Рішення № 126148866, 27.02.2025, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.02.2025 Справа №910/12587/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» (03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.121В, оф.103, код ЄДРПОУ 00957376)

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Большая Дмітровка, буд.15А, будівля 1)

про стягнення 1061733359,59 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Білогубова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Волноваський комбінат хлібопродуктів», м.Київ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва про відшкодування реальних збитків від знищення нерухомого майна та обладнання у розмірі 1061733359,59 грн, що еквівалентно 26401754,58 євро.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Приватне акціонерне товариство «Волноваський комбінат хлібопродуктів» зупинило виробництво готових комбікормів, а згодом, через постійні обстріли, руйнування нежитлових приміщень та окупацію території, втратило цілісний майновий комплекс з виробництва комбікормів, загальною площею 19423,60 кв.м, на території Волноваської міської територіальної громади, за адресою: Донецька область, Волноваський район, м.Волноваха, вул.100 років Красного Креста, буд.2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 вказану позовну заяву з додатками направлено за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.11.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12587/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у жодне судове засідання не з`явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Разом з тим, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 по справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Окрім того, аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Разом з цим, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Поряд з цим, позивачем 04.12.2024 було направлено відповідачу позовну заяву та ухвалу від 19.11.2024, перекладені російською мовою, на поштову адресу Генеральної прокуратури Російської Федерації через поштові служби Грузії, про що до суду подано відповідні докази.

Одночасно, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про розгляд справи №910/12587/24.

Господарським судом також здійснювалось повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом направлення ухвал Господарського суду Донецької області на поштову адресу посольства Російської Федерації у Республіці Молдова.

У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.

Приймаючи до уваги те, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечення реалізації ним своїх прав на судовий захист, в т.ч. шляхом надання відповідних заяв по суті справи, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку норм ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 13.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2025.

Представники сторін у судове засідання 13.02.2025 не з`явились, судом не викликались. Поряд з цим, у заяві б/н від 27.02.2025 представник позивача просив суд розглядати справу за його відсутності.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Поряд з цим, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Приватне акціонерне товариство «Волноваський комбінат хлібопродуктів» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі статуту, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 00957376, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 26.02.1996.

Види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у тваринництві; електромонтажні роботи; діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля фармацевтичними товарами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ветеринарна діяльність; надання в оренду вантажних автомобілів; діяльність приватних охоронних служб.

Станом на дату ухвалення рішення Приватне акціонерне товариство «Волноваський комбінат хлібопродуктів» зареєстровано за наступною адресою: 03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.121В, оф.103.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 комплекс нежитлових будівль та споруд виробничих дільниць №1, №2, загальною площею 19423,60 кв. м, за адресою: Донецька область, м.Волноваха, вул.100 років Красного Креста, 2, належить на праві приватної власності Приватному акціонерному товариству «Волноваський комбінат хлібопродуктів».

До складу об`єкта входить:

-цех екструдованого зерна, 1 А4, загальна площа 1607,30 кв. м;

-корпус виготовленої продукції, 2 Б1, загальна площа 652,70 кв. м;

-корпус виготовленої продукції, 3 В4, загальна площа 1172,00 кв. м;

-КЗС, 4 Г4, загальна площа 1316,20 кв. м;

-комбікормовий цех, 5 Д1 Д/п, загальна площа 1083,60 кв. м;

-склад тарних вантажів №9, 6 Є1, загальна площа 1848,90 кв. м;

-котельня, 7 Ж2, загальна площа 386,90 кв. м;

-насосна господарська, 8 З1, загальна площа 15,40 кв. м;

-насосна аварійного водопостачання, 9 З'1, загальна площа 43,10 кв. м;

-зерносклад №10, 10 К1, загальна площа 1214,20 кв. м;

-зерносклад №12, 11 Л1, загальна площа 1211,70 кв. м;

-склад №4, 12 М1, загальна площа 845,50 кв. м;

-склад №7, 13 Н1, загальна площа 1476,90 кв. м;

-склад №8, 14 П1, загальна площа 816,50 кв. м;

-зерносклад №11, 15 І1, загальна площа 1026,30 кв. м;

-транспортна галерея, 16 Р1, загальна площа 690,70 кв. м;

-зерносушильня, 17 С1, загальна площа 47,00 кв. м;

-споруда зерносушильної башти, 18 Т1, загальна площа 14.80 кв. м;

-споруда автопідйомника, 19 У1, загальна площа 240,00 кв. м;

-2 ТП-630, 20 Ф1, загальна площа 129,80 кв. м;

-2 ТП-1000, 21 О1, загальна площа 62,10 кв. м;

