Ухвала суду № 12614238, 03.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2010 р.                               м. Київ                                        К-18220/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

                                        Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 28.03.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2007

у справі № 29/22-а (22-а-770/07)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Армлит-Донбас»

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

          ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 28.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2007, позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Харцизьку № 0000182303/0 від 28.09.2006, № 0000182303/1 від 30.10.2006, №0000182303/2 від 29.12.2006. Присуджено позивачеві з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3,40 грн.

          ДПІ у м. Харцизьку подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зазначаючи, що однією з обов’язкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними документальними перевірками сплати сум податку до бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення від 28.09.2006 № 0000182303/0, №0000182303/1 від 30.10.2006 та № 0000182303/2 від 29.12.2006 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 року на 54707 грн., за вересень 2004 року на 32732,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 40155,50 грн. прийняті на підставі акту перевірки від 27.09.2006 №1724/23-3-31649644, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість.

Підставою для позиції про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування стали висновки акту перевірки про непідтвердження на час перевірки зустрічними перевірками у ланцюгу постачання постачальників продукції до виробника наявність або відсутність сплати податку на додану вартість до бюджету.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування за визначених податковим органом підстав.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав непідвердження зустрічними перевірками постачальників товару у ланцюгу постачання до виробника у зв’язку з неможливістю проведення таких перевірок не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 28.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      О.І. Степашко