкоди щодо виконання судового рішення, а тому відповідно не вбачається ускладнення щодо належного виконання судового рішення у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно у суду на даний час відсутні об`єктивні підстави для необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Суд звертає увагу позивача, що приписами КАС України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.10.2018 р. по справі №826/18826/14.

В даному випадку, на думку суду, позивачем в ході розгляду даної заяви не було доведено необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та не надано належних доказів на обґрунтування поданої ним заяви. Окрім того, під час розгляду даної заяви судом не було встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» № 11944/05 від 12 травня 2011 року).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, «Шаренок проти України» від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Водночас, суд звертає увагу заявника на те, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду згідно аналізу положень передбачає послідовну процедуру впливу на відповідача, а саме, зобов`язання у встановлений строк подати звіт про виконання такого рішення та, в подальшому, за наслідками розгляду такого звіту, суд може прийняти звіт або (також в разі неподання звіту) встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.

Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши аргументи та доводи позивача, суд не вбачає підстав для задоволення заяви останнього про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 380 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суду у справі № 640/3511/20 від 13 грудня 2021 року відмовити.

2. Копію ухвали (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Жук Р.В.