-виробничо-лабораторний корпус, 22 Х3, загальна площа 1223,40 кв. м;

-вагова, 23 Ц1, загальна площа 49,00 кв. м;

-гараж, 24 Ч1, загальна площа 92,00 кв. м;

-гараж, 25 Ш1, загальна площа 445,40 кв. м;

-столярна майстерня, 26 Щ1, загальна площа 58,40 кв. м;

-механічна майстерня, 27 Е1, загальна площа 228,50 кв. м;

-побутовий корпус, 28 Ю2, загальна площа 702,60 кв. м;

-прохідна, 29 Я1, загальна площа 23,00 кв. м;

-візіровочна, 30 И1, загальна площа 9,00 кв. м;

-приймальне устаткування вивантаження залізничних вагонів, 31 У'1, загальна площа 690,70 кв. м;

-вимощення, 32 І;

-вимощення, 33 ІІ;

-вимощення, 34 ІІІ;

-паркан, 35 ІV.

Дата державної реєстрації права власності 13.12.2012, що підтверджується витягом про державну реєстрацію №36717927 від 13.12.2012, виданим Комунальним підприємством «Волноваське бюро технічної інвентаризації».

Місто Волноваха розташовано на півдні Донецької області. Волноваха є районним центром (Волноваський район) та знаходиться за 52 км від обласного центру (Волноваха-Донецьк), за 611 км від столиці України (Волноваха-Київ).

Як вказує позивач, з 24.02.2022 по 09.03.2022 м.Волноваха було територією активних бойових дій, з 10.03.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, та вищевказане майно, на теперішній час, знаходиться на окупованій збройними силами Російської Федерації території, перебуває в непридатному для подальшого використання стані, є пошкодженим або зруйнованим. Крім того, на території майнового комплексу знаходилось обладнання, яке знищено та не підлягає подальшому використанню.

04.07.2022 директор Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» Дячук В. звернувся до Слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м.Маріуполь Донецької області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомив про вчинення військовослужбовцями російських окупаційних військ Російської Федерації в період з 24.02.2022 захоплення цілісного майнового комплексу та майна Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» фактично розташованого за адресою м.Волноваха Донецької області, вул.100 років Красного Креста, 2, що спричинило значну матеріальну шкоду. Зазначена інформація внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022050000001782 від 04.07.2022 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України.

За твердженням позивача, внаслідок протиправних дій відповідача Приватному акціонерному товариству «Волноваський комбінат хлібопродуктів», як власнику зруйнованого приміщення, було завдано збитки в загальному розмірі 1061733359,59 грн з ПДВ, що еквівалентно 26401754,58 євро за офіційним курсом НБУ станом на 14.08.2023 та згідно з висновком експертів №02/09/24-1 за результатами проведення комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи включає:

- 706591721 грн з ПДВ, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.08.2023 дорівнює 17570571 євро сума реальних збитків, що дорівнює вартості заміщення (відтворення) будівель комбікормового заводу Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів»;

- 355141638,59 грн з ПДВ сума реальних збитків, що дорівнює середній вартості відтворення обладнання комбікормового заводу для виробництва корму для птиці потужністю 20 т/год.

За вимогами ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст.22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ст.73 вказаного кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.86 вказаного нормативно-правового акту суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74, 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв`язок між ними. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.

14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагала від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засудила всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагала безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, територія Волноваської міської територіальної громади, на якій знаходиться вищевказаний комплекс нежитлових будівель та споруд виробничих дільниць №1, №2, що належать позивачу, з 24.02.2022 по 09.03.2022 була територією активних бойових дій, з 10.03.2022 віднесена до територій тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом і не потребує доведення у судовому порядку.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

Разом з тим, постановою №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014.

Згідно з п.2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

За змістом пп.18 п.2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, далі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності (п.5 Загальних засад).

Спільним наказом №3904/1223 від 18.10.2022 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика).

З урахуванням змісту вищенаведених нормативно-правових актів, а також враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, Приватне акціонерне товариство «Волноваський комбінат хлібопродуктів» на підтвердження наявності збитків у заявленому розмірі надало до матеріалів справи висновок експертів №02/09/24-1 від 02.09.2024 за результатами проведення комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи за заявою від 11.06.2024 №1, складений судовими експертами Науково-дослідної судово-експертної установи Іванковим В.М., Іванковим П.М., Шкребтія В.Г. та Цепою Ю.В.

Згідно із висновком, по першому питанню, постановленому перед судовим експертом з інженерно-технічної експертизи, вартість заміщення (відтворення) будівель комбікормового заводу Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів», що розташований за адресою: вул.100-років Красного Креста, 2, м.Волноваха, Волноваський район, Донецька область, та представлений комплексом нежитлових будівель та споруд виробничих дільниць №1, №2, до складу якого входить:

-цех екструдованого зерна, 1 А4, загальна площа 1607,30 кв. м;

-корпус виготовленої продукції, 2 Б1, загальна площа 652,70 кв. м;

-корпус виготовленої продукції, 3 В4, загальна площа 1172,00 кв. м;

-КЗС, 4 Г4, загальна площа 1316,20 кв. м;

-комбікормовий цех, 5 Д1 Д/п, загальна площа 1083,60 кв. м;

-склад тарних вантажів №9, 6 Є1, загальна площа 1848,90 кв. м;

-котельня, 7 Ж2, загальна площа 386,90 кв. м;

-насосна господарська, 8 З1, загальна площа 15,40 кв. м;

-насосна аварійного водопостачання, 9 З'1, загальна площа 43,10 кв. м;

-зерносклад №10, 10 К1, загальна площа 1214,20 кв. м;

-зерносклад №12, 11 Л1, загальна площа 1211,70 кв. м;

-склад №4, 12 М1, загальна площа 845,50 кв. м;

-склад №7, 13 Н1, загальна площа 1476,90 кв. м;

-склад №8, 14 П1, загальна площа 816,50 кв. м;

-зерносклад №11, 15 І1, загальна площа 1026,30 кв. м;

-транспортна галерея, 16 Р1, загальна площа 690,70 кв. м;

-зерносушильня, 17 С1, загальна площа 47,00 кв. м;

-споруда зерносушильної башти, 18 Т1, загальна площа 14.80 кв. м;

-споруда автопідйомника, 19 У1, загальна площа 240,00 кв. м;

-2 ТП-630, 20 Ф1, загальна площа 129,80 кв. м;

-2 ТП-1000, 21 О1, загальна площа 62,10 кв. м;

-виробничо-лабораторний корпус, 22 Х3, загальна площа 1223,40 кв. м;

-вагова, 23 Ц1, загальна площа 49,00 кв. м;

-гараж, 24 Ч1, загальна площа 92,00 кв. м;

-гараж, 25 Ш1, загальна площа 445,40 кв. м;

-столярна майстерня, 26 Щ1, загальна площа 58,40 кв. м;

-механічна майстерня, 27 Е1, загальна площа 228,50 кв. м;

-побутовий корпус, 28 Ю2, загальна площа 702,60 кв. м;

-прохідна, 29 Я1, загальна площа 23,00 кв. м;

-візіровочна, 30 И1, загальна площа 9,00 кв. м;

-приймальне устаткування вивантаження залізничних вагонів, 31 У'1, загальна площа 690,70 кв. м;

станом на 14.08.2023, згідно з довідкою про стан майна від 11.06.2024 №2, становить 17570571 євро, що станом на дату оцінки еквівалентно 706591721 грн з ПДВ.

Крім того, згідно із висновком, по другому питанню, постановленому перед судовим експертом з товарознавчої експертизи, середня вартість відтворення обладнання комбікормового заводу для виробництва корму для птиці потужністю 20 т/год, станом на 14.08.2023, становить 355141638,59 грн з ПДВ.

По третьому питанню, постановленому перед судовими експертами з економічної експертизи, загальна вартість заміщення (відтворення) та відновлення будівель та обладнання комбікормового заводу Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів», з урахуванням висновків по першому та другому питаннях інженерно-технічної та товарознавчої частини даної експертизи, станом на 14.08.2023, становить 26401754,58 євро або 1061733359,59 грн з ПДВ.

Дослідивши наданий до матеріалів справи висновок експертів, суд знаходить його таким, що в цілому не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Наразі, як вбачається зі змісту висновку №02/09/24-1 від 02.09.2024 Науково-дослідної судово-експертної установи, експерти підтвердили обізнаність про кримінальну відповідальність відповідно до ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок.

Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків позивача в матеріалах справи відсутні.

З огляду на таке, в цілому суд приймає поданий позивачем висновок експертів як належний доказ.

Однак, щодо визначення суми збитків з урахуванням ПДВ, суд зазначає про наступне:

Згідно із вступною частиною комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи, вона проведена у зв`язку з необхідністю визначення загальної вартості заміщення (відтворення) та відновлення будівель, споруд та обладнання птахофабрики, яка могла зазнати руйнувань і пошкоджень внаслідок військової агресії РФ проти України.

З огляду на таке, експерти визначили, що:

-вартість заміщення (відтворення) будівель комбікормового заводу Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» у гривневому еквіваленті становить 706591721 грн з ПДВ;

-вартість відтворення обладнання комбікормового заводу для виробництва корму для птиці потужністю 20т/год. у гривневому еквіваленті становить 355141638,59 грн з ПДВ.

В свою чергу, предметом позову у цій справі є стягнення реальних збитків від знищення нерухомого майна та обладнання.

Виходячи зі змісту вступної частини висновку, експерти керувались загальними нормативно-правовими актами у сфері оцінки майна і проведення експертиз.

Разом з тим, згідно з п.1 Методики вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.

Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Відповідно до п.4.11 Методики розмір потреб у відновленні активів підприємств (суб`єктів господарювання, установ, організацій) усіх форм власності таких, як ЄМК, рухомого майна (машин та обладнання) та довгострокових біологічних активів, визначається без урахування розміру податку на додану вартість.

Крім того, згідно з п.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За приписами п.185.1 ст.185 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, згідно з підпунктами «а» та «б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких відповідно до ст.186 Податкового кодексу України розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст.188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до п.п.213.1.9 і 213.1.14 п.213.1 ст.213 Податкового кодексу України, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, кошти, які можуть надійти як відшкодування збитків за пошкоджене, знищене, втрачене майно або компенсація упущеної вигоди, не є базою для нарахування податку на додану вартість.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги на загальну суму 849386687,67 грн без ПДВ, яка складається з:

-565273376,80 грн без ПДВ реальних збитків від знищення нерухомого майна,

-284113310,87 грн без ПДВ реальних збитків від знищення обладнання.

Поряд з цим, як визначено у ст.524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 вказаного кодексу грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Разом з тим, відповідно до п.9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Отже, з огляду на те, що умовною одиницею згідно з Методикою є долар США, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума реальних збитків у розмірі 849386687,67 грн без ПДВ, що є еквівалентом 23227213,72 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки 14.08.2023 (36,5686 грн за 1 долар США).

Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення суд зазначає, що законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків з урахуванням висновків суду щодо часткової обґрунтованості їх розміру.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що на національному рівні гарантуються ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є обґрунтованою та документально доведеною (з урахуванням висновків суду щодо часткової обґрунтованості їх розміру); крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування. Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та проведення активних бойових дій, а згодом і окупації м.Волноваха Волноваського району Донецької області позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми збитків.

Стосовно судового збору.

Суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

За змістом ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн, внаслідок чого судовий збір по відношенню до заявлених позовних вимог мав складати 1059800 грн (з урахуванням граничного розміру 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Відтак, беручи до уваги, висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір в сумі 847840 грн.

Щодо правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.ч.1-3 ст.124 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом розрахунку суми судових витрат, які поніс позивач, Приватним акціонерним товариством «Волноваський комбінат хлібопродуктів» визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 1500000 грн.

На підтвердження понесення витрат у вказаному розмірі, до матеріалів справи представлено договір №3/23 від 30.06.2023 про надання правничої допомоги та додаткову угоду до нього №2 від 10.09.2024, які укладені між Адвокатським об`єднанням «Перший правничий колегіум «Астрея» та Приватним акціонерним товариством «Волноваський комбінат хлібопродуктів». Після призначення справи до розгляду, представником позивача, також було долучено до матеріалів справи договір №28112024/12587 від 28.11.2024 про залучення адвоката для надання правової допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням «Перший правничий колегіум «Астрея» та адвокатом Кучером А.В.

Вирішуючи питання цих витрат, суд зазначає про наступне:

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом ч.4 ст.126 вказаного кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку, дії, бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Одночасно, за змістом ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

В силу норм ч.1 ст.627 вказаного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, за змістом ст.1 вказаного закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 Цивільного кодексу України (п.128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми оплати відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, п.135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17).

У п.5.42 постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

У п.5.43 вказаної постанови зауважувалось, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» («Pakdemirli v. Turkey», заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Разом з тим, відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Надаючи оцінку доказам, які наявні у матеріалах справи на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про наступне:

Відповідно до розрахунку розміру витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, загальна фіксована сума послуг становить 1500000 грн, а саме:

1)надання усних та письмових консультацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті військової агресії російської федерації та заподіяння шкоди майну клієнта, що знаходиться за адресою: вул.100 років Красного Креста, 2 в м.Волноваха Волноваського району Донецької області;

2)вивчення бухгалтерської документації клієнта, проведення досудової підготовки для вирішення питання щодо відшкодування заподіяної шкоди;

3)аналіз судової практики щодо розгляду спорів, що виникають з аналогічних правовідносин;

4)підготовка позовної заяви в інтересах клієнта до держави російська федерація про відшкодування заподіяної шкоди майну клієнта, розташованому за адресою: вул.100 років Красного Креста, 2 в м.Волноваха Волноваського району Донецької області;

5)подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви;

6)планування направлення копії позовної заяви з додатками на адресу Генеральної прокуратури Російської Федерації через третю країну (Грузію) після відкриття провадження у справі;

7)здійснення замовлення перекладу російською мовою позовної заяви, ухвали про відкриття провадження, квитанцій поштових відправлень Грузії;

8)здійснення представництва у встановленому законом порядку інтересів клієнта у судах України всіх інстанцій про відшкодування заподіяної шкоди майну клієнта;

9)у разі необхідності, підготовка інших процесуальних документів , які пов`язані з розглядом судом позовної заяви;

10)участь у судових засіданнях.

Аналогічний обсяг послуг визначений у додатковій угоді №2 від 10.09.2024 до договору №3/23 від 30.06.2023 про надання правничої допомоги.

Суд погоджується із тим, що цей спір є досить складним і відносно новим у системі правосуддя України з точки зору особи відповідача і специфічних обставин заподіяння збитків. Разом з тим, він не є складним в контексті такого принципу господарського судочинства, як змагальність сторін, оскільки Російська Федерація в особі своїх органів не приймає участі у розгляді справ подібної категорії. Перелічені позивачем у розрахунку дії, пов`язані з представництвом інтересів клієнта, переважно стосуються подання позовної заяви до суду і підготовки до її подання. Ключовим документом, який визначає суму збитків, є експертний висновок, який складався за зверненням директора Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» Дачука В.В. Свідчень того, що Адвокатське об`єднання «Перший правничий колегіум «Астрея» приймало участь у підготовці документів, необхідних для проведення експертизи, матеріали справи не містять.

Підсумовуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи фактичний обсяг наданих послуг, врахувавши результати розгляду справи (часткове задоволення позовних вимог), незмінність правової позиції представника позивача впродовж розгляду справи, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1500000 грн не є співмірним із складністю справи, а також не відповідає критерію «розумності їх розміру», а їх відшкодування матиме надмірний характер. Суд вважає обґрунтованим розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 150000 грн.

Щодо судових витрат, пов`язаних із проведенням експертного дослідження, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч.4 ст.127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивачем заявлено відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з проведенням експертного дослідження в сумі 2800000 грн. На їх підтвердження позивачем було долучено до матеріалів справи акт №13 від 02.09.2024 здачі-приймання висновку експертів за результатами проведення комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи №02/09/24-1 від 02.09.2024, рахунок на оплату №15 від 02.09.2024 на суму 2800000 грн.

Однак, матеріали справи не містять доказів перерахування позивачем на користь експертної установи вищенаведеної суми.

Також, з поданих на підтвердження цих витрат документів не вбачається алгоритму формування ціни саме у такому розмірі.

Згідно з ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на наведене, виходячи з того, що витрати у цій частині не є обґрунтованими, доведеними, пропорційними до предмета спору, а також обсягу виконаної експертами роботи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних із проведенням експертного дослідження в сумі 2800000 грн.

Разом з тим, висновок Верховного Суду відносно того, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, не може бути застосований по відношенню до витрат на проведення експертизи.

Зокрема, приписи п.1 ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України відносно витрат на правничу допомогу визначають,, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В свою чергу ст.127 вказаного кодексу не містить норм щодо можливості відшкодування витрат на проведення судової експертизи, які тільки мають бути відшкодовані у майбутньому.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб.

Дію воєнного стану в Україні неодноразово було продовжено. Востаннє Указом Президента України №26/2025 від 14.01.2025, строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05:30 08.02.2025 строком на 90 діб.

У відповідності до спільного розпорядження голови та керівника апарату суду №6-р від 25.05.2023, з урахуванням рішення №1 від 13.06.2022 зборів суддів Господарського суду Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, продовжено особливий режим роботи суду (дистанційно або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), тимчасове обмеження доступу до приміщення суду.

За вказаних обставин повний текст рішення складено 26.03.2025.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Большая Дмітровка, буд.15А, будівля 1) на користь Приватного акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів» (03115, м.Київ, пр.Берестейський, буд.121В, оф.103, код ЄДРПОУ 00957376) реальні збитки від знищення нерухомого майна та обладнання у розмірі 849386687,67 грн без ПДВ, що є еквівалентом 23227213,72 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки 14.08.2023, витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 150000 грн.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Большая Дмітровка, буд.15А, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 847840 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 27.02.2025.

Повний текст рішення складено 26.03.2025.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця